Мдівані Полікарп Гургенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Буду Мдівані
груз. პოლიკარპე მდივანი
Прапор
Прапор
Голова Ради народних комісарів Грузинської РСР
7 березня — квітень 1922
Попередник: Посаду започатковано
Наступник: Сергій Кавтарадзе
 
Народження: 1877
Тифліс, Кавказьке намісництво, Російська імперія
Смерть: 19 липня 1937(1937-07-19)
Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР
Причина смерті: вогнепальне поранення
Національність: грузин
Країна: Російська імперіяСРСР СРСР
Освіта: МДУ
Партія: РСДРП
Діти: Арчіл

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Буду (Полікарп) Гургенович Мдівані (груз. ბუდუ მდივანი; 1877, Кутаїська губернія, Російська імперія — 10 липня 1937, Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР) — грузинський радянський державний і партійний діяч, один з лідерів грузинської опозиції.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у дворянській родині в Кутаїській губернії.

Освіта[ред. | ред. код]

Навчався у Московському університеті, звідки був відрахований за участь у студентських заворушеннях у 1899.

Революційна та політична діяльність[ред. | ред. код]

Член РСДРП з 1903. Проводив революційну роботу у Закавказзі. Був активним учасником революції та громадянської війни.

З 1918 до лютого 1919 — член Революційної військової ради 11-ї армії Південного — Каспійсько-Кавказького фронту. З 1919 до березня 1920 обіймав посаду начальника політичного відділу 10-ї армії.

У 1920-1921 очолював КП(б) Грузії, член Кавказького бюро ЦК РКП(б).

З 19 лютого до травня 1921 — повноважний представник РРФСР у Туреччині.

У липні 1921 — лютому 1922 обіймав пост голови Революційного комітету Грузії, голови Союзної ради Закавказзя. Навесні 1922 очолював Раду народних комісарів Грузії. 12 березня-13 грудня 1922 — голова Союзної ради ЗРФСР та член Президії ЦК КП(б) Грузії.

З 1922 був одним з лідерів грузинської опозиції, яку підтримав Ленін. Та яка виступала проти сталінської «автономізації»[1]; 1923 року приєднався до «лівої опозиції»[2].

У 1923—1924 був членом Головного концесійного комітету СРСР, з 1924 переведений торговим представником Радянського Союзу у Франції. 1928 був звідти відкликаний за належність до опозиції та усунутий від усіх посад, виключений з партії та засланий на 3 роки до Сибіру[2]. У 1929 заслання було замінено на 3 роки позбавлення волі[3].

У 1931 після подання заяви про відхід від опозиції був відновлений у ВКП(б), призначений головою Ради народного господарства й народним комісаром легкої промисловості Грузинської РСР. Також до червня 1936 року обіймав посаду першого заступника голови Ради народних комісарів Грузії.

Арешт та страта[ред. | ред. код]

У 1936 був заарештований як учасник «троцькістського шпигунсько-шкідницького центру». 9 липня 1937 Верховний суд Грузії в одноденному закритому засіданні розглянув справу семи підсудних — відомих грузинських партійних працівників та засудив їх до вищої міри покарання[2]. Розстріляний наступного дня.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. В. З. Роговин. Была ли альтернатива? «Троцкизм». Взгляд через годы [Архівовано 28 квітня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
  2. а б в В. З. Роговин. Партия расстрелянных [Архівовано 6 серпня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
  3. Меморіал. Архів оригіналу за 13 червня 2014. Процитовано 27 квітня 2014. 

Література[ред. | ред. код]

  • Орлов А. Тайная история сталинских преступлений.- СПб,1991 (рос.)
  • Торчинов В. А., Леонтюк А. М. Вокруг сталина: историко-биографический справочник.- СПб,2000. (рос.)
  • 1000 біографій. 2000. [Архівовано 28 квітня 2014 у Wayback Machine.]