Кипчаки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кипчаки (Kipchak, Qipchaq, Kypchak, Kupchak, Kıpçak) — тюркський кочовий народ, який був особливо відомий ХІ-ХІІ ст. Вийшовши з Кимацького каганату, вони завоювали велику частину євразійського степу під тюркської експансії разом з половцями, і були в свою чергу, завойовані монгольською навалою початку 13-го століття. Конфедерація племен половців та кипчаків утворила т.з. Половецьке поле.

Термінологія[ред. | ред. код]

Кипчаки виводять свою назву зі слова, що перекладається як «порожнє дерево». За народними легендами саме всередині порожнього дерева, їх праматір-прародителька народила сина.

Назва кипчаків різними мовами звучить так: араб. ‎قفجاق, Qifjāq; перс. ‎قبچاق, Qabčāq/Qabcâq; груз. ყივჩაყები, Qivçaqebi; тур. Kıpçak; крим. Kıpçaq, карач.-балк. Къыпчакъ , Qıpçaq; узб. Qipchoq, Қипчоқ/قىپچاق; уйг. قىپچاق, Qipchaq/Қипчақ; каз. Қыпшақ, Qıpşaq; кум. Къыпчакъ, Qıpçaq; кирг. Кыпчак, Qıpçaq; ногайська: Кыпчак; кит. 欽察/钦察.

Історія[ред. | ред. код]

Кипчаська «баба», 12 століття, Луганськ

Кипчаки були членами племінної конфедерації, яка спочатку оселилися на річці Іртиш, можливо, пов'язані з куманами (половцями). На думку українських антропологів, кипчаки мали расові характеристики європеоїдів і монголоїдів. Дослідник Є. Алексєєва звернула увагу на той факт, що європейські кипчаки на кам'яних зображеннях мають як монголоїдні і європеоїдні риси. На її думку, кипчаки, які оселилися в на Півчнічному Причорномор'ї в першій половині 12-го століття, були переважно європеоїдної зовнішності.

Разом з половцямя, в ході тюркської експансії вони також мігрували в Сибір і далі в Заволжжя. В період свого розквіту вони займали велику територію в євразійського степу, що тягнеться від північної частини Аральського моря на захід на північ від Чорного моря. Також вони брали участь у створенні держави відомого як Дешт-і-Кипчак. В 11-му столітті вони дійшли до Волощини, а також зайнли частину Трансильванії.

В кінці 11-го і початку 12-го століть, половці і кипчаки стали брати участь в різних конфліктах з візантійцями, Київською Руссю, Королівством Русі, Угорським короліством.

1089 року, вони були розбиті Владиславом I , а в 12 столітті були розбиті Великим князем Київським Володимиром Мономахом. Проте, 1203 року вони розгромили й розграбували Київ.

На території Північного Причорномор'я вони були остаточно розгромлені монголами в 1241 році. Кипчаки в більшості своїй увійшли до Золотої Орди, на відміну від половців, які перейшли до Угорщини і стали найманцями для латинських хрестоносців, візантійців та угорських королів.

Члени династії Бахритів, перша династія мамлюків в Єгипті, також походила від кипчаків/половців. Наприклад султан Бейбарс народився в місті Солхат, Крим. Деякі кипчаки служили в Китаї династії Юань.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Galip Güner (2013), Kıpçak Türkçesi Grameri, Kesit Yayınları, İstanbul.
  • Mustafa Argunşah, Galip Güner (2015), Codex Cumanicus, Kesit Yayınları, İstanbul.
  • Roux, Jean-Paul (1997), L'Asie Centrale, Histoire et Civilization, Librairie Arthème-Fayard, ISBN 978-2-213-59894-9
  • «Kipchak» Encyclopædia Britannica, Academic Edition. 200