Микільське (Волноваський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Микільське
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район/міськрада Волноваський район
Рада/громада Микільська сільська рада
Код КОАТУУ 1421584401
Облікова картка Микільське 
Основні дані
Засноване 1840-ві роки
Населення 1608 (01.01.2017)
Площа 4.3 км²
Густота населення 374 осіб/км²
Поштовий індекс 85720
Телефонний код +380 6244
Географічні дані
Географічні координати 47°45′02″ пн. ш. 37°18′02″ сх. д. / 47.75056° пн. ш. 37.30056° сх. д. / 47.75056; 37.30056Координати: 47°45′02″ пн. ш. 37°18′02″ сх. д. / 47.75056° пн. ш. 37.30056° сх. д. / 47.75056; 37.30056
Середня висота
над рівнем моря
167 м[1]
Водойми р. Кашлагач
Відстань до
обласного центру
68,4 км
Відстань до
районного центру
30,2 км
Найближча залізнична станція Велико-Анадоль
Відстань до
залізничної станції
16,5 км
Місцева влада
Адреса ради с. Микільське, вул. Центральна, 81
Сільський голова Кондращенко Микола Іванович
Карта
Микільське. Карта розташування: Україна
Микільське
Микільське
Микільське. Карта розташування: Донецька область
Микільське
Микільське
Locator Dot2.gif
Розташування села Микільське

Микільське у Вікісховищі?

Микі́льське — село в Україні, у Волноваському районі Донецької області України, центр сільської ради.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Розташоване за 30 км від районного центру і за 16 км від залізничної станції Велико-Анадоль. Населення 1 922 чоловік (2001). Землі села межують із територією с. Водяне, Мар'їнський район, Донецької області.

У селі є Свято-Успенський Миколо-Василівський монастир.

Історія[ред.ред. код]

Село засноване в 40-х роках XIX століття переселенцями з Полтавщини та Орловщини.

Радянська влада встановлена в грудні 1917 року.

пам'ятник на честь воїнів, які загинули у війні

У радянсько-німецькій війні брали участь 481 осіб. Із них 278 загинули в боях. Усі учасники війни нагороджені орденами і медалями. На честь воїнів, які загинули у боротьбі проти німецько-нацистських загарбників, у селі споруджений пам'ятник.

Станом на 1970 рік у селі було 699 дворів, проживало 2 094 особи. В селі знаходився колгосп ім. Петровського, за яким було закріплені 6 057 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 5 345 га орних земель. Господарство спеціалізувалося на виробництві яловичини, було розвинене рослинництво. За трудову доблесть 22 жителі села були нагороджені орденами і медалями СРСР.

На той час у селі працювали середня школа, в якій 22 вчителі навчали 280 учнів, будинок культури на 400 місць, бібліотека з книжковим фондом 13 тисяч примірників, фельдшерсько-акушерський пункт, де працювали 8 чоловік із середньою медичною освітою, аптека, дитячий садок-ясла на 45 місць, 4 магазини, майстерні побутового обслуговування.

Населення[ред.ред. код]

За даними перепису 2001 року населення села становило 1922 особи, з них 81,27 % зазначили рідною мову українську, 18,47 % — російську, 0,05 % — молдовську та білоруську мови[2].

Персоналії[ред.ред. код]

Уродженцем села є Степурський Андрій Васильович — майстер спорту України міжнародного класу з гирьового спорту.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • {{ІМСУ}