Ткаченко Олександр Владиславович

Ткаченко Олександр Владиславович
Ім'я при народженні	Олександр Владиславович Ткаченко
Народився	22 січня 1966(1966-01-22) (54 роки) Київ, Українська РСР
Громадянство (підданство)	Україна  СРСР
Діяльність	політик, журналіст, медіа-менеджер, продюсер
Alma mater	Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка
Знання мов	українська, англійська, французька і російська
Посада	Народний депутат України
Партія	Слуга народу
Батько	Ткаченко Владислав Михайлович
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
9-го скликання
Слуга народу	29 серпня 2019	—	11 червня 2020

Олекса́ндр Владисла́вович Ткаче́нко (нар. 22 січня 1966 р., Київ) — український політик, журналіст, медіа-менеджер. Народний депутат IX скликання від політичної партії «Слуга народу», голова Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики. Міністр культури та інформаційної політики України з 4 червня 2020 р.

Життєпис

Народився 22 січня 1966 року в Києві.

Освіта

В 1990 закінчив Київський університет ім. Шевченка, факультет журналістики.

В 2016 отримав диплом Harvard Business School за програмою «Business of Entertainment, Media, and Sports».

В 2018 завершив навчання у INSEAD Business School в Сінгапурі за програмою «Value Creation for Owners and Directors».

Професійний шлях

1988—1991 — редактор і ведучий щотижневої телепрограми "Молодіжна студія «Гарт» на телеканалі УТ-1.

1991—1994 — кореспондент українського представництва британського міжнародного агентства новин «Reuters» у Києві.

1994—1999 — президент продакшн-студії «Нова мова», що створювала телепрограми «Післямова» й «Обличчя світу» для каналів УТ-1 та «Інтер».

З 1994 року — автор і ведучий програми «Післямова».

1996—1997 — заступник генерального продюсера каналу «1+1». Разом з командою «Післямова» створив «Телевізійна служба новин» (ТСН), що вийшла в ефір 1 січня 1997  з ведучою Аллою Мазур. В грудні 1997  залишив канал.

1999—2005 — генеральний директор телевізійного каналу «Новий канал». Реформував програму новин «Репортер» та запросив до неї частину команди «Післямови»: Андрія Шевченка, Іванну Найду, Ігоря Куляса. 2000 року канал увійшов до трійки найпопулярніших в Україні.

Із січня 2000 до травня 2001 — радник прем'єр-міністра Ющенка на громадських засадах. 2003 став неформальним керівником «холдингу Пінчука» (телеканали «Новий канал», «ICTV», «СТБ»). У серпні 2004 склав повноваження керівника холдингу, а в січні 2005 — залишив «Новий канал».

2005 очолив правління, ставши акціонером «Одеської кіностудії», займався кінодистрибуцією та розвитком мережі кінотеатрів.

Починаючи із 2005 разом Андрієм Шевченком займався створенням в Україні Суспільного телерадіомовлення, був співатором концепції створення Суспільного телебачення (Суспільного мовлення).

2008 працював у Москві заступником генерального директора телеканалу «РЕН-ТВ», яким на той момент володів німецький медіахолдинг «RTL Group».

Із серпня 2008 — гендиректор групи каналів «1+1 Media», до якої входять «1+1», «2+2», «ТЕТ» та «Сіті» (з 2012 переформатований у дитячий канал «ПлюсПлюс»), «Бігуді», «Уніан-ТВ», «1+1 International» и Ukraine Today, сейлз-хаус Плюси та компанія з виробництва телеконтенту «1+1 продакшн».

За керівництва Ткаченка, в 2017 році 1+1 медіа презентувала перший звіт із корпоративної соціальної відповідальності серед медіакомпаній.

20 серпня 2019 року вийшов з бізнесу і склав повноваження керівника холдингу «1+1». 1+1 media, за словами Ткаченка змінить структуру управління, а сам Олександр стане почесним президентом медіахолдингу, ставши Почесним президентом 1+1 Медіа. 1+1 медіа змінила структуру управління, створивши Правління. Генеральним директором ТОВ ТРК «Студія 1+1» став В'ячеслав Мієнко.

4 червня 2020 року Ткаченко був призначений на посаду міністра культури та інформаційної політики України.

Сім'я

Діти: доньки Олександра (1989 р.н.) та Єва (2012 р.н.), син Данило (2015 р.н.).

Дружина — Ткаченко Анна Володимирівна (дівоче прізвище Баранник) — директор 1+1 Digital та Інновації.

В 1989—2009 був одружений з українською сценаристкою, продюсеркою компанії Art Forms Production Тетяною Гнєдаш.

Власність

2018 року задекларував у власності:

• 5 % акцій ТРК 1+1, 25 % акцій інтернет-видання The Babel;
• 16,67 % акцій Квартал-ТВ;
• власник кінокомпаній Кінолав, HTM, 1+1 Продакшн та книговидавничої компанії Книголав.

Спільно з дружиною є власником 9 компаній.

Журналістика

• 1988—1991 — редактор і ведучий щотижневої телепрограми "Молодіжна студія «Гарт» на телеканалі УТ-1.
• 1991—1994 — кореспондент українського представництва британського міжнародного агентства новин «Рейтерс» (Reuters) у Києві.
• 1994 — автор та ведучий щотижневої інформаційно-аналітичної телепрограми «Післямова».
• 1998—1999 — на базі ТК «Нова мова» на замовлення телеканалу «Інтер» протягом одного телесезону створював програму у форматі інтерв'ю з міжнародними знаменитостями під назвою «Обличчя світу».
• Наприкінці 2004 в період виборів Президента й Помаранчевої революції був ведучим теледебатів на «Новому каналі» між кандидатами у Президенти, зокрема між Ющенком і Януковичем.
• 23 травня 2011 в ефір «1+1» вийшов перший випуск нової авторської телепрограми «Tkachenko.UA» у форматі 45-хвилинних інтерв'ю з політиками і знаменитостями.

Політика

2019 обраний народним депутатом від політичної партії «Слуга народу». На момент обрання — генеральний директор ТОВ "Телерадіокомпанія «Студія 1+1», безпартійний, включений до виборчого списку під № 9. В парламенті очолив Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики (з 29 серпня 2019). Керівник групи з міжпарламентських зв'язків з Норвегією.

З 4-го червня 2020 року — Міністр культури та інформаційної політики. Депутатське місце Ткаченка у Верховній раді посів Денис Маслов.

Фільмографія

Виступив продюсером телефільмів:

• «Доярка з Хацапетівки» (2007);
• «Будинок з вежкою» (2017);
• «Завтра буде завтра» (2002), копродукція Нового каналу (Україна) та СТС (Росія);
• «Ворожея» (2007);
• «Сапери» (2007),;
• «Катерина» (2016),
• «Ментівські війни. Київ» (2017);
• «Папараці» (2016);
• «Гарний хлопець» (2017);
• «Стоматолог» (за повістю Павла Бєлянського «Стоматолог хоче одружитися») (2018);
• «Століття Якова» (2016);
• «Все одно ти будеш мій» (міні-серіал, 2015);
• «Тільки кохання» (2010);
• «Біля річки» (2006);
• Висоцький. Дякуємо, що живий (Росія, 2011)
• «Останній москаль» (2015—2016);
• Не зарікайся (2016, ТРК Україна)
• «Матусі» (2015—2017, копродукція з російським каналом СТС);
• «Пісня пісень» (2015);
• «Поцілуємося» (2015).
• Школа (1-2 сезон, 2018)

Критика

У період правління Віктора Януковича, за результатами щорічного дослідження Інституту масової інформації та Незалежної медіа-профспілки потрапив у десятку найбільших ворогів української преси у 2012—2013 роках.

1 листопада 2018 року потрапив до списку 322 громадян України, проти яких були введені російські санкції.

4 листопада 2019 року вийшло розслідування BIHUS.info, у якому було вказано, що одразу після виходу сюжету програми «Гроші» про незаконну забудівлю на Трухановому острові, в соцмережах телеменеджера почали з'являтися світлини звідти.

Відзнаки

• учасник топ-100 найвпливовіших українців (2015, 2016, 2017, 2018, журнал «Фокус»)
• учасник топ-200 найвпливовіших українців (2010, 2011, 2012, журнал «Фокус»)
• учасник топ-100 топ-менеджерів України (видання delo.ua), входить до трійки рейтингу
• 2017 — за версією премії «X-Ray Marketing Awards» потрапив до ТОП-3 «гендиректорів, орієнтованих на маркетинг»
• 2018 — команда керівників 1+1 Media посіла друге місце в рейтингу «Business HReformation 2018.Найкращі роботодавці України» (журнал «Бізнес») у номінації «Сильний топ-менеджмент — Dream Team»
• Почесний президент 1+1 Медіа

Посилання

• Ткаченко Олександр Владиславович. Офіційний портал Верховної Ради України. Процитовано 30 квітня 2020. 
• Ткаченко Олександр Владиславович у соціальній мережі «Facebook»
• Олександр Ткаченко на сайті Telegram
• Олександр Ткаченко Світлини та відео в Instagram