Ткаченко Олександр Владиславович

Олександр Владиславович Ткаченко
17-й Міністр культури та інформаційної політики України
4 червня 2020 —
Президент	Володимир Зеленський
Прем'єр-міністр	Денис Шмигаль
Особові дані
Народився	22 січня 1966(1966-01-22)
Місце народження	Київ, Українська РСР, СРСР
Вища освіта	КНУ ім. Шевченка, факультет журналістики
Професія	політик, журналіст, медіа-менеджер
Олександр Владиславович Ткаченко на сайті Верховної Ради
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
9-го скликання
Слуга народу	29 серпня 2019	—	11 червня 2020
Картка на сайті Верховної Ради України

Олекса́ндр Владисла́вович Ткаче́нко (нар. 22 січня 1966 р., Київ, Українська РСР) — український політик, журналіст, телепродюсер, медіаменеджер. Народний депутат IX скликання від політичної партії «Слуга народу», голова Комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики. Міністр культури та інформаційної політики України з 4 червня 2020 р..

Життєпис

Народився 22 січня 1966 року в Києві.

Освіта

1990 — закінчив КНУ ім. Шевченка, факультет журналістики.

2016 року отримав диплом Harvard Business School за програмою «Business of Entertainment, Media, and Sports».

У 2018 завершив навчання у INSEAD Business School в Сінгапурі за програмою «Value Creation for Owners and Directors».

Кар'єра в медіа

1988—1991 — редактор і ведучий щотижневої телепрограми "Молодіжна студія «Гарт» на телеканалі УТ-1.

1991—1994 — кореспондент українського представництва британського міжнародного агентства новин «Reuters» у Києві.

1994—1999 — президент продакшн-студії «Нова мова», що створювала телепрограми «Післямова» й «Обличчя світу» для каналів УТ-1 та «Інтер».

З 1994 року — автор та ведучий щотижневої інформаційно-аналітичноїпрограми «Післямова».

1996—1997 — заступник генерального продюсера каналу «1+1». Разом з командою «Післямова» створив «Телевізійна служба новин» (ТСН), що вийшла в ефір 1 січня 1997  з ведучою Аллою Мазур. В грудні 1997  залишив канал.

1998—1999 — на базі ТК «Нова мова» на замовлення телеканалу «Інтер» протягом одного телесезону створював програму у форматі інтерв'ю з міжнародними знаменитостями під назвою «Обличчя світу».

1999—2005 — генеральний директор телевізійного каналу «Новий канал». Реформував програму новин «Репортер» та запросив до неї частину команди «Післямови»: Андрія Шевченка, Іванну Найду, Ігоря Куляса. 2000 року канал увійшов до трійки найпопулярніших в Україні.

Із січня 2000 до травня 2001 — радник прем'єр-міністра Ющенка на громадських засадах. 2003 став неформальним керівником «холдингу Пінчука» (телеканали «Новий канал», «ICTV», «СТБ»). У серпні 2004 склав повноваження керівника холдингу, а в січні 2005 — залишив «Новий канал».

2005 очолив правління, ставши акціонером «Одеської кіностудії», займався кінодистрибуцією та розвитком мережі кінотеатрів.

Олександр Ткаченко на Книжковому Арсеналі 2021

Починаючи із 2005 разом Андрієм Шевченком займався створенням в Україні Суспільного телерадіомовлення, був співавтором концепції створення Суспільного телебачення (Суспільного мовлення).

2008 працював у Москві заступником генерального директора телеканалу «РЕН-ТВ», яким на той момент володів німецький медіахолдинг «RTL Group».

Із серпня 2008 — гендиректор групи каналів «1+1 Media», до якої входять «1+1», «2+2», «ТЕТ» та «Сіті» (з 2012 переформатований у дитячий канал «ПлюсПлюс»), «Бігуді», «Уніан-ТВ», «1+1 International» и Ukraine Today, сейлз-хаус Плюси та компанія з виробництва телеконтенту «1+1 продакшн».

23 травня 2011 в ефір «1+1» вийшов перший випуск нової авторської телепрограми «Tkachenko.UA» у форматі 45-хвилинних інтерв'ю з політиками і знаменитостями.

За керівництва Ткаченка, у 2017 році 1+1 медіа презентувала перший звіт із корпоративної соціальної відповідальності серед медіакомпаній.

20 серпня 2019 року вийшов з бізнесу і склав повноваження керівника холдингу «1+1». 1+1 media, за словами Ткаченка змінить структуру управління, а сам Олександр стане почесним президентом медіахолдингу, ставши Почесним президентом 1+1 Медіа. 1+1 медіа змінила структуру управління, створивши Правління. Генеральним директором ТОВ ТРК «Студія 1+1» став В'ячеслав Мієнко.

Політика

2019 обраний народним депутатом від партії «Слуга народу». На момент обрання — генеральний директор ТОВ «Телерадіокомпанія „Студія 1+1“, безпартійний, включений до виборчого списку під № 9. В парламенті очолив Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики (з 29 серпня 2019). Перебуваючи на цій посаді анонсував перегляд Закону про державну мову, проте втілити зміни у життя не встиг. Керівник групи з міжпарламентських зв'язків з Норвегією.

Парламентська діяльність

Під час депутатської діяльності (серпень 2019-червень 2020), увійшов до списку найбільших активних депутатів-законотворців. За цей період встиг долучитися до підготовки та подання 17 законопроєктів та подати 53 поправки.

Зокрема, за участі Олександра Ткаченка було внесено зміни до Законів України „Про державну підтримку кінематографії в Україні“, „Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення“, а також до Закону „Про систему іномовлення України“ (щодо програмної політики та території розповсюдження)».

З 4 червня 2020 року — Міністр культури та інформаційної політики. Депутатське місце Ткаченка у Верховній раді посів Денис Маслов.

Міністр культури

4 червня 2020 року Ткаченко був призначений на посаду міністра культури та інформаційної політики України.

У 2020—2021 за час керування Олександром Ткаченком Міністерством культури та інформаційної політики України міністерством втілено низку ініціатив:

• з підтримки культури та креативних індустрій під час пандемії: ухвалено законопроєкт № 3851, який передбачає зменшення ставки ПДВ для культури та креативних індустрій до 7 %; виділено 1 млрд грн для підтримки сфери культури в умовах пандемії — заклади культури можуть надавати низку послуг, не сплачуючи оренду та витрачаючи 100 % зароблених коштів на розвиток власної матеріально-технічної бази; виділені кошти на грантову підтримку галузі у сумі майже на 700 млн грн (прийняття законопроєкту № 3377); збільшено бюджет на культуру на 2021 рік (12,5 млрд грн.); реалізовано пілотний проєкт з інклюзивної мистецької освіти в 17 мистецьких школах 12 регіонів.
• з розвитку українського кіновиробництва: ратифіковано Угоду про спільне виробництво аудіовізуальних творів між Кабінетом Міністрів України та урядом Канади; запущено механізм кеш-ребейтів для кіновиробництва і розпочато міжнародні знімання в Україні; Україна приєдналася до Eurimages — європейського фонду підтримки спільного кіновиробництва і прокату кінематографічних та аудіовізуальних творів.
• зі збереження культурної спадщини: ратифікований Другий протокол до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту; 175 об'єктів культурної спадщини в тимчасово окупованому Криму внесено до державного реєстру нерухомих пам'яток; в Україну повернуті дві картини, які були втрачені в ході Другої світової війни, а також одну картину передано в дар Україні; започатковано проєкт «Велика Реставрація», в рамках якої заплановано відреставрувати близько 150 культурних пам'яток України. Вже розпочато роботи над Олеськівським замком на Львівщині та Національним художнім музеєм в Києві. прийнято закон, що включає музеї до переліку структурних підрозділів закладів вищої освіти.

• з підтримки внутрішнього туризму: реалізовано всеукраїнський проєкт «Мандруй Україною»; розроблено регіональні стратегії розвитку туризму та визначено «туристичні магніти» регіонів.
• з захисту української мови — запущено Секретаріат Уповноваженого із захисту державної мови та розроблено онлайн-платформу з вивчення української мови.

Також Ткаченко презентував запуск Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки для ефективної боротьби з дезінформацією і фейками з боку Росії.

11 листопада 2021 року, міністр Ткаченко написав заяву про відставку, проте не подав її до Верховної Ради і, таким чином, продовжив перебування на посаді.

Родина та особисте життя

Діти: доньки Олександра (1989 р.н.) та Єва (2012 р.н.), син Данило (2015 р.н.).

Дружина — Ткаченко Анна Володимирівна (дівоче прізвище Баранник) — ексдиректорка 1+1 Digital та Інновації, з січня 2021 року — голова digital-департаменту проросійських телеканалів «Kyiv.live» та «Odesa.live».

З 1989 по 2009 рік був одружений з українською сценаристкою, продюсеркою компанії Art Forms Production Тетяною Гнєдаш.

Власність

2018 року задекларував у власності:

• 5 % акцій ТРК 1+1, 25 % акцій інтернет-видання The Babel;
• 16,67 % акцій Квартал-ТВ;
• власник кінокомпаній Кінолав, HTM, 1+1 Продакшн та книговидавничої компанії Книголав.

Спільно з дружиною є власником 9 компаній.

Критика

У період правління Януковича, за результатами щорічного дослідження Інституту масової інформації та Незалежної медіа-профспілки потрапив у десятку найбільших ворогів української преси у 2012—2013 роках.

1 листопада 2018 року потрапив до списку 322 громадян України, проти яких були введені російські санкції.

4 листопада 2019 року вийшло розслідування BIHUS.info, у якому було вказано, що одразу після виходу сюжету програми «Гроші» про незаконну забудівлю на Трухановому острові, в соцмережах телеменеджера почали з'являтися світлини звідти.

30 червня 2021 року телеведуча Кароліна Ашіон заявила, що Олександр Ткаченка робив расистські висловлювання щодо неї під час кастингу ведучих для ранкового шоу на телеканалі «2+2», що відбувався, за її словами, 6 років тому. Кароліна була шокована й звільнилася з телеканалу. Олександр Ткаченко заявив, що проведення кастингів не було його прямою роботою.

22 серпня 2022 О.Ткаченко став учасником вигаданого МКІП з агентством Banda Agency флешмобу "#тризубнезалежності", в якому громадянам пропонувалось в якості вітання із днем прапора показувати жест із трьох пальців: вказівного, середнього та мізинця (великий та безіменний при цьому мають бути зігнуті). Цей жест викликав хвилю критики через грубий сексуальний підтекст

Фільмографія

Виступив продюсером телефільмів:

• «Завтра буде завтра» (2002), копродукція Нового каналу (Україна) та СТС (Росія);
• «Біля річки» (2006);
• «Доярка з Хацапетівки» (2007);
• «Ворожея» (2007);
• «Сапери» (2007);
• «Тільки кохання» (2010);
• «Висоцький. Дякуємо, що живий» (Росія, 2011);
• «Будинок з вежкою» (2012);
• «Все одно ти будеш мій» (мінісеріал, 2015);
• «Останній москаль» (2015—2016);
• «Матусі» (2015—2017, копродукція з російським каналом СТС);
• «Пісня пісень» (2015);
• «Поцілуємося» (2015);
• «Катерина» (2016);
• «Папараці» (2016);
• «Століття Якова» (2016);
• «Не зарікайся» (2016, ТРК Україна);
• «Ментівські війни. Київ» (2017);
• «Гарний хлопець» (2017);
• «Стоматолог» (за повістю Павла Бєлянського «Стоматолог хоче одружитися») (2018);
• «Школа» (1-2 сезон, 2018);
• «Чорний ворон» (2019).

Відзнаки

• учасник топ-100 найвпливовіших українців (2015, 2016, 2017, 2018, журнал «Фокус»)
• учасник топ-200 найвпливовіших українців (2010, 2011, 2012, журнал «Фокус»)
• учасник топ-100 топменеджер України (видання delo.ua), входить до трійки рейтингу
• 2017 — за версією премії «X-Ray Marketing Awards» потрапив до ТОП-3 «гендиректорів, орієнтованих на маркетинг»
• 2018 — команда керівників 1+1 Media посіла друге місце в рейтингу «Business HReformation 2018.Найкращі роботодавці України» (журнал «Бізнес») у номінації «Сильний топменеджмент — Dream Team»
• Почесний президент 1+1 Медіа

Посилання

• Ткаченко Олександр Владиславович. Офіційний портал Верховної Ради України. Процитовано 30 квітня 2020. 
• Ткаченко Олександр Владиславович у соцмережі «Фейсбук»
• Олександр Ткаченко на сайті Telegram
• Олександр Ткаченко Світлини та відео в Instagram

Попередник:	Міністр культури України 4 березня 2020 —	Наступник:
Володимир Бородянський		-