Монгольське завоювання Волзької Булгарії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монгольське завоювання Волзької Булгарії
Західний похід монголів
Дата: 1223 (перший), 1229–1230 (другий), та 1236 (третій)
Місце: Волзька Булгарія
Результат: Приєднання Волзької Булгарії до Монгольської імперії
Сторони
Монгольська імперія Волзька Булгарія

Монгольське завоювання Волзької Булгарії - дії монгольських військ на середній Волзі в перші роки правління Угедея і в ході їх західного походу проти Волзької Булгарії. Відбувалося з 1229 по 1239 і закінчилося включенням території Волзької Булгарії до складу Золотої Орди.

Невдача монголів (1223)[ред.ред. код]

В 1223 році після перемоги над русичами і кипчаками в битві на Калці, монгольське військо Субедей і Джебе вторглося в південноруські землі, але потім повернули на північний схід, до Волзької Булгарії, яка також була метою їх першого походу в Європу [1]. Монголи були розбиті, що стало одним з перших випадків, коли монгольська армія зазнала поразки. Булгари організували засідку і знищили більшу частину монгольського війська.

Завоювання[ред.ред. код]

Монголи повернулися в 1229 році під командуванням Субедея і Кокоша, посланих новим великим ханом Угедеєм. Вони розбили прикордонний загін булгар на річці Урал. Кілька років по тому, в 1232 році, монгольська кавалерія підкорила південно-східну частину Башкирії і зайняла південну частину самої Волзької Булгарії. Настала стратегічна пауза, коли монголи не були готові атакувати булгарську столицю, а й булгари не могли перейти до активних дій і вигнати їх зі своєї землі.

Західний похід[ред.ред. код]

На монгольському курултаї 1235 року було прийнято рішення посилити корпус Субедей силами всіх улусів, і нове монгольське вторгнення в Волзьку Булгарію сталося восени 1236 року. Чисельність монгольського війська в 120-150 тисяч в істориків найбільш популярна [2] [3]. Монгольські війська на чолі з Батиєм обложили і захопили Біляр, Булгар, Сувар, Джукетау і ряд інших міст і укріплень Волзької Булгарії. Частина жителів була вбита або продана в рабство, інша частина жителів тікала на північ у непрохідні лісові масиви. Деякі булгарські біженці, що сховалися в західних землях, де вони були відомі як вправні майстрові, в тому числі і як ювеліри і як різьбярі по каменю, були прийняті володимирсько-суздальским князем Юрієм Всеволодовичем і розміщені в містах на верхній Волзі.

Під час монгольського походу на Північно-Східну Русь (1237/38), булгари під проводом знаті повстали. Але основні сили монголів, які повернулися в Середнє Поволжя наступної зими, зуміли придушити повсталих булгар і їх васалів.

Наслідки[ред.ред. код]

Волзька Булгарія увійшла до складу Улуса Джучі, який пізніше став відомим як Золота Орда. Вона була розділена на різні «князівства», потім кожне з них стало васалом Золотої Орди і отримало деяку автономію.

Основна частина булгарського населення була змушена переміщатися на північний захід і північний схід, концентруючись на території північних районів сучасних Чувашії і Татарстана, південних районів сучасної Удмуртської Республіки. Більшість булгар селилася уздовж Волги і Ками, у тому числі в околицях міста Казань, яке було засноване ними раніше як північний форпост булгарскої держави, а в підсумку стало новим культурним і політичним центром - ядром держави, яка отримала згодом назву Казанське ханство. Казань стала не тільки культурним і політичним, а й новим торговим центром всього волго-уральського регіону. Деякі міста, такі наприклад як Булгар або Джукетау, були відновлені, але колишньої могутності вже не досягли. Степові райони Волзької Болгарії освоювалися різними кочовими в основному тюркськими племенами, які згодом відкочували в степи сучасного Казахстану та Середньої Азії. У 15 столітті одна з таких орд на чолі з Абу-л-хайром створила нове державне утворення "Узбецьке ханство" але відразу ж після смерті Абу-л-хайра воно розпалося і його залишки на чолі Мухаммеда Шейбані хана просунулися в Середню Азію, з чим пов'язана поява етноніма «узбек», який закріпився в даному регіоні після асиміляції прийшлих сюди кочових дештикипчакських узбеків з частиною місцевого населення.

Деякі булгари, насамперед майстри і ремісники, були насильно переміщені в Сарай та інші міста Золотої Орди.

У середині XIV століття деякі князівства Волзької Булгарії стали більш незалежними і навіть вводили свої власні гроші. Князівствами стали правити булгарские еміри. В 1430-ті роки Болгарське царство під проводом Улу-Мухаммеда стало незалежним від Золотої Орди. В 1440-ві, всі землі з населенням колишньої Волзької Булгарії були включені в Болгарське царство, його хани, як і в інших улусах Золотої Орди, належали до династії Джучі. Ханство також включало в себе марійські і чуваські землі, а правителі башкирів, удмуртів, мордви вважалися васалами Казані. Це були народи, які традиційно знаходилися під економічним і культурним впливом Волзької Булгарії.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Таємна історія монголів. Переклад С. А. Козина
  2. Р. П. Храпачевскій. Військова держава Чінгіхана - М: ТОВ «Видавництво ACT», 2004 [1]
  3. Каргалов В. В. Кінець ординського ярма - М .: Наука, 1980 [2]

Література[ред.ред. код]

  • Татарський енциклопедичний словник
  • Richard A.Gabriel. Genghis Khan's Greatest General: Subotai the Valiant.

Посилання[ред.ред. код]