Джучі
| Джучі | |
 | |
| Народження: |
1182 Каракорум, Уверхангай, Монголія |
|---|---|
| Смерть: |
лютий 1227 Євразія |
| Причина смерті: | отрути |
| Країна: | Монгольська імперія[1] |
| Рід: | Чингізиди |
| Батько: | Чингісхан[2] |
| Мати: | Борте |
| Шлюб: | Bietuchumishid[2] |
| Діти: | Орда[2], Бату[2], Берке[2], Шибан[2], Тука-Тимур, Huolud[2], Buvald, Kumatiemuerd[2], Tangguted[2] і Chimbayd |
Джучі або царевич Джучі, Цар Джучі (монг. Зүчи, каз. Жошы, бл. 1184 — лютий 1227) — рідний або названий син Чингісхана та рідний син його першої дружини Борте-фуджин з племені конграт. Талановитий полководець, що брав участь у завоюванні Середньої Азії, командував самостійно загонами військ в низинах Сирдар'ї.
На честь його імені названо «Джучі улус» — спадкові землі монгольських ханів із роду Джучі (з 1224) в західній частині Монгольської імперії, відомий в історіографії як «Золота Орда».
Походження[ред. | ред. код]
Чингісхан назвав свого найстаршого сина Джуші — «чужий», оскільки він був народжений після того як головну дружину Чингісхана Борте було визволено з полону ворожого племені меркітів.
Підкорення «лісових народів»[ред. | ред. код]
Як розповідає Таємна історія монголів, у 1207 році Чингісхан відправив Джучі на чолі війська на землі, що лежать на захід від Байкалу, для підкорення племен, що жили в лісах. Племена ті визнали панування монгольського хана без бою. В результаті Джучі підкорилися такі лісові народи як телекти, урсути та інші. Під тиском армії Джучі скорилися єнісейські киргизи, що проживали в верхів'ях Єнісею.
Загалом кампанія була дуже вдалою для Джучі та була високо оцінена Чингісханом, в якого склалася думка про військовий талант сина. Джучі отримав від батька землі племен, які він підкорив, що стало початком створення Улуса Джучі.
Правління[ред. | ред. код]
Після завоювання західних ханатів лісових країн на півночі (1207/1209) Джучі отримав їх у своє керування. Джованні Да Плано Карпіні зустрів під час своєї подорожі його табір і самого Джучі з дружинами.
Усього було у Джучі 14 синів: Орда, Батий, Берке, Бекчетар, Шібан, Тангут, Бувал, Чилаукун, Шингкур, Чимпай, Мухаммед, Удур, Тука-Тимур, Шингкум.
Смерть Джучі[ред. | ред. код]
Помер Джучі у віці близько 40 років. За переказами похований у мавзолеї в теперішній Карагандинській області Казахстану за 50 км на північний схід від Жезказгану.
Його числе́нне потомство отримало у володіння Хорезм, Дешт-и-Кипчак, Кавказ і країни на північ від Каспійського та Чорного морів, ще не завойовані.
Примітки[ред. | ред. код]
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Немировський О. О. Джучі // Енциклопедія історії України: Додатковий том. Кн. 1: А–Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова редкол.) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: «Наукова думка», 2021. — С. 205—206. — 773 с. — ISBN 978-966-00-1858-7.
- Войтович, Л. Нащадки Чингіз-хана: Вступ до генеалогії Чингізидів-Джучидів. Львів, 2004.
- Johannes von Plano Carpini: Kunde von den Mongolen 1245—1247. Переклад F. Schmieder. Jan Thorbecke Verlag, Sigmaringen 1997. ISBN 3-7995-0603-9.(нім.)
- Рашид ад-Дин. Сборник летописей / Пер. з перського Л. А. Хетагурова, редакція та примітки проф. А. А. Семенова. — М., Л. : Издательство Академии Наук СССР, 1952. — Т. 1, кн. 1.
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Джучі
|
| ||||||||||
| |||||||