Ткаченко Олександр Владиславович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Олександр Владиславович Ткаченко
Олександр Ткаченко.jpg
17-й Міністр культури та інформаційної політики України
4 червня 2020 —
Президент Володимир Зеленський
Прем'єр-міністр Денис Шмигаль
Особові дані
Народився 22 січня 1966(1966-01-22)
Місце народження Київ, Українська РСР, СРСР
Вища освіта КНУ ім. Шевченка,
факультет журналістики
Професія політик, журналіст, медіа-менеджер
Олександр Владиславович Ткаченко на сайті Верховної Ради

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Україна Народний депутат України
9-го скликання
Слуга народу 29 серпня 2019 11 червня 2020

Картка на сайті Верховної Ради України

Олекса́ндр Владисла́вович Ткаче́нко (нар. 22 січня 1966 р., Київ, Українська РСР) — український політик, журналіст, телепродюсер, медіаменеджер. Народний депутат IX скликання від політичної партії «Слуга народу», голова Комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики. Міністр культури та інформаційної політики України з 4 червня 2020 р.[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 22 січня 1966 року в Києві.

Освіта[ред. | ред. код]

1990 — закінчив КНУ ім. Шевченка, факультет журналістики.

2016 року отримав диплом Harvard Business School за програмою «Business of Entertainment, Media, and Sports».

У 2018 завершив навчання у INSEAD Business School в Сінгапурі за програмою «Value Creation for Owners and Directors».

Кар'єра в медіа[ред. | ред. код]

1988—1991 — редактор і ведучий щотижневої телепрограми "Молодіжна студія «Гарт» на телеканалі УТ-1.[2]

1991—1994 — кореспондент українського представництва британського міжнародного агентства новин «Reuters» у Києві.

1994—1999 — президент продакшн-студії «Нова мова», що створювала телепрограми «Післямова» й «Обличчя світу» для каналів УТ-1 та «Інтер».[3]

З 1994 року — автор та ведучий щотижневої інформаційно-аналітичноїпрограми «Післямова».[4]

1996—1997 — заступник генерального продюсера каналу «1+1». Разом з командою «Післямова» створив «Телевізійна служба новин» (ТСН), що вийшла в ефір 1 січня 1997  з ведучою Аллою Мазур. В грудні 1997  залишив канал.[5]

1998—1999 — на базі ТК «Нова мова» на замовлення телеканалу «Інтер» протягом одного телесезону створював програму у форматі інтерв'ю з міжнародними знаменитостями під назвою «Обличчя світу».

1999—2005 — генеральний директор телевізійного каналу «Новий канал». Реформував програму новин «Репортер» та запросив до неї частину команди «Післямови»: Андрія Шевченка, Іванну Найду, Ігоря Куляса. 2000 року канал увійшов до трійки найпопулярніших в Україні.[6]

Із січня 2000 до травня 2001 — радник прем'єр-міністра Ющенка на громадських засадах. 2003 став неформальним керівником «холдингу Пінчука» (телеканали «Новий канал», «ICTV», «СТБ»). У серпні 2004 склав повноваження керівника холдингу, а в січні 2005 — залишив «Новий канал».[7]

2005 очолив правління, ставши акціонером «Одеської кіностудії», займався кінодистрибуцією та розвитком мережі кінотеатрів.[8]

Олександр Ткаченко на Книжковому Арсеналі 2021

Починаючи із 2005 разом Андрієм Шевченком займався створенням в Україні Суспільного телерадіомовлення, був співавтором концепції створення Суспільного телебачення (Суспільного мовлення).[9]

2008 працював у Москві заступником генерального директора телеканалу «РЕН-ТВ», яким на той момент володів німецький медіахолдинг «RTL Group».[10]

Із серпня 2008 — гендиректор групи каналів «1+1 Media», до якої входять «1+1», «2+2», «ТЕТ» та «Сіті» (з 2012 переформатований у дитячий канал «ПлюсПлюс»), «Бігуді», «Уніан-ТВ», «1+1 International» и Ukraine Today, сейлз-хаус Плюси та компанія з виробництва телеконтенту «1+1 продакшн».[11] [12]

23 травня 2011 в ефір «1+1» вийшов перший випуск нової авторської телепрограми «Tkachenko.UA» у форматі 45-хвилинних інтерв'ю з політиками і знаменитостями.[13]

За керівництва Ткаченка, у 2017 році 1+1 медіа презентувала перший звіт із корпоративної соціальної відповідальності серед медіакомпаній.[14]

20 серпня 2019 року вийшов з бізнесу і склав повноваження керівника холдингу «1+1»[15]. 1+1 media, за словами Ткаченка змінить структуру управління, а сам Олександр стане почесним президентом медіахолдингу[16], ставши Почесним президентом 1+1 Медіа. 1+1 медіа змінила структуру управління, створивши Правління. Генеральним директором ТОВ ТРК «Студія 1+1» став В'ячеслав Мієнко.[17]

Політика[ред. | ред. код]

2019 обраний народним депутатом від партії «Слуга народу»[18]. На момент обрання — генеральний директор ТОВ «Телерадіокомпанія „Студія 1+1“, безпартійний, включений до виборчого списку під № 9.[19] В парламенті очолив Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики (з 29 серпня 2019)[20]. Перебуваючи на цій посаді анонсував перегляд Закону про державну мову[21][22], проте втілити зміни у життя не встиг. Керівник групи з міжпарламентських зв'язків з Норвегією[23].

Парламентська діяльність[ред. | ред. код]

Під час депутатської діяльності (серпень 2019-червень 2020), увійшов до списку найбільших активних депутатів-законотворців.[24] За цей період встиг долучитися до підготовки та подання 17 законопроєктів та подати 53 поправки.[25]

Зокрема, за участі Олександра Ткаченка було внесено зміни до Законів України „Про державну підтримку кінематографії в Україні“, „Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення“,[26] а також до Закону „Про систему іномовлення України“ (щодо програмної політики та території розповсюдження)».[27]

З 4 червня 2020 року — Міністр культури та інформаційної політики.[28] Депутатське місце Ткаченка у Верховній раді посів Денис Маслов[29].

Міністр культури[ред. | ред. код]

4 червня 2020 року Ткаченко був призначений на посаду міністра культури та інформаційної політики України[30].

У 2020—2021 за час керування Олександром Ткаченком Міністерством культури та інформаційної політики України міністерством втілено низку ініціатив:[31]

  • з підтримки культури та креативних індустрій під час пандемії: ухвалено законопроєкт № 3851, який передбачає зменшення ставки ПДВ для культури та креативних індустрій до 7 %;[32] виділено 1 млрд грн для підтримки сфери культури в умовах пандемії — заклади культури можуть надавати низку послуг, не сплачуючи оренду та витрачаючи 100 % зароблених коштів на розвиток власної матеріально-технічної бази;[33][34][35] виділені кошти на грантову підтримку галузі у сумі майже на 700 млн грн (прийняття законопроєкту № 3377);[36] збільшено бюджет на культуру на 2021 рік (12,5 млрд грн.);[37] реалізовано пілотний проєкт з інклюзивної мистецької освіти в 17 мистецьких школах 12 регіонів.[38]
  • з розвитку українського кіновиробництва: ратифіковано Угоду про спільне виробництво аудіовізуальних творів між Кабінетом Міністрів України та урядом Канади;[39] запущено механізм кеш-ребейтів для кіновиробництва і розпочато міжнародні знімання в Україні;[40] Україна приєдналася до Eurimages — європейського фонду підтримки спільного кіновиробництва і прокату кінематографічних та аудіовізуальних творів.[41]
  • зі збереження культурної спадщини: ратифікований Другий протокол до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту;[42] 175 об'єктів культурної спадщини в тимчасово окупованому Криму внесено до державного реєстру нерухомих пам'яток;[43] в Україну повернуті дві картини, які були втрачені в ході Другої світової війни, а також одну картину передано в дар Україні; започатковано проєкт «Велика Реставрація», в рамках якої заплановано відреставрувати близько 150 культурних пам'яток України. Вже розпочато роботи над Олеськівським замком на Львівщині та Національним художнім музеєм в Києві.[44] прийнято закон, що включає музеї до переліку структурних підрозділів закладів вищої освіти.[45]

Також Ткаченко презентував запуск Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки для ефективної боротьби з дезінформацією і фейками з боку Росії.[50][51]

11 листопада 2021 року, міністр Ткаченко написав заяву про відставку[52], проте не подав її до Верховної Ради[53] і, таким чином, продовжив перебування на посаді.

Родина та особисте життя[ред. | ред. код]

Діти: доньки Олександра (1989 р.н.) та Єва (2012 р.н.), син Данило (2015 р.н.).

Дружина — Ткаченко Анна Володимирівна (дівоче прізвище Баранник) — ексдиректорка 1+1 Digital та Інновації[54], з січня 2021 року — голова digital-департаменту проросійських телеканалів «Kyiv.live» та «Odesa.live».[55]

З 1989 по 2009 рік був одружений з українською сценаристкою, продюсеркою компанії Art Forms Production Тетяною Гнєдаш.[56]

Власність[ред. | ред. код]

2018 року задекларував у власності:

  • 5 % акцій ТРК 1+1, 25 % акцій інтернет-видання The Babel;
  • 16,67 % акцій Квартал-ТВ;
  • власник кінокомпаній Кінолав, HTM, 1+1 Продакшн та книговидавничої компанії Книголав.

Спільно з дружиною є власником 9 компаній[57].

Критика[ред. | ред. код]

У період правління Януковича, за результатами щорічного дослідження Інституту масової інформації та Незалежної медіа-профспілки потрапив у десятку найбільших ворогів української преси у 2012—2013 роках.[58]

1 листопада 2018 року потрапив до списку 322 громадян України, проти яких були введені російські санкції.[59]

4 листопада 2019 року вийшло розслідування BIHUS.info, у якому було вказано, що одразу після виходу сюжету програми «Гроші» про незаконну забудівлю на Трухановому острові, в соцмережах телеменеджера почали з'являтися світлини звідти.[60]

30 червня 2021 року телеведуча Кароліна Ашіон заявила, що Олександр Ткаченка робив расистські висловлювання щодо неї під час кастингу ведучих для ранкового шоу на телеканалі «2+2», що відбувався, за її словами, 6 років тому. Кароліна була шокована й звільнилася з телеканалу. Олександр Ткаченко заявив, що проведення кастингів не було його прямою роботою.[61][62]

22 серпня 2022 О.Ткаченко став учасником вигаданого МКІП з агентством Banda Agency флешмобу "#тризубнезалежності", в якому громадянам пропонувалось в якості вітання із днем прапора показувати жест із трьох пальців: вказівного, середнього та мізинця (великий та безіменний при цьому мають бути зігнуті). Цей жест викликав хвилю критики через грубий сексуальний підтекст[63][64][65]


Фільмографія[ред. | ред. код]

Виступив продюсером телефільмів:

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • учасник топ-100 найвпливовіших українців (2015[67], 2016[68], 2017[69], 2018, журнал «Фокус»)
  • учасник топ-200 найвпливовіших українців (2010[70], 2011[71], 2012[72], журнал «Фокус»)
  • учасник топ-100 топменеджер України (видання delo.ua), входить до трійки рейтингу
  • 2017 — за версією премії «X-Ray Marketing Awards» потрапив до ТОП-3 «гендиректорів, орієнтованих на маркетинг»[73]
  • 2018 — команда керівників 1+1 Media посіла друге місце в рейтингу «Business HReformation 2018.Найкращі роботодавці України» (журнал «Бізнес») у номінації «Сильний топменеджмент — Dream Team»[74]
  • Почесний президент 1+1 Медіа[75]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ткаченко став міністром культури і інформполітики. dt.ua. 4 червня 2020. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 4 червня 2020. 
  2. Культові програми українського радянського телебачення: казки, таланти, гумор, молодь і старші люди. detector.media. 27 липня 2017. Архів оригіналу за 10 липня 2019. Процитовано 5 травня 2020. 
  3. Ткаченко Александр Владиславович. bp.ubr.ua. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 6 травня 2020. 
  4. Олександр Ткаченко: «Український глядач бачить те, на що не заслуговує з точки зору економіки». detector.media. 14 червня 2017. Архів оригіналу за 26 березня 2019. Процитовано 5 травня 2020. 
  5. Алла Мазур розповіла, як починала кар'єру на «1+1». tsn.ua. 25 вересня 2015. Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 5 травня 2020. 
  6. Ткаченко Александр. liga.net. 1 лютого 2019. Архів оригіналу за 13 липня 2019. Процитовано 7 травня 2020. 
  7. Ткаченко оставил руководство медиа-холдингом Пинчука. pravda.com.ua. 10 вересня 2004. Архів оригіналу за 8 серпня 2021. Процитовано 5 травня 2020. 
  8. Олександр Ткаченко. Біографія. obozrevatel.com. Архів оригіналу за 4 травня 2020. Процитовано 7 травня 2020. 
  9. Олександр Ткаченко: Суспільне телебачення — історичний виклик вітчизняній журналістиці. day.kyiv.ua. 4 лютого 2005. Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 7 травня 2020. 
  10. Олександр Ткаченко став консультантом російського РЕН ТВ. detector.media. 25 березня 2008. Архів оригіналу за 26 липня 2022. Процитовано 5 травня 2020. 
  11. Александр Ткаченко: Вы имеете в виду раздвоение личности?. mediananny.com (рос.). 13 квітня 2010. Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 7 травня 2020. 
  12. Олександр Ткаченко: Ми не робитимемо канал, який існував в інший історичний проміжок часу. umoloda.kyiv.ua. 17 вересня 2010. Архів оригіналу за 14 липня 2020. Процитовано 7 травня 2020. 
  13. Олександр Ткаченко готує програму tkachenko.ua. tsn.ua. 16 травня 2011. Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 14 травня 2020. 
  14. Група "1+1 медіа" презентувала перший звіт з корпоративної соціальної відповідальності серед медіакомпаній України. ТСН.ua (укр.). 29 січня 2018. Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 27 лютого 2019. 
  15. Олександр Ткаченко пішов з керівництва телеканалу 1+1 [Архівовано 2019-08-20 у Wayback Machine.] «Ліга. Бизнес», 20.08.2019
  16. Ткаченко пішов з посади гендиректора 1+1. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 20 серпня 2019. Процитовано 20 серпня 2019. 
  17. Група 1+1 медіа повідомляє про структурні зміни. media.1plus1.ua. 20 серпня 2019. Архів оригіналу за 20 серпня 2019. Процитовано 7 травня 2020. 
  18. На з'їзді «Слуги народу» представили сотню членів партії [Архівовано 2019-06-16 у Wayback Machine.] Радіо Свобода (9 червня 2019)
  19. Ткаченко Олександр Владиславович. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 14 квітня 2020. Процитовано 30 квітня 2020. 
  20. Рада затвердила перелік, склад та керівництво усіх комітетів парламенту IX скликання. Повний список. Архів оригіналу за 30 серпня 2019. Процитовано 30 серпня 2019. 
  21. У Зеленського анонсували перегляд закону про державну мову. Прямий (англ.). 23 лютого 2020. Архів оригіналу за 27 травня 2020. Процитовано 20 вересня 2020. 
  22. Ткаченко про зміни до мовного закону: Лише після професійної дискусії можна буде виходити на конкретику. Інтерфакс-Україна (укр.). Архів оригіналу за 17 вересня 2020. Процитовано 20 вересня 2020. 
  23. У Раді створили групи з міжпарламентських зв’язків з Норвегією та Грузією. Європейська правда. 12 листопада 2019. Архів оригіналу за 12 листопада 2019. Процитовано 19 листопада 2019. 
  24. Чи стали продуктивними нардепами колишні журналісти і шоумени. slovoidilo.ua. 25 червня 2020. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 2 квітня 2021. 
  25. Олександр Ткаченко (народний депутат ІХ скл.). Законопроекти, подані суб'єктом права законодавчої ініціативи. rada.gov.ua. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 2 квітня 2021. 
  26. Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" щодо вдосконалення процедури звільнення та призначення членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. 
  27. Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про систему іномовлення України" (щодо програмної політики та території розповсюдження). Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 29 листопада 2020. 
  28. Рада призначила Олександра Ткаченка міністром культури та інформполітики. nv.ua. 4 червня 2020. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 4 червня 2020. 
  29. Хто зайде в Раду замість Ткаченка: ЦВК прийняла рішення. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 11 червня 2020. Процитовано 11 червня 2020. 
  30. Рада призначила Олександра Ткаченка міністром культури. www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 4 червня 2020. Процитовано 4 червня 2020. 
  31. У МКІП назвали п'ять досягнень міністерства за рік. Укрінформ. 12 березня 2021. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. 
  32. Роль культури: приклад Франції, який показовий для України. pravda.com.ua. 21 січня 2021. Архів оригіналу за 6 березня 2021. Процитовано 3 квітня 2021. 
  33. Уряд виділив мільярд на підтримку культури. ukrinform.ua. 3 квітня 2021. Архів оригіналу за 23 серпня 2022. Процитовано 3 квітня 2021. 
  34. Зеленський підписав закон про держпідтримку культури, туризму та креативних індустрій. Interfax.com.ua. 21 грудня 2020. Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 3 квітня 2021. 
  35. Рада прийняла закон про підтримку культури та креативних індустрій. pravda.com.ua (російською). 16 червня 2020. Архів оригіналу за 25 березня 2021. Процитовано 3 квітня 2021. 
  36. Зміни до закону про держпідтримку культури пройшли комітет. ukrinform.ua. 13 травня 2020. Архів оригіналу за 23 серпня 2022. Процитовано 3 квітня 2021. 
  37. У бюджеті-2021 на культуру виділили на 52% більше, ніж минулого року – Ткаченко. suspilne.media. 17 грудня 2020. Процитовано 3 квітня 2021. 
  38. МКІП: Стартує освітньо-тренінгова програма проекту «Мистецька освіта без обмежень». kmu.gov.ua. 5 березня 2021. Процитовано 3 квітня 2021. 
  39. Угода про спільне виробництво з Канадою: що це дає Україні?. mbr.com.ua. 19 жовтня 2020. Архів оригіналу за 23 серпня 2022. Процитовано 3 квітня 2021. 
  40. New! Кешрібейти. usfa.gov.ua. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 3 квітня 2021. 
  41. Рада підтримала приєднання України до Европейського фонду підтримки кіно Eurimages. gordonua.com (російською). 20 грудня 2019. Архів оригіналу за 23 серпня 2022. Процитовано 3 квітня 2021. 
  42. Захист пам’яток під час війни: Україна ратифікує протокол Гаазької конвенції. ukrinform.ua. 30 квітня 2020. Процитовано 3 квітня 2021. 
  43. Ханський палац і “Ластівчине гніздо”: Україна внесла 175 пам’яток Криму до держреєстру. ukrinform.ua. 25 червня 2020. Процитовано 3 квітня 2021. 
  44. Велика Реставрація в Україні: розставляємо крапки над «і». pravda.com.ua. 24 березня 2021. Архів оригіналу за 24 березня 2021. Процитовано 3 квітня 2021. 
  45. Музеї у вишах: Рада ухвалила закон. ukrinform.ua. 2 вересня 2020. Архів оригіналу за 23 серпня 2022. Процитовано 3 квітня 2021. 
  46. Мандруй Україною: стартував масштабний проєкт популяризації внутрішнього туризму. creativity.ua. 26 червня 2020. Процитовано 3 квітня 2021. 
  47. Подорожуй. Досліджуй. Насолоджуйся. discover.ua. Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 3 квітня 2021. 
  48. Держтуризм розпочав масштабний проєкт "Мандруй Україною". ukrinform.ua. 12 червня 2020. Процитовано 3 квітня 2021. 
  49. Уряд України призначив мовного омбудсмена. dw.com. 8 липня 2020. Архів оригіналу за 2 лютого 2021. Процитовано 3 квітня 2021. 
  50. Ткаченко окреслив повноваження Центру стратегічних комунікацій та інформбезпеки. detector.media. 23 березня 2021. Архів оригіналу за 26 липня 2022. Процитовано 3 квітня 2021. 
  51. МКІП: Презентовано Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. mkip.gov.ua. 31 березня 2021. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 3 квітня 2021. 
  52. Міністр культури Олександр Ткаченко подав у відставку. www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021. 
  53. Стало відомо, чи зареєструвала Рада заяву Ткаченка про відставку. Слово і Діло (укр.). Архів оригіналу за 28 липня 2022. Процитовано 23 серпня 2022. 
  54. Анна Ткаченко. Директор 1+1 Digital и Инновации. media.1plus1.ua. Архів оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 6 травня 2020. 
  55. Анна Ткаченко йде з 1+1 media до KYIV.LIVE. kp.ua (російською). 24 грудня 2020. Архів оригіналу за 24 січня 2021. Процитовано 5 лютого 2021. 
  56. Татьяна Гнедаш. kino-teatr.ua. Архів оригіналу за 17 серпня 2021. Процитовано 7 травня 2020. 
  57. Декларації: Ткаченко Олександр Владиславович від НАЗК. declarations.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 26 вересня 2019. Процитовано 26 вересня 2019. 
  58. Дослідження: Азаров, Янукович і Захарченко – найбільші вороги преси. radiosvoboda.org. 6 червня 2013. Архів оригіналу за 4 травня 2021. Процитовано 3 квітня 2021. 
  59. Помідори Фірташа, Ярош і син Порошенка: проти кого Росія запровадила санкції. bbc.com (укр.). 1 листопада 2018. Архів оригіналу за 1 листопада 2018. Процитовано 13 травня 2020. 
  60. https://www.youtube.com/watch?v=G88Byc_IHF0 [Архівовано 2019-11-12 у Wayback Machine.] | Таємний маєток Слуги: чому нардеп Ткаченко не декларує дім на Трухановому /// Наші Гроші № 296
  61. Телеведуча Кароліна Ашіон звинуватила міністра культури Ткаченка в расизмі. Той відповів. BBC Україна. 1 липня 2021. Архів оригіналу за 1 липня 2021. Процитовано 2 липня 2021. 
  62. Юлія Найденко (1 липня 2021). «Ви в дзеркало себе бачили». Кароліна Ашіон звинуватила Олександра Ткаченка в расизмі — він відповів. НВ. Life. Архів оригіналу за 1 липня 2021. Процитовано 29 червня 2021. 
  63. Кайдан, Тарас (22 серпня 2022). Мінікультури вибачилося за новий «жест-тризуб», що позначає жіночу мастурбацію. Хмарочос (укр.). Архів оригіналу за 23 серпня 2022. Процитовано 23 серпня 2022. 
  64. Zaxid.net. Мінкульт вигадав новий символ тризуба і зганьбився. ZAXID.NET (укр.). Архів оригіналу за 23 серпня 2022. Процитовано 23 серпня 2022. 
  65. Що не так з жестом до Дня Незалежності: критика українців і реакція Мінкульту. Українська правда _Життя. Архів оригіналу за 23 серпня 2022. Процитовано 23 серпня 2022. 
  66. Телеканал "1+1" покаже серіал за мотивами поеми "Катерина" Тараса Шевченка. tsn.ua. 16 червня 2016. Архів оригіналу за 17 серпня 2021. Процитовано 3 квітня 2021. 
  67. 100 самых влиятельных украинцев. Полный список. ФОКУС. Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 27 лютого 2019. 
  68. 100 самых влиятельных украинцев. ФОКУС. Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 27 лютого 2019. 
  69. 100 самых влиятельных украинцев. ФОКУС. Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 27 лютого 2019. 
  70. 200 самых влиятельных украинцев. Рейтинг Фокуса. ФОКУС. Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 27 лютого 2019. 
  71. 200 самых влиятельных украинцев. Рейтинг Фокуса. ФОКУС. Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 27 лютого 2019. 
  72. Фокус представил рейтинг 200 самых влиятельных украинцев. ФОКУС. Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 27 лютого 2019. 
  73. "1+1 медіа" отримала одразу три нагороди X-Ray Marketing Awards. ТСН.ua (укр.). 20 січня 2017. Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 27 лютого 2019. 
  74. HReformation 2018. Антикрихкі: сильний топ-менеджмент України. business.ua (рос.). Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 27 лютого 2019. 
  75. Ткаченко стане почесним президентом 1+1 media. telekritika.ua (ua). 20 серпня 2019. Архів оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 13 травня 2020. 

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник: Міністр культури України
4 березня 2020
Наступник:
Володимир Бородянський -