Битва на річці Шайо
| Битва на річці Шайо | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Західний похід монголів | |||||||
 | |||||||
| 47°58′40″ пн. ш. 20°54′47″ сх. д. / 47.977777777778° пн. ш. 20.913055555556° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
| Монгольська імперія |  Угорщина,Хорватія | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Бату Субедей Шибан |
король Угорщини Бела IV Коломан, герцог хорватський | ||||||
| Військові сили | |||||||
| близько 70 тисяч | до 30 тис. вояків | ||||||
| Втрати | |||||||
| близько 1000[1] | близько 40 000[1] | ||||||
Битва на річці Шайо (на річці Сайо, Соленій; в долині Мохі) — відбулась 11 квітня 1241 року між військами угорського короля Бели IV і його брата, хорватського герцога Коломана, з одного боку, і монгольськими військами на чолі з Бату, Шибаном, Када'аном і Субедеєм, з іншого. Битва була однією з останніх в рамках Західного походу монголів 1236—1242 років, зокрема, походу на Русь і в Центральну Європу 1240—1242 років. Угорсько-хорватська армія зазнала нищівної поразки.
1240 року, під час монгольського походу на Русь, угорський король Бела IV відмовив сватам сина Михайла Всеволодовича Чернігівського Ростислава до своєї доньки Анни, а потім і Данилу Романовичу Галицькому, який особисто прибув до угорського двору для заручин свого сина Льва до угорської принцеси Констанції. Кожний з цих візитів був хронологічно пов'язаний з монгольською загрозою Києву.[2] Угорському королю не потрібна була війна з монголами, а видати своїх доньок заміж за руських князів означало стати їх союзниками у війні проти монголів. Бела IV вирішив перечекати, доки монголи зруйнують Русь і , вичерпають наступальний темп і повернуть додому. Тоді можна було б без особливих витрат захопити спустошений Галич і решту Галичини.
1241 року монголи, попередньо захопивши Київ, Володимир-Волинський і Галич, основними силами вторгнулися в Польщу. Решта монгольського війська пробилась через Верецький перевал на територію, підконтрольну угорській короні, і 12 березня 1241 року монголи здобули Мункач та Унгвар. 16 березня передовий загін монголів на чолі з Шибаном (близько 10 000 вершників) з'явився під Пештом. Корпус Кадана пройшов південним маршрутом, через Молдову і Трансильванію, зруйнувавши дорогою міста Варадин, Арад, Перг, Егрес, Темешвар.
Монгольське військо, налічувало близько 70 тисяч вершників. Чисельність угорсько-хорватського війська історик Храпачевський оцінив від 30 до 60 тисяч вояків.[3] Однак сучасник подій Віллем Рубрук вважав, що військо короля Угорщини не перевищувала 30 тисяч вояків. Джувейні, оцінює сили угорців[4] у 450 тисяч вояків, і згадує повідомлення Шибана про те, що «їх удвічі більше за монгольське військо». Рашид-Ад-Дін в аналогічному описі[5] пише про 400 тисяч воїнів, однак, відносить це до подій у Волзькій Булгарії 1236 року.
Угорсько-хорватське військо шість днів переслідувало монгольський передовий загін Шибана, на сьомий день ввечері зупинилося в долині Мохі, перед річкою Шайо.
Вночі основні сили монгольського війська на чолі з Субедеєм переправились через річку на лівому фланзі і обійшли угорський укріплений табір з півдня. Інша частина монгольської армії під проводом Бату і Шибана захопила міст через річку і розгромила угорський сторожовий загін. Зранку, 11 квітня монголи розпочали обстріл розташованого в долині угорського табору з оточуючих пагорбів з луків і каменеметальних машин, потім після нетривалого штурму увірвались до табору. Проте, монголи не замкнули кільце оточення і угорському війську вдалося відійти на захід, однак закріпитися угорці не змогли і розпочали безладний відступ. Монголи поступово знищували по частинах деморалізоване і погано кероване угорсько-хорватське військо в ході переслідування протягом шести днів і «на плечах відступаючих» увірвались до Пешту.
Загибель війська спричинила ситуацію, коли угорські землі опинились абсолютно беззахисними перед завойовниками. Корпус Кадана від Пешту пройшов до Адріатичного моря, розоривши на шляху міста Хорватії і Далмації.
Угорський король Бела IV утік під захист австрійського герцога Фрідріха II, віддав йому за допомогу проти монголів казну і три угорських комітати. Корпус Бату, з'єднався з прибулим з Польщі після перемоги під Легніцею корпусом Байдара, не ризикнув вступити в бій з об'єднаними силами Чехії, Австрії і Каринтії. За іншою версією, причиною повороту монголів на схід стало отримане повідомлення про смерть великого хана Угедея в грудні 1241 року. На зворотному шляху частина монгольського війська зазнала поразки від військ болгарського царя Івана Асеня II.
- ↑ а б Морган, Дэвид (1990) Монголы. Oxford: Blackwell. ISBN 0-631-17563-6.
- ↑ Цікаво, що Данило вертався з Угорщини на Русь вже під час монгольської навали, проте, не зміг повернутись в Галич, оскільки «мало з ним було дружини» і повернувся в Угорщину. Брат Данила — Василько Волинський утік в Польщу до Конрада Мазовецького.
- ↑ Р. П. Храпачевский. Военная держава Чингихана — М: ООО «Издательство ACT», 2004[1] [Архівовано 12 січня 2015 у Wayback Machine.]
- ↑ Джувейни. История завоевателя мира[2] [Архівовано 2010-02-01 у Wayback Machine.]
- ↑ Рашид-Ад-Дин. Сборник летописей[3] [Архівовано 16 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- Р. П. Храпачевский. Военная держава Чингисхана — М: ООО «Издательство ACT», 2004[4] [Архівовано 12 січня 2015 у Wayback Machine.]
- «История военного искусства VI—XVI вв.», Разин Е. А. «Омега-Полигон», С.-Пб., 1999[5] [Архівовано 30 квітня 2010 у Wayback Machine.]