Координати: 51°40′42″ пн. ш. 33°54′26″ сх. д. / 51.67833° пн. ш. 33.90722° сх. д. / 51.67833; 33.90722

Михайлівська церква (Глухів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайлівська церква
Церква архангелів Михайла й Гавріїла
Церква архангелів Михайла й Гавріїла на схемі Глухова 1724 року
Церква архангелів Михайла й Гавріїла на схемі Глухова 1724 року
Церква архангелів Михайла й Гавріїла на схемі Глухова 1724 року
51°40′42″ пн. ш. 33°54′26″ сх. д. / 51.67833° пн. ш. 33.90722° сх. д. / 51.67833; 33.90722
КраїнаУкраїна Україна
МістоГлухів
Сумська областьм. Глухів, по нинішній вулиці Києво-Московській
Тип будівлідерев'яна та мурована церква
Стильбароко
Початок будівництвадо 1654 (дерев'яна церква)
1693 (мурована церква)
Побудованодо 1654 (дерев'яна церква)
1695 (мурована церква)
Станзруйнована пожежею 1784 року
Михайлівська церква. Карта розташування: Україна
Михайлівська церква
Михайлівська церква
Михайлівська церква (Україна)
Мапа
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Церква Святого Михаїла.

Михайлівська (архангелів Михайла й Гавріїла) церква — пам'ятка дерев'яної та мурованої культової архітектури другої половини XVII ст., що існувала у Глухові на Сумщині. Згоріла у пожежі 1784 року і була розібрана.

Історія

[ред. | ред. код]

За першим описом Глухова 1654 року єдиною дерев'яним храмом у Глухові була Михайлівська церква.[1] У дерев'яній церкві архангела Михайла в 1654 році відправляв богослужби піп Григорій[2].

На її місці через чотири десятиліття було зведено кам'яну церкву «горливым радением Михайла Миклашевского, полковника стародубского» за участю представників «значкового товариства». 24 жовтня 1692 року було укладено контракт з майстром Матвієм Єфимовим[3][4][5][6]

Перший камінь було закладено 9 вересня 1693 року.[7][8] У тексті закладної дошки, посилаючись на благословення митрополита Варлаама Ясинського та архієпископів Лазаря Барановича й Феодосія Углицького, церква була названа на честь архангелів Михайла й Гавріїла[9]. Церву було зведено протягом 1693—1694 років[10].

З давніх давен глухівському храму Архистратига Михаїла належали на церковній землі воскобійня та важниця. Права збору доходів з них були підтверджені універсалами гетьмана Івана Мазепи. Коли за правління гетьмана Івана Скоропадського згоріла соборна Троїцька церква, дохід з важниці поділили навпіл, щоб частина грошей йшла на відновлення Троїцького собору. Перша Малоросійська колегія перенаправила до своєї скарбниці весь дохід з важниці. У 1727 році з обранням гетьманом Данила Апостола були відновлені права Михайлівського храму на збір мита з важниці та воскобійні. У 1732 році доходи з важниці забрала собі глухівська ратуша. Гетьман Данило Апостол знову повертає права зважування товарів Михайлівському храму. У 1749 році намісник Глухівської протопопії Симеон Вербицький звернувся до Генеральної військової канцелярії, сотенного глухівського правління та імператриці Єлизавети Петрівни з проханням повернути права на зважування товарів в Глухові церквою Архистратига Михаїла[11][12].

Церква постраждала від пожежі 1784 року. Через два роки імператорським указом її закрили і вона стояла пусткою. Аж поки в 1791 році Російська імператриця Катерина ІІ наказала «розібрати в Глухові Михайлівську церкву та Успенський собор дівочого монастиря… а материялы от церквей употребить в пользу Глуховского Троицкого собора»[13].

Опис та розташування

[ред. | ред. код]

На думку дослідника Ю. О. Коваленка, за археологічними дослідженнями 2001 року (знайдені фрагменти плінфи) Михайлівську церкву було зведено на місці кам'яного давньоруського храму[14] на території старосвітського городища[15] У XVIII столітті вона знаходилась поряд із західною межею фортечних укріплень[16]

Мурована церква святих архістратега Михайла та архістратега Гавриїла стояла на розі сучасних провулків Михайлівського (раніше — Радянського) і Поштового. Вона перетинала останній за 50 метрів від вулиці Ушинського у західному напрямку. Зараз на цьому місці знаходиться двір так званого «чехословацького будинку» (№ 38 по сучасній вулиці Києво-Московській)[17].

Обрис плану споруди схематично представлено на планах Глухова 1724, 1746 і 1776 років. За контрактом з майстром Матвієм Єфимовим[3][4][5][6] Михайлівська церква мала бути тридільною, на зразок побудованої майстром у Стародубі церкви святого Миколая, проте з деякими відмінами[3]. Зовнішній вигляд церкви вразив в 1702 році російського мандрівника священика Іоанна Лук'янова (старця Леонтія)[18][19]. Поряд з кам'яною церквою стояла стара дерев'яна дзвіниця[20] Згідно з планами глухівської фортеці 1746 та 1747—1752 років біля церкви були зведені кам'яні ворота, «в яких і келія». Поруч з Михайлівською церквою праворуч розташовувалась садиба канцеляриста Генеральної військової канцелярії Василя Журавського[21][22]. Відомий дослідник Олександр Лазаревський зазначав, що на час його відвідання Глухова «Троїцька Михайлівська церква була давно розібрана: вона розміщалась біля валу к річці за куренем. Тепер це місце забудоване і важко дошукатись де саме церква знаходилась».[23]

В червні 1901 року в журналі «Киевская старина» були опубліковані документи про археологічні розкопки на місці Михайлівської церкви: «при рытье фундамента для дома в этом месте в земле была найдена золотая серьга. К северу это кладбище оканчивается теперь крутым скатом, внизу которого находится наполовину вросший в землю кусок дикого камня, напоминающий собой как бы обломок могильной плиты. На самом скате… найден был золотой перстень с бирюзой».[24]

Завідувачем відділу Державного історико-культурного заповідника в м. Глухів Юрієм Коваленком під час огляду траншеї в 1999 році по провулку Поштовому було виявлено залишки близько двох десятків поховань козацького кладовища Михайлівської церкви. Поряд з траншеєю він заклав шурф 2×1,95 м, у якому виявив поховання періоду XVIII століття в труні, але без речей. Похований чоловік — віком 20-25 років. Могила, глибиною від поверхні до дна всього 87 см, зорієнтована схід-захід, головою у західному напрямку, прорізала господарську яму з керамічними матеріалами ХІІ — ХІІІ ст.[25].

Економічна діяльність

[ред. | ред. код]

Із самого початку діяльності Михайлівський храм володів монополією на зважування товарів великої ваги (сіль ікру, рибу, мідь, залізо, пеньку, цукор). Пожежа 1748 року знищила універсали, пошкодила будівлю важниці та храм. Прихожани церкви просили привселюдно, як в інших містах, заборонити промисловцям зважування домашніми вагами товари великої маси, як місцеві так привезені, як українцям так пришлим росіянам. Для попередження цих порушень всіх, хто не зважуватиме товари в церковній важниці, штрафували. Багато пришлих та місцевих промисловців з столичного Глухова збагатилися бо брали по 30 копійок за зважування пуда солі, коли офіційна ціна складала — 2 копійки за пуд. Для перевірки чесності роботи важниці, пропонували надіслати чесних, не зацікавлених в промислах людей з сотенного правління. Після пожежі дах приміщення став аварійним і загрожував подальшому руйнуванню, але вціліло вагове коромисло та гирі.

Симеон Вербицький наголошував, що відбудова важниці дозволила б збирати мито з товарів на реставрацію Михайлівського собору. З пуда зваженої солі вирішено було брати по 4 копійки (2 копійки з покупця і 2 — з продавця). Приход собору, де поряд функціонували інші церкви, був замалий, тому не міг впоратися самостійно з реставрацією постраждалого храму.

Прихожанин та ктитор храму колишній глухівський отаман, хорунжий Генеральної артилерії Григорій Кологривий, військовий товариш Іван Пухович та глухівський міщанин Іван Статьєв були готові заключити контракт з храмом та дати наперед гроші (30 рублів) для ремонту важниці[11][12].

Поховання

[ред. | ред. код]

На цвинтарі біля Михайлівської церкви знаходились склепи відомих родів Гетьманщини. Зокрема, тут поховані — онука наказного гетьмана Павла Полуботка, Уляну Андріївну Полуботок (в 1723 році), генеральний осавул Василь Якович Жураковський (?–1730) з сином своїм Петром та роком раніше, в 1729 році, його друга дружина Марія Григорівна Жураковська (?-1729, до шлюбу Максимович), дружина генерального писаря С. Савича Тетяна Леонтіївна (сестра гетьмана П. Полуботка) була похована в 1729 році, а в 1747 році — члена Генеральної канцелярії бригадира Івана Кіндратовича Шитика[26][27][28].

Закладення церкви пройшло 9 вересня 1693 року. В цей час також тривало будівництво відомої і зараз Миколаївської церкви в Глухові. Її історія вже сягає більше трьох століть.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Акты исторические, собранные и изданые Археографическою комиссиею. Т. XII. — СПб., 1841. — С. 829.
  2. ↑ Пуцко В. Г. Церковна топографія Глухова XVII—XVIII ст [Архівовано 1 листопада 2018 у Wayback Machine.]. // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць / С. А. Слєсарєв (гол. ред. кол.), В. І. Бєлашов, С. П. Жукова та ін. / Національний заповідник «Глухів», Центр пам'ятковзнавства НАН України і УТОПІК. — Київ-Глухів, 2009. Вип. 2.: Матеріали Восьмої науково-практичної конференції «Сіверщина в історії України» (15-16 жовтня 20089 р.) — С. 91
  3. ↑ а б в Контракт на постройку церкви конца XVII в. // Киевская старина. 1884. — Март. — С. 523
  4. ↑ а б Ернст, Ф. Л. Наше минуле. — Київ, 1918. — С. 107
  5. ↑ а б Таранушенко, С. А. Пам'ятники архітектури Слобожанщини XVII—XVIII віків // Пам'ятники історії архітектури та будівельної техніки України. — Київ, 1959. — С. 79
  6. ↑ а б Цапенко, М. Архитектура Левобережной Украины XVII—XVIII веков. — Москва, 1967. — С. 137
  7. ↑ Павленко С. О. Доба І. Мазепи у житті Глухова // Історико — культурні надбання Сіверщини у контексті історії України: Зб. наук. праць (Матеріали V НПК). — Глухів: РВВ ГДПУ, 2006. — С. 65.
  8. ↑ Пуцко В. Г. Московская строительная артель Матвея Ефимова на Украине // Строительство и архитектура. — К., 1981. — № 1. — С. 28.
  9. ↑ Архиепископ Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. VII. — Чернигов, 1873. — С. 278.
  10. ↑ Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Книга VII. — Чернигов, 1873. — С. 277.
  11. ↑ а б ЦДІАК Ф. 51, оп. 3 спр. 9916, арк. 1 — 27
  12. ↑ а б Як торгували в Глухові 300 років тому. Що таке важниця та чим вона була важливою для міста. Глухів.City (укр.). Процитовано 13 березня 2024.
  13. ↑ Ткаченко В. Ю. Православна Глухівщина: Історико-культурна спадщина Глухівського краю. — 2-е вид.: перероблене і доповнене. — Глухів, 2006. — С. 41, 109.
  14. ↑ Коваленко, Ю. О. Історична топографія літописного Глухова у світлі археологічних досліджень // Сіверщина в історії України: зб. наук. праць: матеріали сьомої наук.-практ. конф.(23-24 жовтня 2008 р.). — Суми, 2008. — С. 24
  15. ↑ Ляшко О. Від плінфи до «шатринки» // Соборний майдан. — 2009. — № 4 (34). — липень — серпень. — С. 1.
  16. ↑ Рибчинський, О. В. Етапи архітектурно-містобудівної еволюції середмістя Глухова у XVII—XVIII століттях // Сіверщина в історії України. Наукове видання. Вип. 12. Глухів–Київ: Центр пам'яткознавства НАН України та УТОПІК, 2019. С. 152, 154.
  17. ↑ Ткаченко В. Ю. Православна Глухівщина: Історико-культурна спадщина Глухівського краю. — 2-е вид.: перероблене і доповнене. — Глухів: РВВ ГДПУ, 2006. — С. 32.
  18. ↑ Путешествие во Святую землю священника Иоанна Лукьянова // Русский архив. — 1863. — № 1-2. — С. 33-35
  19. ↑ Лазаревский, А. М. Описание старой Малороссии. Т. II. — С. 430—431
  20. ↑ Рибчинський, О. В. Етапи архітектурно-містобудівної еволюції середмістя Глухова у XVII—XVIII століттях // Сіверщина в історії України. Наукове видання. Вип. 12. Глухів–Київ: Центр пам'яткознавства НАН України та УТОПІК, 2019. С. 154.
  21. ↑ Ленченко, В. Столиця Гетьманщини Глухів за планами XVIII століття // Український археографічний щорічник: Нова серія. — Київ, 2009. — Вип. 13/14. Т. 16/17. — С. 467—474
  22. ↑ Коваленко, Ю. О. Історична топографія Глухівської фортеці згідно плану 1747—1752 рр. // Сіверщина в історії України. Наукове видання. Вип. 12. Глухів–Київ: Центр пам'яткознавства НАН України та УТОПІК, 2019. С. 157, 161—162
  23. ↑ Лазаревский Александр Описание старой Малороссии. Материалы для истории заселения, земледелия и управления. Т. 2. Полк Нежинский. — К.: Типография К. Н. Миклашевского, 1893. — С. 432.
  24. ↑ Коваленко Юрий Михайловская церковь сгорела, а склон с остатками кладбища распахали под грядки // Неделя. — 2001. — № 30. — 28 июля. — С. 3.
  25. ↑ Коваленко Ю. О. Охоронні археологічні дослідження літописного міста Глухова // Збереження історико-культурних надбань Глухівщини. (Матеріали Першої науково-практичної конференції). — Глухів: РВВ ГДПУ, 2002. — С. 20-21.
  26. ↑ Модзалевський В. Л. Малоросійській родословникъ. — Т. второй: Е. — К. — Киев: Типографія Т-ва Г. Л. Фронцкевича і Ко, 1910. — С. 48
  27. ↑ Бєлашов В. І. Глухів — столиця Гетьманської і Лівобережної України. — Глухів, 1996. — С. 112.
  28. ↑ Коваленко Юрий Михайловская церковь сгорела, а склон с остатками кладбища распахали под грядки // Неделя. — 2001. — № 30. — 28 июля. — С. 3

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Державна архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного (далі ДНАББ ім. В. Г. Заболотного). Шифр зберігання: 72 (084.12)/Ф4806/1-4-273115.
  • Центральний державний історичний архів, м. Київ, ф. 51, оп. 3, спр. 2196.
  • ДНАББ ім. В. Г. Заболотного. — Шифр зберігання: 72 (084.12)/Ф4804-443279.
  • Описание атласа XVIII ст., подаренного черниговской гимназии кн. Н. П. Голицыным // Киевская старина. Ежемесячный исторический журнал. Год девятый. Том XXIX. — Киев, 1890. — 584 с.
  • Державний архів Чернігівської області (далі — ДАЧО), ф. 679, оп. 3, спр. 387, 551 арк.

Література

[ред. | ред. код]
  • Бєлашов, В. І. Глухів — столиця гетьманської України (1708—1782 рр.): (від перших поселень до сучасності). — Суми: ТОВ "ВПП «Фабріка друку», 2019. — 420 с.
  • Вечерський, В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. Київ: НДІТІАМ, 2002. — 592 с.
  • Вечерський, В. В. Втрачені святині. — Київ: Техніка, 2004. — 176 с., з іл.
  • Вечерський В. В. Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини. Формування, дослідження, охорона. — Київ, 2001. — С. 99-100, 227.
  • Книга Пам′яті Сумської області: в 3 -х т. т. 2 : Зруйновані храми Сумщини. Мартиролог втрачених святинь / Авт. -упорядн. О. М. Корнієнко . — Суми: Ярославна, 2007. — 324 с. : іл. — С. 73.
  • Корнієнко, О. М. Зруйновані храми Сумщини Мартиролог втрачених святинь [Текст] = The history of destroyed and partly ruined monuments of cult in Sumy region: до вивчення дисципліни / О. М. Корнієнко. — Суми: ПП «Ніконоров В. І.», 2009. — 368 с. : іл. — ISBN 978-966-97024-0-1
  • Сотник, О. М. Православна Сумщина (Нариси з історії православ'я на Сумщині): (988—2004) / О. М. Сотник. — Суми: Козацький вал, 2004. — 198 с.
  • Ткаченко В. Ю. Православна Глухівщина. Історико-культурна спадщина Глухівського краю. — Київ, 2001. — 220 с.
  • Ткаченко В. Ю. Православна Глухівщина. Історико-культурна спадщина Глухівського краю: вид. друге, перероб. і доп. — Глухів: РВВ ГДПУ, 2006. — 256 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Михайлівська_церква_(Глухів)&oldid=43398944