Ткаченко Олександр Владиславович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Ткаченко
Oleksandr Tkachenko.jpg
Ім'я при народженні Олександр Владиславович Ткаченко
Народився 22 січня 1966(1966-01-22) (53 роки)
Київ, Українська РСР
Громадянство Україна Україна
Місце проживання Україна Україна, Київ
Діяльність

Генеральний директор
продюсер

журналіст
телеведучий
Alma mater факультет журналістики, КДУ ім. Т.Шевченка
Володіє мовами українська
Посада гендиректор групи компаній 1+1 з 2008 р.
Партія безпартійний
Батько Ткаченко Владислав Михайлович
Діти Олександра, Данило
одружений
Сторінка в Інтернеті media.1plus1.ua/ua/media/managers/oleksandr-tkachenko

Олекса́ндр Владисла́вович Ткаче́нко (нар. 22 січня 1966 р., Київ) — генеральний директор 1+1 медіа,[1] український журналіст, телеведучий та продюсер. Більше 20 років працює генпродюсером телеканалів. За час управління 1+1 Media перетворив холдинг на впливовий бренд на українському медіаринку.

Кандидат у народні депутати від партії «Слуга народу» на парламентських виборах 2019 року, № 9 у списку.[2] Безпартійний.[3]

Освіта[ред. | ред. код]

У 1990 закінчив Київський університет ім. Шевченка, факультет журналістики.

У 2016 отримав диплом Harvard Business School за програмою «Business of Entertainment, Media, and Sports».

У 2018 завершив навчання у INSEAD Business School в Сінгапурі за програмою «Value Creation for Owners and Directors».

Управлінська діяльність в медіа[ред. | ред. код]

19941999 — президент телекомпанії (продакшн-студія) «Нова мова». «Нова мова» виробляла телепрограми «Післямова» і «Обличчя світу» для каналів УТ-1 та «Інтер».

У грудні 1996 разом з усією командою «Післямови» перейшов до нової телерадіокомпанії «Студія 1+1». Створена Ткаченком «Телевізійна служба новин» (ТСН) вийшла в ефір 1 січня 1997 р. з ведучою Аллою Мазур. Одночасно на «1+1» продовжувала виходити і «Післямова», а Ткаченко став також заступником генерального продюсера каналу. В грудні 1997 р. залишив канал.

У квітні 1999 очолив телекомпанію «Новий канал», куди прийшов на замовлення тодішнього власника російського «Альфа-банку», де переформатував і зробив конкурентноздатною програму новин «Репортер», запросивши до неї кількох із команди «Післямови»: Андрія Шевченка, Іванну Найду, Ігоря Куляса. За короткий час канал став популярним, увійшовши у трійку лідерів за переглядами.

Із січня 2000 до травня 2001 був радником прем'єр-міністра України Віктора Ющенка (на громадських засадах). У 2003 став неформальним керівником так званого «холдингу Пінчука» (телеканали «Новий канал», «ICTV», «СТБ»). У серпні 2004 склав повноваження керівника холдингу, а в січні 2005 — залишив «Новий канал».

У 2008 працював у Москві заступником генерального директора телеканалу «РЕН-ТВ», яким на той момент володів німецький медіахолдинг «RTL Group».

Із серпня 2008 — генеральний директор групи каналів «1+1 Media»[4], до якої входять «1+1», «2+2», «ТЕТ» та «Сіті» (з 2012 переформатований у дитячий канал «ПлюсПлюс»).[5]

Продюсерська діяльність[ред. | ред. код]

Виступив продюсером телефільмів

Журналістська діяльність[ред. | ред. код]

19881991 — редактор і ведучий щотижневої телепрограми "Молодіжна студія «Гарт» на телеканалі УТ-1.

19911994 — кореспондент українського представництва британського міжнародного агентства новин «Рейтерс» (Reuters) у Києві.

1994 — створив щотижневу інформаційно-аналітичну телепрограму «Післямова», ведучим якої став сам.

19981999 — на базі ТК «Нова мова» на замовлення телеканалу «Інтер» протягом одного телесезону створював програму у форматі інтерв'ю з міжнародними знаменитостями під назвою «Обличчя світу».

Наприкінці 2004 в період виборів Президента й Помаранчевої революції був ведучим теледебатів на «Новому каналі» між кандидатами у Президенти, зокрема між Ющенком і Януковичем.

23 травня 2011 в ефір «1+1» вийшов перший випуск нової авторської телепрограми «Tkachenko.UA» у форматі 45-хвилинних інтерв'ю з політиками і знаменитостями.[7]

Участь в реформуванні медіа-ринку[ред. | ред. код]

Починаючи із 2005 разом із екс-колегою Андрієм Шевченком став одним з активістів створення в Україні Суспільного телерадіомовлення,[8] та один із авторів концепції створення Суспільного телебачення (Суспільного мовлення).[9]

Як один із найвпливовіших CEO української сфери медіа, Олександр бере активну участь у реформування індустрії. Під його керівництвом медіахолдинг 1+1 media завжди має проактивну позицію щодо подій та змін, що стостуються медіаіндустрії.

Також Олександр один із перших CEO в медіаіндустрії, який взяв фокус на діяльність групи як соціально-відповідального бізнесу. Зокрема, в 2017 році 1+1 медіа презентувала перший звіт із корпоративної соціальної відповідальності серед медіакомпаній.[10]

У листопаді 2018 року 1+1 Media разом з американо-норвезькою командою зняла пілот першого міжнародного серіалу «Jonathan Fort». Зйомками займалася норвезька компанія Evil Doghouse Production спільно з українським 1+1 Продакшн.[11]

Відзнаки та досягнення[ред. | ред. код]

У 2015[12], 2016[13], 2017[14], 2018 роках Олександр увійшов в ТОП-100 найбільш впливових українців згідно з рейтингом журналу «Фокус».

У 2010[15], 2011[16], 2012[17] роках Олександр увійшов в ТОП-200 найбільш впливових українців згідно з рейтингом журналу «Фокус».

Згідно з рейтингом кращих ТОП-менеджерів України «ТОП-100» delo.ua, постійно входить до трійки кращих CEO медіаіндустрії.

За версією премії «X-Ray Marketing Awards», у 2017 році увійшов до ТОП-3 генеральних директорів, орієнтованих на маркетинг.[18]

Також у 2018 році команда управлінців 1+1 Media стала однією з лідерів рейтингу «Business HReformation 2018. Кращі роботодавці України», який був сформований журналом «Бізнес», де посіла 2 місце у номінації «Сильний топ-менеджмент ‒ Dream Team».[19]

Критика[ред. | ред. код]

Ворог преси[ред. | ред. код]

За результатами щорічного дослідження Інституту масової інформації та Незалежної медіа-профспілки потрапив у десятку найбільших ворогів української преси у 2012—2013 роках.[20]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Біографія Олександра Ткаченка на офіційному сайті 1+1 медіа
  2. На з’їзді «Слуги народу» представили сотню членів партії Радіо Свобода (9 червня 2019)
  3. Центральна виборча комісія
  4. [1] Інтерв'ю О.Ткаченка: «Ви маєте на увазі роздвоєння особистості?» інтернет-виданню «Медіаняня», 13.04.2010.
  5. [2] Інтерв'ю О.Ткаченка газеті «Україна молода»: «Ми не робитимемо канал, який існував в інший історичний проміжок часу» (17.09.2010)
  6. Телеканал «1+1» покаже серіал за мотивами поеми «Катерина» Тараса Шевченка
  7. [3] Опитування експертів"Повернення Ткаченка: забута норма чи політичний гламур?", сайт «Телекритика»[4] (25.05.2011)
  8. [5] Інтерв'ю О.Ткаченка для газети «День»: «Суспільне телебачення — історичний виклик вітчизняній журналістиці» (4.02.2005)
  9. [6] Інтерв'ю О.Ткаченка для радіо «Свобода» про перипетії створення Суспільного телебачення (4.08.2008)
  10. Група "1+1 медіа" презентувала перший звіт з корпоративної соціальної відповідальності серед медіакомпаній України. ТСН.ua (uk). 2018-01-29. Процитовано 2019-02-27. 
  11. 1+1 медіа разом з американо-норвезькою командою зніматиме перший міжнародний серіал. media.1plus1.ua. 2018-11-12. Процитовано 2019-02-27. 
  12. 100 самых влиятельных украинцев. Полный список. ФОКУС. Процитовано 2019-02-27. 
  13. 100 самых влиятельных украинцев. ФОКУС. Процитовано 2019-02-27. 
  14. 100 самых влиятельных украинцев. ФОКУС. Процитовано 2019-02-27. 
  15. 200 самых влиятельных украинцев. Рейтинг Фокуса. ФОКУС. Процитовано 2019-02-27. 
  16. 200 самых влиятельных украинцев. Рейтинг Фокуса. ФОКУС. Процитовано 2019-02-27. 
  17. Фокус представил рейтинг 200 самых влиятельных украинцев. ФОКУС. Процитовано 2019-02-27. 
  18. "1+1 медіа" отримала одразу три нагороди X-Ray Marketing Awards. ТСН.ua (uk). 2017-01-20. Процитовано 2019-02-27. 
  19. HReformation 2018. Антикрихкі: сильний топ-менеджмент України. business.ua (ru-ru). Процитовано 2019-02-27. 
  20. Дослідження: Азаров, Янукович і Захарченко — найбільші вороги преси

Посилання[ред. | ред. код]