Подоляк Михайло Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Михайло Подоляк)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Подоляк Михайло Михайлович
Михайло Подоляк.jpg
Народився 1972(1972)
Львів, Українська РСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність політтехнолог, журналіст
Alma mater Мінський медичний інститут
Заклад Народная Воля, Belorusskaya Delovaya Gazetad, Nasha Svobodad і Обозреватель
IMDb ID 13429951

Михайло Михайлович Подоляк (нар. 1972) — український політтехнолог, журналіст, антикризовий менеджер, радник голови Офісу 6-го Президента України Володимира Зеленського[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки та журналістська діяльність у Білорусі[ред. | ред. код]

Дитинство Михайло Подоляк провів у Львові та Нововолинську. З 1989 року жив у Білорусі, закінчив Мінський медичний інститут[2].

У 90-х роках Михайло Подоляк працював журналістом у виданнях «FM-бульвар», «Час», «Народна воля» і «Белорусская деловая газета[be]».

У 2002 році проти Подоляка подав позов голова Комітету держконтролю Білорусі Анатолій Тозік за публікацію «Конфіденційно» в опозиційній газеті «Наша свобода». У статті йшлося про те, що президент республіки Олександр Лукашенко «гальмує розвиток російсько-білоруського економічного співробітництва», а також про непрості стосунки Анатолія Тозіка з генпрокурором Віктором Шейманом. Голова Комітету держконтролю заявив про наклеп та зажадав $120 000 як компенсацію моральної шкоди[3].

2 серпня 2002 року суд Московського району Мінська[be-x-old] задовольнив позов, але постановив стягнути меншу суму, ніж просив Тозік: з газети — $54 000, а з Михайла Подоляка — $2700. Видання не мало грошей, щоб сплатити штраф та продовжити роботу, тому воно припинило існування[4]. Подоляк тоді висловив думку, що позов — це «нашвидкуруч зроблене політичне замовлення», а «результат судового засідання був зрозумілий із самого початку, оскільки генерал Тозік захищав честь і гідність президента Білорусі Олександра Лукашенка»[5].

Депортація з Білорусі[ред. | ред. код]

У 2004 році Подоляк працював заступником головного редактора в опозиційній білоруській газеті «Время». 21 червня до нього додому прийшли співробітники КДБ Білорусі та дали пів години на те, щоб зібрати речі. Білоруська влада звинуватила Подоляка в тому, що його діяльність «суперечить інтересам державної безпеки», а матеріали містять «наклепницькі вигадки про реальне становище в країні, заклики до дестабілізації політичної ситуації в Білорусі»[6]. Його депортували до України та позбавили права відвідувати Білорусь протягом п'яти років.

Сам Подоляк причиною депортації називає свою статтю про те, хто може замінити Лукашенка на посаді президента Білорусі. Відомо, що рішення про його висилку з країни було ухвалено 16 червня, але самому журналісту його повідомили лише в день депортації. «Хлопці, які вирішили мене звідси відправити, навпаки, зробили добру справу: до цього я все-таки дотримувався певних рамок і не називав злочинцями тих, хто формально у кримінальних справах не проходить. Тепер я певних людей можу назвати злочинцями», — коментував тоді ситуацію Подоляк[7].

Журналістська діяльність в Україні[ред. | ред. код]

Після депортації з Білорусі Михайло Подоляк продовжив працювати журналістом в Україні.

У 2005 році він був головним редактором «Української газети». У червні видання опублікувало його статтю «Таємна вечеря»: вона стосувалась отруєння у 2004 році тоді ще кандидата в президенти Віктора Ющенка. Матеріал являв собою журналістське розслідування, викладене в художній формі[8]. У ньому автор, спираючись на власні джерела, зробив припущення, що за отруєнням стояли близькі до Ющенка особи: заступник керівника штабу Блоку «Наша Україна» Давид Жванія та міністр транспорту та зв'язку, член партії Ющенка Євген Червоненко.

Після цього до редакції прийшли слідчі СБУ[9], щоб дізнатись, чи будуть у газеті ще виходити подібні матеріали про отруєння Ющенка. Крім того, Генпрокуратура викликала Подоляка на допит як свідка у справі про отруєння[10]. За словами самого журналіста, протягом 4 годин допиту його переважно питали про джерела інформації, які він відмовився називати. Також правоохоронці намагалися з'ясувати, хто заплатив за публікацію такої статті. Подоляк стверджує, що замовника не було, але через тиск виданню не вдалось опублікувати другу частину розслідування[8].

У 2006 році Михайло Подоляк починає працювати з інформаційним сайтом «Обозреватель» на засадах фрілансера. Водночас він став радником власника видання — голови Держкомітету з питань регуляторної політики та підприємництва Михайла Бродського. З 1 грудня 2011 року Подоляк став шеф-редактором «Обозревателя»[11].

У червні 2011 року Михайло Подоляк був серед шести журналістів, яких вперше запросили до «Межигір'я» — резиденції тодішнього президента України Віктора Януковича. До цього рух «Стоп цензурі» закликав голову держави показати для ЗМІ свій маєток, як він обіцяв ще в 2010 році[12].

Запрошення до «Межигір'я» також отримали Савік Шустер, Євген Кисельов, Олександр Ткаченко, Ігор Гужва та Андрій Куликов. Подоляк у цій компанії був найбільш непублічною особою, тому з'явились чутки, що його запросили через те, що він консультував голову Адміністрації президента — Сергія Льовочкіна[13]. За словами Льовочкіна, він не співпрацював із Подоляком як із технологом. Сам Подоляк пояснив принцип відбору шести журналістів інакше: "Це четверо ведучих політичних ток-шоу, одна велика щоденна газета, в даному випадку це була газета «Сегодня», і один великий за охопленням аудиторії сайт — «Обозреватель»[11]. Прессекретарка Януковича Дарка Чепак тоді зазначала, що представників преси обирали за рейтингами їхніх ЗМІ: «Ми виходили з рейтингів. В інтернеті є кілька рейтингів. Зараз ми вирішили зупинитися на „Обозревателе“. Наступного разу це може бути „Українська правда“, чому ні?»[14].

Діяльність як політтехнолога[ред. | ред. код]

У 2006 році Подоляк відкрив консалтингову компанію, яка займалася «репутаційним менеджментом» та «роботою з конфліктами»[2]. Клієнтами фірми були переважно політики з України, Білорусі та Росії.

«Мій профіль включає роботу з конфліктом тієї чи іншої складності, а в цій роботі є різні компоненти — юридичні, силові, переговорні і, в якійсь частині, медійні», — розповідав Подоляк про свою діяльність.

Подоляку приписують роботу на Юрія Іванющенка — політика та бізнесмена, якого ЗМІ називають донбаським кримінальним авторитетом «Юрою Єнакіївським», наближеним до Віктора Януковича. У 2011 році Подоляк був одним зі спікерів на пресконференції, присвяченій доказам того, що Іванющенко ніколи не притягався до кримінальної відповідальності та не був причетним до криміналітету[15]. Зокрема, вони спиралися на довідку від МВС та книгу колишнього голови МВС Юрія Луценка «Донецька мафія», в якій не фігурувало прізвище Іванющенка. На думку учасників пресконференції, регулярні публікації про належність Іванющенко до кримінального світу носили замовний характер.

Під час парламентських виборів 2012 року ЗМІ називали Михайла Подоляка «смотрящим» від Сергія Льовочкіна по київських округах[16]. У тому числі він працював із кандидатом у народні депутати по скандальному мажоритарному округу № 223 (Київ, Шевченківський район) Віктором Пилипишиним[17]. На окрузі не змогли з першого разу встановити результати виборів та у грудні 2013 року провели перевибори. Пилипишин зрештою переміг та став депутатом Верховної Ради[18].

У 2015-му Подоляк був консультантом кандидата в мери Києва Сергія Думчева. Тоді нікому не відомий кандидат заполонив столицю своєю рекламою[19] та зміг отримати на виборах 3,92 % голосів. Подоляк був автором ідеї зробити носорога як «безкомпромісну тварину» тотемом партії Думчева «Рух за реформи». На передвиборчу кампанію було витрачено більше 100 млн грн[20].

За даними ЗМІ, у 2015 році Подоляк міг вести переговори про співпрацю з представниками команди п'ятого президента Петра Порошенка: головою його Адміністрації Борисом Ложкіним та заступником голови фракції БПП Сергієм Березенком. Сам Подоляк це спростовує та пояснює, що «стилістика роботи команди Порошенка йому чужа». Водночас із Березенком та кількома іншими соратниками Порошенка він був у хороших стосунках: «З іншого боку, поряд з украй поганими людьми в його близькому колі, там періодично зʼявлялися цілком адекватні хлопці з хорошим управлінським потенціалом. З частиною з них у мене були і залишаються добрі стосунки»[2].

Робота в Офісі президента України[ред. | ред. код]

На початку квітня 2020 року Михайло Подоляк став радником голови Офісу президента Андрія Єрмака та «антикризовим менеджером» ОПУ[21]. Своє рішення доєднатися до Офісу президента Подоляк пояснив бажанням будувати «ефективну, компактну, але жорстку державу»[2].

Свої завдання в ОПУ він описує як «оцінка криз, якісне управління новинними і розʼяснювальними комунікаціями, більша відкритість спікерів, збільшення числа контактів держави з журналістами, зокрема й за конфліктними кейсами». Головною проблемою колишньої комунікаційної команди Офісу технолог вважає «тактику німоти», яка в підсумку «привела до самоізоляції».

Наразі Подоляк контролює всю інформаційну політику Офісу президента та консультує безпосередньо Зеленського. Крім того, він «готує» до ефірів у ЗМІ міністрів українського уряду, щоб їхні тези були скоординовані зі змістами, які просуває президент[22].

За словами Подоляка, на посаді йому вдалося перебудувати роботу інформаційного департаменту таким чином, щоб «практично постійно перебувати на зв'язку з журналістами»: «Ми до журналістів дуже відкриті. Можна будь-яке питання задати, якщо воно в нашій компетенції, якщо ні — намагаємося допомогти. Тому що відкритість — це основа основ. Президент точно так же вважає. Він весь час говорить: „Хлопці, я готовий розмовляти, давайте обговорювати“, — але президент хоче, щоб журналісти були компетентні і професійні, не задавали питання, які до його компетенції не належать».

Участь у переговорній групі під час війни з Росією[ред. | ред. код]

24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. У перші дні російським окупантам не вдалось значно просунутись вглиб території України через готовність Збройних Сил України чинити опір. Вже 26 лютого в Офісі президента заявили, що просування росіян фактично зупинилось через «величезні втрати», завдані українською армією. Водночас Росія продовжила обстрілювати цивільні об’єкти в Києві, Харкові, Маріуполі та інших містах. Щоб припинити цілеспрямоване знищення Росією мирних мешканців України, президент Володимир Зеленський сформував групу для проведення перемовин.

Вже 28 лютого відбувся перший раунд українсько-російських переговорів на території Білорусі. Михайло Подоляк в складі української делегації брав участь як у цьому, так і наступних раундах зустрічей та став основним спікером від України щодо перебігу перемовин. Водночас, за його словами, ключові вимоги, які є безкомпромісними для України, це: припинення вогню, відведення російських військ до позицій, які вони займали до 24 лютого, та гарантії безпеки.

«Наша позиція на переговорах цілком конкретна – юридично вивірені гарантії безпеки; припинення вогню; виведення російських військ. Все це можливе лише за прямого діалогу глав України та РФ», — сказав Подоляк в інтерв’ю американському PBS[23].

«Є деякі поступки, на які ми точно не збираємося йти. Ми не можемо віддати жодних територій», — в інтерв’ю Bloomberg[24].

Також Михайло Подоляк наголосив, що війна Росії з Україною продемонструвала неефективність системи безпеки, яка існує у світі. Тому Україна має проєкт багатосторонньої угоди із залученням кількох держав, щоб юридично узгодити деталі виведення російських військових та надати гарантії безпеки Україні у випадку нового нападу Росії.

«Для нас є принциповою не просто мирна угода, це нас не влаштовує. І нас не влаштовує стара система безпеки, де домінантну роль відігравало НАТО. Ми ж рухалися у бік НАТО, були по суті їхнім молодшим партнером. Під час війни ми потребували консультаційної допомоги — як мінімум можливості прискореної закупівлі озброєнь. Так ось, 25 лютого НАТО навіть не запросило нас на свій саміт. Вони злякалися. І ми розуміємо, що вся ця воєнна архітектура безпеки більше в Європі не працює. ОБСЄ теж не справляється із безпекою».

«Ми маємо формулу, яку ми поклали на стіл переговорів, — українська модель гарантій безпеки. Вона передбачає, що не буде двостороннього договору Росія — Україна. Буде багатосторонній договір, пакетна угода, в якій візьме участь низка країн — їх кількість ще обговорюється. П'ять чи сім країн»[25].

«Саме іноземні держави гарантуватимуть виконання умов та безпеку України в майбутньому. Це буде документ, який детально описує порядок дій у разі повторної агресії з боку Росії. Це інноваційна формула, автором якої є Президент Володимир Зеленський і яка може стати базою для створення абсолютно нової системи безпеки у Європі», — розповів радник керівника Офісу президента в інтерв’ю WP Wiadomości[26].

На питання журналістів, як Росія сприйме створення нового оборонного альянсу за участю України та інших держав, Подоляк відповів: «Очевидно, що в цій ситуації ми не підемо на жодні компроміси, які б у чомусь шкодили нашим інтересам. Українське суспільство не схвалило б таке рішення. На полі бою гинуть люди, а ми маємо прийняти претензії РФ?»[27].

За словами Михайла Подоляка, зараз Україна має йти на перемовини, оскільки інші країни бояться воювати з Росією пліч-о-пліч з Україною. Тож переговори є ще однією «лінією фронту».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Роман Кравець, Роман Романюк (15 липня 2020). Як технолог Єрмака Подоляк відтискає Тимошенка від Зеленського. pravda.com.ua. Українська правда. 
  2. а б в г Марія Жартовська, Оксана Коваленко (23 квітня 2020). У главы Офиса президента — новый консультант. Он был оппозиционером в Беларуси, провластным журналистом при Януковиче, а теперь решает кризисы во власти. Большой профайл Михаила Подоляка. babel.ua (рос.). Бабель. 
  3. Наталка Вікторова (2 серпня 2020). На «Нашу Свободу» напал Тозик. vremya.ru. 
  4. В Беларуси закрыта оппозиционная газета "Наша свобода". news.liga.net. ЛІГА.net. 28 серпня 2002. 
  5. Наталія Гриб (5 серпня 2002). "Оппозиционную шелуху" привели в чувство. kommersant.ru. Коммерсантъ. 
  6. Юрій Свірко (21 червня 2004). Із Білорусі депортували журналіста-українця. radiosvoboda.org. Радіо Свобода. 
  7. Ігор Карней (21 червня 2004). Из Белоруссии депортирован журналист Михаил Подоляк. svoboda.org (рос.). Радіо Свобода. 
  8. а б Мар’яна Мигаль (19 липня 2005). Редактор «Української газети» Михайло Подоляк: «Свої джерела інформації я ніколи не розкриваю». khpg.org. Харківська правозахисна група. 
  9. Юрій Свірко (23 червня 2005). Отруєння Ющенка: білі плями в "Українській газеті". radiosvoboda.org. Радіо Свобода. 
  10. Генеральна прокуратура України викликала на допит як свiдка у справi про отруєння президента України Вiктора Ющенка головного редактора "Української газети" Михайла Подоляка. radiosvoboda.org. Радіо Свобода. 23 червня 2005. 
  11. а б Світлана Остапа (21 травня 2012). Михаил Подоляк: СМИ в президентских пулах должны быть лояльны к главе государства. detector.media (рос.). Детектор медіа. 
  12. Рух «Стоп цензурі!» має до Януковича 11 прохань. unian.ua. УНІАН. 30 березня 2011. 
  13. Софія Середа (15 квітня 2020). Радник «Темного демона»: хто такий Михайло Подоляк, новий помічник Андрія Єрмака?. radiosvoboda.org. Радіо Свобода. 
  14. Янукович дає інтерв’ю таки у «Межигір’ї» (ОНОВЛЕНО). detector.media. Детектор медіа. 24 червня 2011. 
  15. Иванющенко никогда судим не был, - защитники. lb.ua. LB.ua. 28 квітня 2011. 
  16. Юрій Васильченко (26 жовтня 2015). Хто "розвів" Думчева на агіткампанію за 20 мільйонів доларів. kyiv.depo.ua. 
  17. 31/10/ ніч....округ 223...голосування за винос бюлетенів в інше приміщення…. 1 листопада 2012. 
  18. Пилипишин Віктор. file.liga.net. ЛІГА.net. 5 квітня 2021. 
  19. Олександр Радчук (18 вересня 2015). Як Київ заполонили «носороги», або Хто такий Сергій Думчев?. slovoidilo.ua. Слово і Діло. 
  20. Катерина Пешко, Станіслав Груздєв (2 грудня 2015). Сергей Думчев: На кампанию мы потратили чуть больше 100 миллионов гривен. glavcom.ua. Главком. 
  21. Крістіна Бердинських (10 квітня 2020). У глави ОП Андрія Єрмака з’явився антикризовий радник. НВ дізнався, про кого йдеться. nv.ua. НВ. 
  22. Соня Лукашова, Роман Кравець (12 листопада 2020). Політтехнолог Банкової: Зеленський більше, ніж відосики. Він – президент країни. pravda.com.ua. Українська правда. 
  23. Our position at the negotiations is quite specific - legally verified security guarantees; ceasefire; withdrawal of Russian troops. This is possible only with a direct dialogue between the heads of Ukraine and the Russian Federation. 16 березня 2022. 
  24. Daryna Krasnolutska (18 березня 2022). Russia Peace Talks May Last Several Weeks, Kyiv Negotiator Says. bloomberg.com. Bloomberg. 
  25. «Нас больше не устраивает старая система безопасности, где доминирующую роль играло НАТО». meduza.io (рос.). Meduza. 17 березня 2022. 
  26. Україні потрібні дієві гарантії безпеки, які працюватимуть за будь-яких умов і беззастережно – Михайло Подоляк. president.gov.ua. Офіс Президента України. 17 березня 2022. 
  27. Tatiana Kolesnychenko (17 березня 2022). TYLKO W WP. Jak zakończyć wojnę. Doradca prezydenta Ukrainy o negocjacjach z Rosją. wiadomosci.wp.pl. WP Wiadomości. 

Посилання[ред. | ред. код]