Мирне (Краснокутський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Мирне
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район/міськрада Краснокутський
Рада/громада Мурафська сільська рада
Код КОАТУУ 6323584704
Облікова картка Мирне 
Основні дані
Засноване 1750
Населення 575
Площа 2,307 км²
Густота населення 249,24 осіб/км²
Поштовий індекс 62024
Телефонний код +380 5756
Географічні дані
Географічні координати 50°01′57″ пн. ш. 35°22′59″ сх. д. / 50.03250° пн. ш. 35.38306° сх. д. / 50.03250; 35.38306Координати: 50°01′57″ пн. ш. 35°22′59″ сх. д. / 50.03250° пн. ш. 35.38306° сх. д. / 50.03250; 35.38306
Середня висота
над рівнем моря
137 м
Водойми р. Мерчик
Місцева влада
Адреса ради 62020, с. Мурафа, вул. Леніна, 41; тел. 9-34-47
Сільський голова Липовий Вадим Євгенійович
Карта
Мирне is located in Україна
Мирне
Мирне
Мирне is located in Харківська область
Мирне
Мирне

Ми́рне — село в Україні, у Краснокутському районі Харківської області. Населення становить 575 осіб. Орган місцевого самоврядування — Мурафська сільська рада.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Село Мирне знаходиться на річці Мерчик, в основному на правому березі, вище за течією примикає до села Шарівка (Богодухівський район), нижче за течією примикає до села Мурафа. Поруч із селом проходить автомобільна дорога Т 2106.

Історія села[ред.ред. код]

Перші поселенці на території села Мирного були вихідці із сусіднього села Мурафа. Як відомо, в 1711 р. до Мурафи прибула остання хвиля переселенців із-за Дніпра на чолі з білоцерківським полковником Танським, а також полковником Кегичем офіцерами Бедрягою і Жіякою. Нові поселенці були настільки не спокійними для місцевих мешканців, що останні змушені були кидати насиджені місця й розходитись околицями в пошуках мирно життя.

Отже, перші поселення на території села мирного слід відносити на початок другого десятиріччя вісімнадцятого століття. Першу документальність про існування села можемо побачити в історичній книзі Описи Харківського намісництва кінця 18 століття, де на карті Краснокутського повіту місцевість села Мирного позначена знаком «деревня» — це датовано 1785 роком. З початку перших хутірських поселень село невпинно розвивалось. Люди займалися переважно землеробством і скотарством і були прекрасні майстри.

В 1770 р. сусідній маєток Шарівку придбав капітан Козловського полку Сава Ольховський який нажив слави нещадного експлуататора селян. Знахабнілий капітан завдав чимало лиха селянам навколишніх сіл. Так Ольховський відібрав землі в мешканців села Мирного й змусив їх працювати на себе, непокірних забивав нагаями до смерті. Отже, для люду, який прийшов на ці землі, жадаючи спокійного життя, настали нелегкі часи поневолення кріпацтвом.

До 1861 року село Мирне належало дворянському роду Ольховських. В їхньому володінні було 7.700 дес. землі. У 1834 р. була збудована церква, називалась вона Сорока Мучеників і знаходилась вона на старому цвинтарі. До нашого часу збереглись відбитки від фундаменту храму. Проіснував приход не довго, уже в 1859 року його було закрито, позаяк більша частина прихожан була прихильна до церкви християн баптистів. Молитовний будинок Євангеліївських християн-баптистів — один із не багатьох в Україні діяв весь час і при радянській владі, хоч на нього були гоніння, постійні утиски, зумів вистояти й дожити до наших днів.

Змінювалися часи, плинув хід історії, після скасування кріпацтва 1861 року стрімко почала розвиватися економіка країни, разом із тим помітно покращилося життя на селі. Селяни отримали свої клаптики землі й право самим вибирати на котрого хазяїна працювати.

За даними на 1864 рік у власницькому селі Богодухівського повіту Харківської губернії мешкало 899 осіб (461 чоловік та 438 жінок), налічувалось 102 дворових господарства, існувала православна церква, відбувався щорічний ярмарок[1].

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Мурафської волості, мешкало 847 осіб налічувалось 151 дворове господарство, існувала православна церква, відбувався щорічний ярмарок[2].

Наприкінці 19 ст. у наших краях бурхливо розвивається цукроваріння. В 1884 р. біля села Подолянки недалеко від Мурафи будується цукровий завод, який належав І. Г. Харитоненку. З 1869 працює гутянський цукровий завод, який із часом придбав Л. Є. Кеніґ — володар Шарівського маєтку. Цукроваріння потребувало великої кількості працьовитих рук і тому жителі Мирного теж не стояли осторонь цих процесів, вони йшли працювати до того поміщика, котрий платив більші гроші. Скасування кріпацтва, економічне зростання позитивно вплинули на покращення демографічної ситуації в селі.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1299 осіб (645 чоловічої статі та 654 — жіночої), з яких всі — православної віри[3].

З початком двадцятого століття відновлюється богослужіння в храмі Сорока Мучеників а з часом відкривається дворічна церковно-приходська школа, яка знаходилась в сільському будиночку Горденка Іллі Романовича. Учителем працювала Плюрцева Тетяна Василівна дочка священика а її батько викладав закон Божий.

В 1901 році в нашому краї був неврожай. Багатодітні сім'ї селян потерпали від нестачі продовольства й змушені були орендувати землі в поміщика Кеніґа. Ринкові відносини зумовили ріст цін на землю а також призвели до подорожчання орендної плати. Такі обставини призвели до масових виступів селян проти влади поміщиків. Так у Мирне на придушення невдоволених селян була кинута рота 124-го піхотного Воронезького полку, яка прибула з Водяної. У сутичках постраждало до сотні селян. Виступи селян мали місце по всій країні.

Життя терміново потребувало негайних змін у земельному питанні. Започаткована земельна реформа Столипіна була спрямована на знищення спільних селянських господарств і зміцнення одноосібних приватних господарств, прикладом чого стало утворення хуторів таких як Бідило, Карайкозівка та ін. Але це вирішило проблему на деякий час. У країні поширювався більшовицький рух. Політики обіцяли народу землю, за що отримували підтримку сільського населення. Перша світова війна ще дужче поглибила кризу на селі. Значна частина чоловіків із Мирного була демобілізована до лав царської армії. Весь тягар тяжкої праці землероба ліг на плечі жінок. Після лютневих подій 1917 р. селяни вже не боялись поміщиків і самовільно захоплювали їхні землі. В 1920 р. більшовицька влада почала створювати комітети незаможних селян які повинні були боротися проти заможної верстви. Так звані комнезами відбирали в заможних усе, що було потрібно революції, продовольство, знаряддя праці, худобу, коней та ін. У Мирному обмежилися вилученням і розподілом серед 185 сімей-незаможників землі, інвентарю та посівного насіння з економії колишнього поміщика Кеніга.

Революційний хаос та чотирилітня братовбивча війна призвели до масового розорення селянських господарств. У країні розпочався голод. Влада більшовиків щоб виправити ситуацію ввела продрозкладку. Нові податки знову вдарили по заможному селянинові. Держава відбирала в селян продовольство, у замін нічого не даючи.

Наприкінці 30-х років країною котилася хвиля колективізації. У Мирному теж було створено два колективних господарства (Вперед) який очолював Солодовник Антон Васильович і (ім. Чапаєва) Варва Юхим Юхимович. Не всі мирняни поспішали вливатися в ряди колгоспників і за це одержали ляпасу від держави. Незгодних виселяли з їхніх власних будинків. Так постраждали родини Мамчія Митрофана Савелійовича, Суботи Павла Єгоровича, Піднебенного Мирон Кузьмича, Махоти Левка Івановича. Махоту Левка Івановича було репресовано. Його забрало НКВС до дому він так і не повернувся. Із часом його було виправдано за відсутністю складу злочину. Жорстка політика радянської влади знищувала як фізично, так і духовно українське селянство. У Мирному більшовицькі активісти в церкві влаштували складське приміщення, а потім його зруйнували, позбавивши село його величної прикраси.

1932-33 роки штучний голод в Україні. Вимирали сім'ями. У сім'ї Лобойка Григорія Петровича померло 10 чоловік, Світличного Степана Степановича — 4, Мозгової Марії Степанівни — 3. Лихо прийшло майже в кожну сім'ю.

В 1934 році тиск на село дещо ослаб. У колгоспі зібрали не поганий урожай (13 ц із га) і люди одержали по 3 кг на трудодень. У цьому ж році в селі була збудована семирічна школа. Першим директором був Луг Іван Йосипович. До Німецько-радянської війни з випускників Мирянської школи першими одержали освіту: Семененко Максим Федорович, який пізніше працював завідувачем кафедри хімії в Харківському обласному інституті удосконалення і кваліфікації вчителів.

У довоєнні роки починав свою трудову діяльність із вирощування цукрових буряків, а згодом Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної ради СРСР — Світличний Володимир Андрійович.

У селі розвивається культурне життя. Головним осередком культури стає школа. Нерідко до Мирного заходив славетний бандурист із Мурафи Іван Іович Кучугура-Кучеренко (1878—1943). Його голос і прекрасну гру на бандурі збирались слухати юрби людей, навіть самі байдужі заворожувались правдивими баладами бандуриста з Мурафи. І. Й. Кучугура-Кучеренко одним із перших отримав звання народного артиста УРСР. Він працював із композитором М. Лисенком, про нього читали доповіді професора Микола Сумцов, Дмитро Яворницький, М.Привалов тощо.

Також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с., (код 720)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-250)


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.