Дискримінація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Гомофобія

Дискримінація (лат. discriminatio «розрізнення») — будь-яка відмінність, виключення, обмеження або перевага, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав. Поняття охоплює виключення або обмеження можливостей для членів певної групи відносно можливостей інших груп[1].

Ні у Загальній декларації прав людини, ні в інших міжнародних угодах немає загального визначення поняття «дискримінація», хоча вони і згадують її досить часто, тому для дефініції зазвичай використовуються соціологічні визначення.

У міжнародних конвенціях з прав людини передбачається, що країна, що ратифікувала їх, зобов'язана шанувати і забезпечити всім людям, що знаходяться на її території й у межах її юрисдикції, права людини без будь-яких відмінностей, таких як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, сексуальна орієнтація, політичні або інші погляди, національне або соціальне походження, власність, вживання (але не зловживання) наркотиків, народження або інший статус.

У міжнародних відносинах поняття дискримінації також охоплює ставлення до держави (або групи держав), зазіхання на її права, що загрожує загальновизнаним звичаям і принципам міжнародного права. Організації Об'єднаних Націй виключає расову, політичну, релігійну й інші види дискримінації в міжнародних відносинах (ст. 55, 62 і 73).

У 1948 році Загальна декларація прав людини заборонила всі форми расової й іншої дискримінації.

Акти дискримінації можуть відбуватися відкрито або таємно, вони можуть одержати широке поширення, виконуватися окремими особами або анонімними групами, вони можуть бути одиничними або систематичними, незначними (наприклад, у жартах) або серйозними, що завдає психічну, матеріальну або фізичну шкоду жертвам. У повсякденній промові терміни «забобон» і «дискримінація» часто взаємозамінні. Забобоном вважається упереджене ставлення до членів іншої групи.

Форми дискримінації[ред. • ред. код]

Дискримінація має дві основні форми:

  1. de jure (або правова), закріплена в законах;
  2. de facto (або неофіційна), що укоренилася в соціальних звичаях.

Дискримінація de facto має місце в ситуаціях, де домінує група людей, що користується перевагами стосовно меншості. На відміну від дискримінації de jure, що може бути знищена шляхом зміни законів, дискримінацію de facto знищити не просто. Дискримінація de facto звичайно існує тривалий час, тому що вона міцно пускає коріння у звичаї або інститути товариства. Дискримінація етнічних груп є основним джерелом політичних конфліктів і сецесії (виходу із складу держави).

Види дискримінації[ред. • ред. код]

Розрізняють пряму і непряму дискримінацію.

Пряма дискримінація характеризується як намір дискримінувати особу чи групу, наприклад, бюро з працевлаштування відкидає претендента певної національної ознаки (єврея, цигана та ін.) або житлова компанія не продає квартири для осіб «кавказької національності».

Непряма дискримінація зумовлена впливом політики або конкретних заходів: це відбувається тоді, коли формально нейтральні правила, критерії або практика ставлять де-факто особу або осіб певної меншини у невигідне становище у порівнянні з іншими. Прикладами можуть бути: мінімальний критерій росту для певної професії (завдяки чому серед заявників може бути виключено набагато більше жінок, ніж чоловіків); або ж не наймати людей з певним іміджем — жінок з довгими спідницями (під що підпадають мусульманки), чоловіків із довгим волоссям або із сережками у вухах (під що підпадають чоловіки із певним особистим смаком), і таке інше. Формально, ці правила є нейтральними щодо, наприклад, етнічної або релігійної приналежності, але, фактично, ставлять у нерівноправне положення різних членів суспільства, а деякою мірою — і представників етнічних та релігійних груп (наприклад, хіджаб: ознака мусульманки)[2].

Дискримінації щодо осіб і соціальних груп за ознакою раси, релігії, ґендера, етнічної приналежності, походження, національності або сексуальної орієнтації заборонена у багатьох міжнародних документах з прав людини і в Лісабонській угоді, що заміняє Конституцію ЄС[3].

Етнічна[ред. • ред. код]

Докладніше: Расизм

Етнічна дискримінація — політичні та соціальні утиски, які здійснюються панівним (домінуючим) у державі етносом щодо одного, кількох або усіх непанівних етносів і проявляються при наданні громадянства, здійсненні судочинства, реалізації прав на соціальний захист і прав людини взагалі, наймі на роботу та звільненні з неї, в умовах праці та її оплати, вирішенні питань освіти та задоволенні ін. культурно-інформаційних потреб. Цей різновид дискримінації має історичні, психологічні та економічні мотивації, які в багатьох суспільствах зумовлені традиційним ставленням до етносів-чужинців як до ворогів.

Релігійна[ред. • ред. код]

Докладніше: Релігійна дискримінація

Релігійна дискримінація — заборона або обмеження діяльності тих чи ін. релігійних конфесій, общин і груп, часткове або повне позбавлення певної частини віруючих громадян прав, пільг, привілеїв, які мають ін. віруючі громадяни. У 20 ст. практикувалася тоталітарними режимами (див. Тоталітаризм). Її мета — послабити вплив тих чи ін. релігігійних конфесій та організацій на політичне й духовне життя суспільства, не допустити появи опозиційних рухів під реліг. гаслами.

Релігійною дискримінацією було пронизане все законодавство СРСР про релігійні культи (заборона політичних акцій певної спрямованості, тотальне обмеження культурно-освітніх рухів та майже повна заборона доброчинної діяльності, свободи слова тощо). Фактично в умовах постійних переслідувань перебувала в УРСР діяльність греко-католицьких священиків (див. Українська греко-католицька церква) у Львівській, Тернопільській та ін. областях.

Позитивна дискримінація[ред. • ред. код]

Позитивна дискримінація, або політика позитивних дій — юридична розбіжність в підходах, яка реалізується як тимчасовий захід із метою створення сприятливих умов для певної категорії осіб на шкоду іншій категорії і таким чином компенсує існуючу між ними фактичну нерівність.
Вона дозволяє перейти від рівності в праві (як вимоги юридичної не дискримінації) до рівності через право (фактичної рівності). Держава вдається до позитивної дискримінації заради забезпечення фактичної (реальної) рівності можливостей.
У літературі наводиться три групи аргументів на користь позитивної дискримінації:
  • аргументи, зорієнтовані винятково на її майбутні переваги, згідно з якими позитивна дискримінація зменшить міжрасові, міжнаціональні та гендерні суперечності, запобігатиме заворушенням, усуне нерівність у розподілі прибутку, ліквідує расові, національні та гендерні упередження, зміцнить почуття власної гідності у негрів, національних меншин і жінок, позитивно вплине на освіту і на дослідницьку працю;
  • аргументи, спрямовані в минуле. Такі аргументи привертають увагу до фактів несправедливої расової, національної та гендерної дискримінації в минулому, що обумовлює існування у сучасного суспільства певних обов'язків щодо відшкодування шкоди особам, які належать до зазначених категорій. Їх основна ідея полягає в тому, що індивіди, протиправно позбавлені чогось «належного», можуть справедливо вимагати якогось «еквівалента» за втрачене;
  • позачасові аргументи, відповідно до яких програми позитивної дискримінації легітимно сприяють наближенню расових, національних і гендерних відносин до ідеалів взаємоповаги, довіри і чесних шансів для всіх. Позитивна дискримінація дозволяє встановити справедливі стосунки між людьми на основі їх справжніх заслуг, допомагає забезпечити представництво всіх соціальних груп у всіх сферах життя у пропорції, що наближена до їх реальної чисельності, створює можливість адекватної презентації під час суспільних дискусій точки зору на ту чи іншу проблему кожної соціальної групи.
Перші приклади позитивної дискримінації з'явилися в США в 60-ті роки ХХ ст. (програма Affirmative Action) і були спрямовані на покращення становища чорношкірого населення й інших меншин, на створення для них рівності можливостей з іншими членами суспільства, які не відчули безпосередньо або через своїх предків дискримінаційного ставлення: Сьогодні можна виділити три основні категорії осіб, стосовно яких діють програми позитивної дискримінації: жінки, расові групи і національні, чи етнічні меншини.
Позитивна дискримінація є підозрілою сама по собі і тому повинна a priori підлягати суворому контролю з боку конституційних судів, оскільки є небезпека її перетворення в «дискримінацію навпаки», унаслідок якої постраждають усі, хто не належить до пільгових категорій.
Дослідження практики Верховного Суду США дає можливість зробити припущення, що програми позитивних дій можуть визнані конституційними за таких умов:
  • якщо вони приймаються як засіб боротьби з доведеними фактами дискримінації в минулому;
  • служать чітко визначеному, легітимному і непереборному завданню уряду;
  • не повністю позбавляють представників більшості можливості бути учасниками процесу.
Вважається, що подібні правильно спроектовані програми не суперечать вимогам рівності і не дискримінації. Наприклад, політичні заходи, спрямовані на врахування статі, раси або етнічної приналежності суб'єкта з метою забезпечення рівності можливостей для представників груп населення, які піддаються або піддавалися раніше дискримінації. Конкретний їх зміст та спрямованість залежать насамперед від історичної і культурної специфіки держави.
Так, в Україні політика позитивних дій реалізується для того, щоб досягти гендерної рівності, яка орієнтована на збільшення представленості жінок у сфері зайнятості, освіти і бізнесу, з яких вони були історично виключені. Для досягнення цієї мети було прийнято Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків» від 8 вересня 2005 р. № 2866-IV, яким передбачений дозвіл на застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України. Аналогічна позитивна дискримінація з тих же причин здійснюється у відношенні до національних меншин, наприклад, циган.

Див. також[ред. • ред. код]

Примітки[ред. • ред. код]

  1. ↑ «Introduction to sociology» / 7th ed. — New York, 2009. — P. 324. (англ.)
  2. ↑ Discrimination and Xenophobia. (англ.)
  3. ↑ «Official Journal of the European Union» C 306, 17.12.2007 — European Union. (англ.)

Джерела та література[ред. • ред. код]

Посилання[ред. • ред. код]

Види та форми дискримінації
Види дискримінації
Форми дискримінації
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дискримінація&oldid=22310910