Свобода совісті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Свобо́да со́вістіприродне право на умови, за яких можливе вільне самовизначення особистості у світоглядній сфері буття, її духовне становлення, розвиток, самоактуалізація. За своїм змістом поняття «свобода совісті» багатоаспектне, ширше ніж «свобода віросповідання». Його сутнісне навантаження нерідко визначається в залежності від предметного поля дослідження: філософія, етика (філософсько-етичне), політологія, право (політико-правове), релігієзнавство, теологія (релігієзнавче, теологічне).

Текст вилучений зі статті через підозру в порушенні авторських прав
Copyright.svg

Текст, що раніше перебував на цій сторінці, запідозрено в порушенні авторських прав на текст із таких джерел:

http://readbookz.net/book/164/4847.html



Тому, хто повісив цей шаблон:

На сторінку обговорення користувача, який розмістив цю статтю, варто додати повідомлення {{subst:nothanks cv|Свобода совісті|url=http://readbookz.net/book/164/4847.html}} --~~~~.


Emblem-important.svg До уваги користувача, який розмістив цю статтю

Не редагуйте статтю зараз, навіть якщо ви збираєтеся її переписати. Додержуйтеся вказівок нижче.

  1. Напишіть хоча б гарний накид статті на цій підсторінці. Зверніть увагу: не треба копіювати текст, що порушує авторські права, на зазначену підсторінку й редагувати його. Якщо ви взялися за написання нової статті, не забудьте сповістити про це на сторінці обговорення.
  2. Залиште все як є, і тоді статтю буде вилучено.

У випадку, якщо новий текст написано не буде, цю статтю буде вилучено через тиждень після появи цього попередження (детальніше див. документацію шаблону).

Вихідний текст цієї статті з можливим порушенням копірайту можна знайти в історії змін.

Зверніть увагу, що розміщення у Вікіпедії матеріалів, автор яких не надав явного дозволу на їхнє використання відповідно до ліцензії GNU FDL без незмінюваних секцій та Creative Commons із зазначенням автора / розповсюдження на тих самих умовах, може бути порушенням законів про авторське право. Користувачів, які додають до Вікіпедії такі матеріали, може бути тимчасово позбавлено права редагувати статті.

Незважаючи ні на що, ми завжди раді вашим оригінальним статтям.

Дякуємо.


Цю сторінку внесено до категорії Вікіпедія:Можливе порушення авторських прав.


Історія[ред. | ред. код]

Фома Аквінський виділив чотири типи законів:

  • вічний закон (lex aeterna);
  • природний закон (lex naturalis);
  • людський закон (lex humana);
  • божественний закон (lex divina).

Вічний закон - джерело всіх інших законів, загальний закон світопорядку, що визначає перебіг всіх процесів природних і суспільних.

Природний закон - безпосередній прояв вічного закону. Згідно з природним законом людина, і вся природа рухаються до свого природного призначення. Людина за своєю природою наділена здатністю розрізняти добро і зло, схильна до дій в ім'я суспільного блага. Фома Аквінський стверджував, що у сфері практичної поведінки людина діє через природний закон, що визначає порядок взаємин людей в суспільстві.

Людський закон - закон, що забезпечується примусовими санкціями для його виконання. Досконалі і добродійні люди можуть обходитися і без людського закону, для них достатньо природного закону.

Божественний закон — закон (правила сповідання), даний людям в божественному одкровенні.

Термін «свобода совісті»[ред. | ред. код]

В українській мові термін «свобода совісті» не зовсім адекватно передає сенс природного закону. В англійській мові «Свобода совісті» звучить як «liberty of conscience», тобто свобода усвідомлення, пізнання Бога, вічного закону.

Згідно з етимологічним словником Фасмера слово «совість» тотожне слову «відати», тобто «звістка», знання. Свобода совісті — природне право, дане людині від народження пізнавати вічний закон.

Реформація[ред. | ред. код]

Початок Реформації поклав виступ в 1517 у Німеччині Мартіна Лютера. Ідеологи Реформації висунули тези, якими фактично заперечувалася необхідність католицької церкви з її ієрархією і духівництвом взагалі. Оскільки вічний закон і природний закон не написані людиною, то для пізнання (усвідомлення, conscience) вічного закону посередник у вигляді церкви, або священика не потрібний.

Білль про права[ред. | ред. код]

Білль про права 1689 року став продовженням ідей Фоми Аквінського про розділення природних прав людини і людських законів. Білль визнавав за особою права: мати свою власну думку і переконання; слідувати своїм переконанням, незважаючи, що радять оточуючі і так далі.

Декларація прав людини і громадянина[ред. | ред. код]

У Франції принцип свободи совісті був уперше проголошений в статті 10 Декларації прав людини і громадянина (1789 р.), у якій мова йде про те, що «ніхто не може переслідуватися за свої переконання, навіть релігійні, за умови, що їх обнародування не загрожує громадському порядку». У Конституції була проголошена «свобода релігійних культів» (вересень 1791 р.). Французький Цивільний кодекс 1804 року — кодекс Наполеона, взагалі не розглядає релігійних питань, демонструючи таким чином, що держава у своїх фундаментальних основах є світською.

Декларація незалежності США 1776[ред. | ред. код]

Білль про права 1689 року став основою для Декларації прав Вірджинії 1776 року, що проголосила: «Всі люди за природою є в рівній мірі вільними і незалежними і володіють певними природженими правами, яких вони — при вступі до суспільного стану — не можуть позбавити себе і своїх нащадків якою-небудь угодою, а саме: правом на життя і свободу із засобами придбання і володіння власністю, правом на прагнення на щастя і безпеці і їх придбання».

Ідеї Декларації прав Вірджинії були розвинуті в Декларації незалежності США 1776 року, яка проголошувала: «Ми виходимо з тієї очевидної істини, що всі люди створені рівними і наділені Творцем певними невідчужуваними правами, до числа яких відносяться життя, свобода, прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав людьми засновуються держави, які черпають свої законні повноваження у згоді керованих».

Тобто на першому місці людина з його природними правами, на другому місці держава, що забезпечує виконання природних прав громадянина.

Конституція США 1787 року не містила переліку невідчужуваних прав, оскільки засновники виходили з того, що права, які природно належать людині, не потребують підтвердження в тексті основного Закону. Їх перерахування могло бути сприйняте як вичерпний перелік прав і свобод, що могло привести до утиску прав, які не увійшли до переліку. Відсутність в констітуції переліку федерально закріплених прав і свобод, викликало критику цього документа. Новообраному конгресу США в 1789 році були запропоновані проекти поправок, що містять положення про політичні і особисті права. Десять перших поправок до конституції, що склали федеральний Білль про права, були ратифіковані до кінця 1791 року. Були прийняті поправки, що передубачали свободу віросповідань, свободу слова і друку, право народу мирно збиратися і звертатися до уряду з петиціями, недоторканність особи, житла, паперів і майна та інші права.

Загальна декларація прав людини[ред. | ред. код]

Загальна декларація прав людини була прийнята на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН резолюцією 217 А (III) від 10 грудня 1948 року, визначаючи найбазовіші права людини.

у статті 18 сказано:

«Кожна людина має право на свободу думки, совісті й релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.»[1]

Сьогодення[ред. | ред. код]

У Франції діє принцип невизнання державою жодної з релігій.

Свобода совісті починається з визнання права на «внутрішні переконання»: нікого не можна зобов'язати обнародувати свої релігійні або філософські переконання. Наприклад, згадка про релігійну приналежність при переписі населення є забороненою.

Свобода совісті припускає і свободу атеїзму, а також можливість індиферентизму, змішування різних вірувань, ухвалення старих і визнаних нових культів. Але якщо, з одного боку, ніхто нікого не повинен примушувати до обнародування релігійних поглядів, то, з іншого боку, нікому не заборонено робити це за власним бажанням. В той же час закон захищає державних чиновників: у всіх адміністративних документах заборонені посилання на їх релігійні або філософські переконання.

Французьке право ставить всі культи, сучасні, а також ті, які з'являться в майбутньому, в положення юридичної рівності.

Свобода совісті і відділення церкви від держави[ред. | ред. код]

Зв'язок між свободою совісті й відділенням церкви від держави, мабуть, неоднозначний. З одного боку, існує позитивна кореляція між відділенням церкви від держави і забезпеченням в цій державі свободи совісті.

Наприклад, шаріат включає норми і правові, і релігійні: у 2006 році шаріатський суд Афганістану засудив до страти мусульманина, що змінив релігію. З іншого боку, відокремлення церкви від держави не гарантує свободи совісті, а невідокремлення її не виключає: відомі країни з державною церквою (наприклад, Велика Британія і більшість інших монархійних держав Європи) забезпечують своїм підданим право сповідати релігію за вибором або не сповідати жодної. Навпаки, у деяких державах з відокремленою церквою (усі комуністичні, Ірак за Саддама Хусейна) адепти багатьох релігій (за комуністів — усі віруючі, за Саддама Хусейнашиїти) піддавалися дискримінації.

Відокремлення церкви від держави відбувалося: в Росії1918 році, Франції — ратифіковано в 1905 році. Колумбія1853 рік. США1787 рік.

Дивіться також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]