Новопетриківка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Новопетриківка
Novopetrykivka gerb.png
Герб Новопетриківки
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район/міськрада Великоновосілківський
Рада/громада Новопетриківська сільська рада
Код КОАТУУ 1421283601
Облікова картка Новопетриківка 
Основні дані
Засноване у 1810-1812 рр.
Населення 1625 (01.01.2014)
Площа 5.879 км²
Густота населення 276.4 осіб/км²
Поштовий індекс 85570
Телефонний код +380 6243
Географічні дані
Географічні координати 47°37′54″ пн. ш. 36°55′32″ сх. д. / 47.63167° пн. ш. 36.92556° сх. д. / 47.63167; 36.92556Координати: 47°37′54″ пн. ш. 36°55′32″ сх. д. / 47.63167° пн. ш. 36.92556° сх. д. / 47.63167; 36.92556
Середня висота
над рівнем моря
128 м
Водойми р. Мокрі Яли
Відстань до
обласного центру
108 км
Відстань до
районного центру
28,1 км
Найближча залізнична станція Зачатівська
Відстань до
залізничної станції
28,3 км
Місцева влада
Адреса ради 85570, Донецька область Великоновосілківський район с. Новопетриківка, вул. Центральна, 8, 94-6-47
Сільський голова Єфименко Олег Валерійович
Карта
Новопетриківка. Карта розташування: Україна
Новопетриківка
Новопетриківка
Новопетриківка. Карта розташування: Донецька область
Новопетриківка
Новопетриківка

Новопетрикі́вка — село в Україні, Великоновосілківському районі Донецької області.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Село розташоване на лівому березі р. Мокрі Яли. Відстань до райцентру становить понад 28 км і проходить автошляхом Т 0518. Землі села межують із територією с. Надійне Розівського району Запорізької області.

Сільській раді були підпорядковані ще поселення Георгіївка, Малий Керменчик, Ялинське.

Історія[ред. | ред. код]

Заснування[ред. | ред. код]

Село засноване у 1810—1812 рр., коли за наказом царського уряду сюди переселили частину козацького населення Петриківки Новомосковського повіту Катеринославській губернії. Тому нове поселення і отримало назву — Новопетриківка.

Незважаючи на досить пізнє заснування (1810—1812 рр.), село мало типове розпланування, відоме з історичних часів України. По низу, біля річки Мокрі Яли, розташували леваду, де садовили капусту. Так легше було упоратися з поливами. За левадами були городи помешкань і будинки селян. За селом на пагорбах — поле для зернових, ферми з худобою, стайні. Подібне розпланування збережено і донині.

За часів СРСР[ред. | ред. код]

Радянську владу в селі встановили в лютому 1918 р. У 1921 р. засновано партійний осередок ВКП (б), у 1923 — комсомольська організація.

З 12 лютого 1930 р. колгоспників у СРСР було заборонено законом приймати на працю в містах. Стосувалось це і новопетриківців. Почалося радянське закріпачення селян.

У часи насильницької колективізації велике село було штучно поділене на чотири колгоспи:

  • Червоний Сніп
  • Червоний Лан
  • Червоний Шлях
  • Колгосп імені Горького.

Селянам (тепер колгоспникам) не виплачували грошей, а працю фіксували у вигляді трудоднів. Позбавлені вони були й паспортів, що заважали переселенню мешканців з села в міста області. Село отримало електрику лише у повоєнні роки після 1953 року. Будівництво в повоєнні роки йшло з саморобних будматеріалів — саману, а стріхи вкривали очеретом чи соломою, опалення -печами. Близькість до шахт з видобутку кам'яного вугілля пізніше дало можливість перевести опалення на вугілля.

Село розташоване вздовж водойми Мокрі Яли. В 20 столітті довжина головної вулиці поселення сягала 12 кілометрів. Село розділене на дві нерівнобічні частини ручаєм, плаский берег якого колись використовували для проведення літніх ярмарків. Поряд з промисловими товарами йшла торгівля виробами ремісників — глиняним посудом, домотканими доріжками, вишитими рушниками, килимами, мальованими на папері тощо.

Село мало цегляну церкву, зруйновану під час Безбожної п'ятирічки, проведеної за ініціативи влади більшовиків у 1932—1937 роках. На її місці побудували школу з дешевих будматеріалів. Через 50 років її розібрали і побудували магазин (крамницю.) Пізніше в цьому районі побудували приміщення для правління, невелику лікарню тощо. Діяла сільська кузня. Водогону не було, питну воду отримували з колодязів. Переважною мовою довгий час була українська. З 1960-х років навчання в школі силоміць переведене на російську.

За часів СРСР у селі було дві школи, де працювало 47 вчителів. Діяв сільський Будинок культури і два сільських клуби, п'ять бібліотек, загальний фонд яких сягав 21.000 томів, 10 різних крамничок.

Працював міжколгоспний комбікормовий завод.

У роки вітчизняної війни 1941—1945 рр. село потрапило в зону фашистської окупації. Близько 800 новопетриківців було мобілізовано Радянською владою на боротьбу з німецькими нацистами, 400 з мобілізованих — загинули. Меморіальні дошки з іменами загиблих встановлені в центрі села і два монументи на їх честь.

Декілька невдалих реорганізацій призвели до об'єднання колгоспів у єдиний імені Чкалова, впровадження у виробництво кукурудзи за часів Хрущова тощо. Колгосп мав ферму, власну стайню, на заплаві вирощував качок. Побудовано клуб. Головну вулицю вкрили асфальтом, що пов'язало поселення із Донецьком та Волновахою та Маріуполем.

Міграція молоді з села почалася в роки освоєння цілинних земель у Казахстані і надання селянам права мати паспорт. Частка родин з села Новопетриківка і їхніх дітей й досі живе в Казахстані, розсіяна великими містами України, Росії, Німеччини, Франції.

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року населення села становило 2087 осіб, із них 92,53 % зазначили рідною мову українську та 7,47 % — російську[1].

Галерея[ред. | ред. код]

Друковані поштівки доби війни 1941—1945 рр., СРСР

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Матеріали одного приватного архіву