Малий Хінган

Малий Хінган кит.: 小兴安岭
Китайська частина Малого Хінгану, під маньчжурською назвою (у німецькій транскрипції) Iljehari-Alin на карті 1891 р Китайська частина Малого Хінгану, під маньчжурською назвою (у німецькій транскрипції) Iljehari-Alin на карті 1891 р
Країни	КНР,  Росія
Регіони	Хейлунцзян, Амурська область, Єврейська АО
Довжина	500 км, (ПдЗ — ПнС)
Найвища точка	Пінґдінґ Шан
• координати	48°48′0″ пн. ш. 127°12′0″ сх. д.
• висота	1429 м
Малий Хінган на мапі провінції Хейлунцзян
Малий Хінган на мапі провінції Хейлунцзян
Малий Хінган у Вікісховищі

Хінган Малий (кит.: 小兴安岭; піньїнь: Xiǎo Xīng'ān Lǐng) — гірський хребет на Далекому Сході у провінції Хейлунцзян Китаю (більша частина) та в Амурській області і Єврейська АО Росії.

Географія

Китайська частина хребта розташована в провінції Хейлунцзян і відділяє Маньчжурську низовину із річкою Нуньцзян, яка тече на південь від долини Амура, який у цьому районі тече на південний схід.

Російська (північно-східна) частина Малого Хінгану розташована в Амурській області та Єврейській АО, і відділена від основної, китайської частини Малого Хінгану наскрізною ущелиною річки Амур, яка розташована на кордоні Амурської області і Єврейської АО із Китаєм) і має довжину 170 км, а глибина її місцями сягає 600 м.

Гірський хребет складений гранітами, гнейсами, кристалічними сланцями, базальтами. Гірські надра містять поклади золота, залізної руди, кам'яного вугілля, графіту, олова. Біля західного підніжжя розташована група вулканів Удаляньчі (останнє виверження у XVIII столітті). У південній частині хребта окремі висоти сягають майже 1500 м, найвища вершина — Піндіншань (1429 м). У північній частині — висоти сягають 1200 м. Хребет вкритий гірськими лісами. На півночі ялиново-березові ліси та модринова тайга. На півдні — широколистяні ліси (клен, липа, дуб, бархатне дерево).

Див. також

• Великий Хінган

Посилання

• Хінган Малий // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.
• Малий Хінган // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
• Xiao Hinggan Range [Архівовано 12 липня 2015 у Wayback Machine.] у Британській енциклопедії. (англ.)