Мік Кларк

Мік Кларк
англ. Micah Clarke
Жанр	історичний роман
Автор	Артур Конан Дойл
Мова	англійська
Опубліковано	1888
Країна	Велика Британія
Видавництво	Longman
Попередній твір	Етюд у багряних тонах
Наступний твір	Таємниця Клумбера
У «Гутенберзі»	9504
Цей твір у Вікісховищі

«Мік Кларк» (англ. Micah Clarke) — історичний роман шотландського письменника Артура Конан Дойла, дії якого відбуваються під час Повстання Монмута 1685 року в Англії. Написаний на початку 1888 року на підставі опрацювання великого обсягу історичної літератури. Присвячений матері письменника, Мері Дойл.

Низка видавництв скептично сприйняли рукопис, який прийняли до друку 1889 року лише завдяки протекції історика та літератора Ендрю Ленга. Після публікації, однак, роман виявився бестселером, був доброзичливо прийнятий як публікою, так і критикою. Надалі цей твір отримав високі оцінки з боку низки британських дослідників і літераторів.

Сам Дойл надавав великого значення «Кларку», який став для нього першим твором історичного жанру й одним з найбільш значних за обсягом художніх творів взагалі. За словами автора, саме успіх «Кларка» підштовхнув його до створення наступних історико-пригодницьких творів.

Сюжет

Фабула

Повний текст першого видання оригіналу роману, що вийшов 1889 року.

Роман присвячений драматичним подіям 1685 року — невдалому повстанню, піднятому герцогом Монмутом з метою повалення короля Якова II, під час якого бунтівники намагалися використовувати в своїх цілях невдоволення переважно протестантського англійського суспільства прагненням монарха до відновлення католицизму як державної релігії.

Розповідь витримана в дусі автобіографії: головний герой книги Мік Кларк, житель гемпширського Хеванта, на схилі років розповідає онукам про події своєї молодості. Запис історії приписується одному з трьох онуків героя, Йосипу.

На початку розповіді 21-річний Кларк постає недосвідченим юнаком з вкрай консервативної протестантської сім'ї середнього достатку, який має за тягар строгі домашніми порядками, допитливим і мріє про пригоди. Після звісток про висадку Монмута в Лайм-Реджис Мік при палкій підтримці батька, ревного індепендента, що боровся за повалення короля-католика, вирушає на захід південної Англії, щоб приєднатися до військ бунтівного герцога. Компанію йому складає Децимус Саксон — досвідчений офіцер-найманець, ветеран багатьох європейських воєн, який вирішив приєднатися до бунтівників з меркантильних міркувань. Зіткнення між двома дуже різними характерами — прямодушним ідеалістом Кларком і безпринципним циніком Саксоном — породжує протягом розвитку сюжету чимало суперечок і навіть конфліктів. Дорогою на захід до них приєднуються друг дитинства Кларка Рувім Локарбі та молодий розорений аристократ Гервасій Джером — ці четверо стають головними персонажами твору. Поряд з ними й іншими вигаданими героями в романі виведено чимало реальних історичних постатей.

Висадка Монмута в Лайм-Реджисі — пункт розвитку сюжету роману

У творі дається ґрунтовна картина англійських соціальних та культурних реалій останньої чверті XVII століття. Детально описуються військові приготування прихильників Монмута, до яких четвірка супутників приєднується в Тонтоні, і марш їхнього війська південно-західною Англією. Кульмінацією стає поразка бунтівників у Седжмурській битві, після чого розповідається про жорстокі репресії, які спіткали учасників повстання. В описах подій походу та безлічі небезпечних пригод, які доводиться пережити Кларку, є як трагічні тони, так і елементи гумору. Особливу увагу приділено релігійним аспектам конфлікту: ворожим відносинам між протестантами та католиками, а також гострим протиріччям між представниками різних протестантських деномінацій. По ходу оповідання Мік як набирається життєвого і військового досвіду, а й поступово розчаровується у релігійному екстремізмі, стаючи у результаті прибічником віротерпимості. Звертаючись до онуків, він підкреслює вигідну відмінність їхніх часів, коли «ніхто не завадить думати і молитися так, як ви захочете», від часу своєї юності, і закликає не забувати тих, хто ціною страждань і кровопролиття завоював таку бажану свободу.

Структура, хронологічні та географічні межі

Роман поділений на 36 розділів, пролог й епілог не виділено. Основні хронологічні віхи вказані чітко. Сімдесятирічний Мік Кларк (1664 рік народження згадується у першому розділі) веде свою розповідь взимку 1734 року, розповідаючи трьом онукам про події 49-річної давності.

Карта походу війська Монмута, опису якого присвячена більша частина роману

Динаміка розвитку сюжету нерівномірна: перші три розділи роману, що оповідають про дитинство та підліткові роки Міка, охоплюють два десятиліття, тоді як основна сюжетна лінія твору, що міститься в розділах з IV до XXXIII, укладається в двомісячний період — з кінця першого тижня травня до 7 липня 1685 року, дня Седжмурської битви. У цій частині роману багато подій мають точне датування, іноді опис одного дня займає кілька розділів. У розділах XXXIV і XXXV сюжет розвивається в період з 7 липня до 10 вересня 1685 року, а в розділі XXXVI описується подальша доля основних героїв.

Дія перших семи розділів відбувається в Геванті, невеликому населеному пункті на півдні графства Суррей, який, як випливає зі слів оповідача, був на той час ще не містом, а досить невеликим селом. Кларк, що вирушив у самому кінці розділу VII на захід країни, проїжджає через територію графств Дорсет і Сомерсет. Його шлях до сомерсетського Тонтона охоплює дев'ять розділів — з VIII до XVI: автор з великими подробицями описує місцевість, послідовно вказує назви міст і сіл, які пройдуть Мік і супутники, що приєдналися до нього. У Тонтоні головні герої прибувають до розділу XXVII — за вирахуванням поїздки Кларка в Бадмінтон-гаус, що знаходиться на півдні Глостершира, яка займає три розділи з XXIII до XXV. У наступних шести розділах описується невдалий марш війська Монмута на Бристоль через Бриджвотер, Гластонбері, Веллс, Фрум і Кейншем, його повернення в Бриджвотер й остання битва в Седжмурі на схід від Бриджтауна. Заарештований після битви Кларк близько трьох тижнів перебував в ув'язненні в Бриджвотері, після чого його переводять до Тонтона (роздщіли XXXIII—XXXIV). У Тонтоні відбувається і суд над бунтівниками, а фінальна сцена роману розгортається в порту Пула (розділ XXXV).

Основні персонажі

Вигадані герої

Сцена знайомства Міка Кларка (сидить наполовину), Децимуса Саксона (у торці столу) та Рувіма Локарбі (спиною до глядача) з Гервасієм Джеромом. Ілюстрація Гарольда Міллара

• Мік Кларк (англ. Micah Clarke). Двадцятиоднолітній син гевантського шкіряника. Освіта обмежується роком навчання у школі сусіднього з Гевантом Петерсфілда. При цьому, попри ворожість батька до світських книг, має велику потяг до художньої та наукової літератури. За власним зізнанням, задумливий, мрійливий і досить флегматичний. Має потужну статуру і неабияку фізичну силу.

• Рувим Локарбі (англ. Reuben Lockarby). Найкращий друг Кларка, на рік молодший за нього. Син гевантского шинкаря, вихований в трохи менш суворих умовах, ніж Мік. Веселий, життєрадісний і трохи незграбний невисокий товстун. Байдужий до гасел Монмута в похід вирушає лише заради того, щоб не залишити товариша.
• Децимус Саксон (англ. Decimus Saxon). Професійний військовик років п'ятдесяти з великим досвідом найманства в різних арміях Європи. Не має жодних релігійних чи політичних переконань, проте при необхідності вміло їх імітує. Вступає на службу до Монмута, розраховуючи на винагороду і кар'єрне просування в разі успіху повстання. Дуже високого зросту і худорлявий, видатний плавець і віртуозний фехтувальник.
• Гервасій Джером (англ. Gervas Jerome). Дворянин у титулі баннерета років на п'ять старше Кларка. За роки великосвітського життя в Лондон повністю промотав успадкований стан. Витонченої статури, володар вишуканих манер, модник і франтівник. Дотепник, схильний до самоіронії, відрізняється рідкісною холоднокровністю.
• Йосип Кларк (англ. Joseph Clarke). Батько Міка, літній процвітаючий шкіряник. В молодості бився у військах Кромвеля, за відмінність в Битві біля Данбарі отримав чин корнета. Серед односельців знаний під прізвиськом «Кірасир Джо». Зберігає прихильність ідеалам круглоголових. Індепендент, який доходить у своїх релігійних переконаннях до фанатизму.
• Мері Кларк (англ. Mary Clarke). Мати Міка, жінка середніх років. Належить до англіканської церкви і, попри багаторічні вмовляння чоловіка, не змінює своїх релігійних поглядів. Користується авторитетом серед односельців як дбайлива господиня, велика майстриня в кулінарії і народній медицини.
• Захарія Пальмер (англ. Zachary Palmer). Старий гевантський Тесляр з заслуженою репутацією сільського філософа. Власник великої бібліотеки, грає найважливішу роль в залученні Міка до літератури і наук. Проповідує гуманістичні ідеї, чим також впливає на головного героя.
• Соломон Спрент (англ. Solomon Sprent). Відставний одноногий моряк середнього віку, який проживає в Геванті. Його, як і Пальмера, Кларк вважає своїм наставником. Саме розповідями Спрента про подорожі і морські битви юнак зобов'язаний своїм прагненням до пригод.
• Гектор Мерот (англ. Hector Marot). Розбійник-одинак, що орудує в південно-західній Англії. Людина середніх років, чудово володіє зброєю і навичками «партизанської» життя. Періодично проявляє благородство, захищає селян від свавілля королівських солдатів.

Реальні історичні постаті

Герцог Монмут — найважливіший з історичних персонажів, виведених у романі

• Джеймс Скотт, 1-й герцог Монмут. Позашлюбний син короля Карла II. Мав високе становище при дворі, добре виявив себе у кількох воєнних кампаніях. Вимушений був емігрувати до Нідерландів через підозри у намірах захопити престол. Висадившись 30 травня 1685 року в Англії, підняв заколот проти короля Якова II.

• Форд Грей, 1-й граф Танкервільський. Аристократ, засуджений свого часу за адюльтер з власною своячкою. Втікши з ув'язнення, приєднався в Нідерландах до Монмута і став одним з головних організаторів заколоту.
• Натанієль Вейд. Ще один наближений Монмута з часів нідерландської еміграції, який брав активну участь в організації повстання. Адвокат, прихильник республіканського устрою країни.
• Роберт Фергюсон. Пресвітеріанський проповідник радикального спрямування, учасник кількох антиурядових змов. Довірена особа Монмута, головний ідеолог повстання.
• Стефен Таймвелл (англ. Stephen Timewell). Мер Тонтона, один з найбагатших містян, власник великої вовняної мануфактури. Людина похилого віку, переконаний пуританин, незадоволений владою Якова II. Без коливань стає на бік Монмута, особисто керує формуванням міського ополчення і веде його в бій в Седжмурі.
• Антоній Бойзе (англ. Anthony Buyse). Офіцер-бранденбуржець, один з головних військових командирів бунтівників. Виведений давнім знайомим Децимуса Саксона: ці двоє бувалих найманців в різних європейських війнах то билися пліч-о-пліч, то виявлялися по різні боки фронту.
• Генрі Сомерсет, 1-й герцог Бофорта. Багатий і впливовий аристократ, який очолив оборону Бристоля від бунтівників. У Дойла займає вичікувальну позицію: публічно заявляє про відданість королю, але готовий перейти на бік Монмута, якщо той здобуде велику воєнну перемогу.
• Барон Джордж Джеффріс. Головний суддя Англії та Уельсу, який керував судовими процесами над учасниками повстання. Здобув недобру славу своїми жорстокими та уважними вироками.

Створення твору

Артур Конан Дойл у 1890 році — незабаром після виходу у світ «Міка Кларка»

Роман належить до ранніх творів Конан Дойла: за його словами, «Кларк» був останнім плодом першого десятиліття його письменницької діяльності. У цей період Дойл жив у південноанглійському курортному містечку Саутсі, куди він переїхав 1882 року з рідного Единбурга для того, щоб відкрити лікарську практику (зовсім недалеко від цього місця, в Геванті, він «поселив» головного героя роману). Терміни роботи над «Кларком» відомі цілком точно: у своїй статті «Ювенілія», опублікованій 1893 року в джеромівському журналі «Ледар», Дойл розповідає, що присвятив цьому роману 17 місяців з другої половини 1886 до початку 1888 року, причому цілий рік пішов виключно на роботу з джерелами, тоді як написання зайняло лише п'ять місяців. При цьому автор зазначав, що якщо попередні літературні праці, що припали на період сімейної невлаштованості та труднощів у медичній практиці, далися йому дуже нелегко, то для цього значно більшого за обсягом літературного опусу можливість знайшлася відносно легко:

І потім, за більш сприятливих обставин, я написав «Міхея Кларка», оскільки пацієнти стали слухнянішими, а я був одружений і став у всіх сенсах розумнішою людиною. Рік читання та п'ять місяців писання – і він був готовий... Оригінальний текст (англ.) And then, under more favourable circumstances, I wrote 'Micah Clarke,' for patients had become more tractable, and I had married, and in every way I was a brighter man. A year's reading and five months' writing finished it...

Як випливає з мемуарів автора, на момент початку роботи над «Кларком» він уже досить довго виношував ідею історико-пригодницького твору: саме цей жанр, у його розумінні, міг дати можливість для поєднання «належної частки літературної гідності» з тими сценами гостросюжетних пригод, які населяли на той час його палку молоду уяву.

«Історія Англії» Томаса Маколея, яка стала для Дойла основним джерелом інформації під час написання роману

Для сюжету було обрано драматичний період англійської історії, що настав після реставрації Стюартов, для якого характерна досить напружена суспільно-політична ситуація, пов'язана в першу чергу з загостренням міжконфесійних відносин. На таке рішення, за визнанням Дойла, його спонукало співчуття до англійських пуритан кінця XVII століття, яке він відчував всупереч власної приналежності до католицизму. На думку молодого письменника, представники цієї частини англійського суспільства зображалися в британських мистецтві й історичній науці переважно карикатурно, хоча заслуговували на справедливіше відображення — винятку в цьому плані, як він підкреслював, не складали навіть романи щиро улюбленого ним Вальтера Скотта. На переконання Дойла, єдиний об'єктивний опис пуритан тієї пори дав Томас Бабінгтон Маколей у своїй «Історії Англії», і саме ця монументальна історична праця, як він писав пізніше, стала для нього джерелом натхнення.

Приступаючи до роману, письменник спочатку розраховував свої досить глибокі знання вітчизняної історії, зокрема почерпнутые зі згаданого дослідження Маколея. Тим не менш, серйозне занурення в тему вимагало досить тривалого вивчення ще низки спеціалізованих джерел, після чого робота над твором пішла дуже швидко і була завершена на початку 1888 року.

Проблеми з публікацією

У спогадах Дойл зізнавався, що спочатку оптимістично оцінював перспективи публікації «Кларка». До цього його прихиляла як досить висока оцінка своєї нової праці, так і розрахунок на те, що до цього часу він уже встиг набути певної письменницької популярності, а його попередній твір «Етюд у багряних тонах», що започаткував розповіді про Шерлока Холмса, мало достатньо широку популярність. Проте спроби Дойла прилаштувати «Міка Кларка» до друку в періодичних виданнях охопило багато місяців без успіху. Своє розчарування з цього приводу він пізніше в метафоричній формі описав у «Ювенілії»:

Я написав «Міка Кларка»... і вирішив, що одержав у свої руки інструмент, який прорубає мені шлях. Так, інструмент був, але перше, що я розрубав, був мій власний палець.. Оригінальний текст (англ.) I wrote 'Micah Clarke'... and I thought I had a tool in my hands that would cut a path for me. So I had, but the first thing that I cut with it was my finger...

Редакції низки у авторитетних журналів і газет, до яких він звернувся, одностайно сумнівалися у читацькому успіху твору. Добре знав Дойла критик і публіцист Джеймс Пейн, головний редактор літературного альманаху «Cornhill Magazine», думкою якого письменник дуже дорожив, свій лист із відмовою в публікації «Кларка» почав з відвертої відповіді: «Як Ви можете, як Ви тільки можете витрачати своє час і свої розумові здібності на написання історичних романів!». Знаний лондонський видавець Джордж Бентлі писав про «Міка Кларка»: «На мою думку, йому бракує найважливішого для створення якості — цікавості, і саме тому ми не вважаємо, що він колись зможе стати популярним у бібліотеках чи серед публіки в цілому». Керівництво «Blackwood's Magazine» висловилося трохи дипломатичніше: «В наявності недосконалості, які будуть перешкоджати успіху. Шанси, що книга завоює масовий успіх, не є настільки великими, щоб забезпечити публікацію». Одним із недоліків, на які посилалися в редакції цього журналу, була в їхньому поданні недостовірність виведених у романі характерів: співробітники «Blackwood's Magazine» вважали, що персонажі «Кларка» більше схожі на людей XIX століття, ніж на людей XVII століття.

Не принесло успіху і звернення до таблоїду «The People», що орієнтувався на менш вибагливі літературні уподобання. Відомо, що тамтешній рецензент не лише висловив кілька серйозних претензій до рукопису, а й припустився відразу кількох помилок у зверненні до автора — на адресу листа з редакції Конан Дойл був названий «Доктором А. Корраном Бойлом» (англ. Dr. A. Corran Boyl):

Історик та літератор Ендрю Ланг, завдяки якому «Пригоди Міка Кларка» побачили світ

Публіцист і видавець Джеймс Пейн, якого обурила витівка Дойла написати історичний роман

Дорогий сер! Джентльмен, який читає надіслані нам твори, ретельно ознайомився із Вашим «Міком Кларком». І хоча повною мірою визнається, що він написаний добре і має певний інтерес, проте ні за характером свого сюжету, ні за своїм стилем він не підходить для публікації частинами в такій популярній газеті, як «The People». Хотів би відзначити, що його великим недоліком є ​​практично повна відсутність привабливості для жінок-читачок, які, безсумнівно, становлять значну частку наших передплатників. І, крім того, у ньому немає жодної сенсаційності. Дякую Вам за пропозицію та перепрошую за те, що не можу ним скористатися. Куди і як ми можемо повернути рукопис? Оригінальний текст (англ.) Dear Sir! The gentleman who reads our Tales for us has carefully perused your Micah Clarke, and, whilst fully admitting that it is written well, and has much interest of a kind, is not from the nature of its subject or its style suitable for the serial publication in a popular newspaper like The People. I may just mention that one great failure in it is the fact that it has next to no attraction for female readers who form undoubtedly a large percentage of our subscribers. Again it is hardly sensational enough. I thank you for the offer, and am sorry that we cannot make use of the MC. How and where shall we send it?

Низка подібних відмов серйозно стривожила Дойла. Він зізнавався, що був дуже пригнічений такою невисокою оцінкою праці, на яку витратив півтора роки життя, і починав серйозно замислюватися над капітальною переробкою роману у більш привабливому для публіці ключі. Пізніше письменник з іронією згадував свою тривогу за долю «Кларка»:

Я пам'ятаю, як курив над моїм пошарпаним рукописом, що повернувся подихати сільським повітрям після однієї зі своїх прогулянок містом, і думав, що б я зробив, якщо раптом з'явиться якийсь спортивний за характером і відчайдушний видавець, який запропонує мені за неї сорок шилінгів або близько до того... Оригінальний текст (англ.) I remember smoking over my dog-eared manuscript when it returned for a whiff of country air after one of its descents upon town, and wondering what I should do if some sporting, reckless kind of publisher were suddenly to stride in and make me a bid of forty shillings or so for the lot...

Остання надія Дойла на публікацію «Кларка» була пов'язана з видавництвом Longman, куди він направив рукопис восени 1888 року, і цього разу обставини сприяли йому. Редакція передала рукопис на розгляд відомому історику, літератору та публіцисту Ендрю Ленгу, який на той час був президентом Британського фольклорного товариства. Ознайомившись з працею Дойла, Ленг однозначно рекомендував її до публікації.

Вихід у світ

Титульний лист першого видання «Міка Кларка»

Прислухавшись до поради Ленга, керівництво Longman відправило роман до друку і в лютому наступного, 1889 року він побачив світ. Обсяг книги, випущеної у форматі in octavo (1/8 аркуша), становив 437 сторінок, зокрема роман охоплював 421 сторінку. Ще 16 сторінок приміток, що містили пояснення з різних аспектів історичних реалій, описаних у романі, й анонси інших публікацій видавництва, розміщені наприкінці видання. Таким чином «Міку Кларку» судилося стати одним із найбільших за обсягом творів Дойла. Новинка вийшла в твердій палітурці з темно-синім матер'яним покриттям. Всі написи на обкладинці — назва роману й ім'я автора, вказані як на лицьовій сторінці, так і у верхній частині корінця, а також логотип видавництва в нижній частині корінця — були виконані золотим тисненням. Ілюстрацій у книзі не було. Роман був присвячений матері письменника Мері Дойл (1837—1920): посвята «Моїй матері» було розміщено на окремій сторінці, що йшла за титульним листом.

Якщо на лицьовій сторінці обкладинки містилася лише коротка назва роману, то на титульному аркуші воно супроводжувалося дуже просторим підзаголовком, що займав більшу частину сторінки:

МІК КЛАРК Його історія, як вона була розказана трьом його онукам Йосипу, Гервасію і Рувіму суворою зимою 1734 в якій міститься Повний звіт про деякі епізоди його раннього життя разом зі звітом про його подорож з Геванта до Тонтона разом з Децимусом Саксоном влітку 1685 року. Також про пригоди, що випали на їхню частку під час Західного повстання, та про їхнє спілкування з Джеймсом, герцогом Монмутом, лордом Греєм й іншими знатними особами. Складено день за днем ​​за власною розповіддю Джозефом Кларком і раніше ніколи не публікувалося. Тепер вперше зібрано воєдино, піддано правкам і переміщенню окремих фрагментів на основі оригінальних рукописів А. Конан Дойлом Оригінальний текст (англ.) MICAH CLARKE His statement as made to his three grandchildren during the hard winter of 1734 wherein is contained A full report of certain passages in his early life, together with some account of his journey from Havant to Taunton with Decimus Saxon in the summer of 1685. Also of the adventures that befell them during the western rebellion, and of their intercourse of James, Duke of Monmouth, Lord Grey, and other persons of quality. Compiled, day after day, from his own narration, by Joseph Clarke, and never previously set forth in print. Now for the first time collected, corrected, & rearranged from the original manuscripts by A. Conan Doyle

Гонорар автора був дуже скромним: у своїх мемуарах не називає точну суму, отриману від Longman за цей роман, проте підраховує, що навіть з урахуванням виплати за «Міка Кларка» його середній річний заробіток за перше десятиліття письменницької праці не перевищив 50 фунтів стерлінгів.

Перші видання

За визнанням письменника роман не справив гучної сенсації, проте продавалася дуже добре: успішно реалізувавши перший тираж, Longman ще до кінця 1889 року випустило книгу ще двічі. На початку наступного року Конан Дойл із захопленням повідомляв у листі до молодшого брата Іннеса, що сукупний тираж книги досяг на той час десяти тисяч екземплярів — дуже великої цифри для тих часів. І в наступні роки нові видання виходили одне за одним: до кінця життя Дойла роман залишався справжнім бестселером, його тиражі були більшими, ніж у будь-якого з творів холмсівського циклу.

У виданнях роману першого року ілюстрацій не було, проте вже другого року видання «Кларка» Longman найняло для ілюстрування книжки художника Генрі Педжіта, ілюстрації якого відтоді відтворюються у багатьох виданнях книжки у різних країнах. Згодом Генрі Педжет разом зі своїми братами Сідні та Волтером проілюстрував значну частину творів Конан Дойла. Пізніше, у 1896—1898 роках Longman залучило для цієї роботи іншого знаного британського художника-ілюстратора того часу Гарольда Міллара.

1893 року книга вперше вийшла у США. Незабаром як там, так і у Великій Британії «Мік Кларк» став часто виходити без свого значного підзаголовка. Крім того, в обох країнах немалими тиражами випускалися адаптовані версії роману, призначені для вивчення в школі.

Поява перших перекладних видань книги відноситься до початку XX століття. У деяких випадках закордонні видавці розділяли роман на частини, кожна з яких отримувала окрему назву. Так, у 1910—1911 роках французьке видавництво Сток випустило його трьома книгами: «Рекрути Монмута» (фр. Le Recrues de Monmouth), «Капітан Мік Кларк» (фр. Le Capitaine Micah Clarke) і «Седжмурська битва» (фр. Le Bataille de Sedgemoor).