Німецькі органні школи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Орган побудований Арпом Шнідгером в Куксгафені (1682-1683 р.). Подібні органи вважають зразковими для виконання музики північнонімецьких майстрів.

Німецьких органних композиторів XVII століття можна розділити на дві основні школи: північнонімецьку школу та південнонімецьку школу (іноді додається ще третя школа, середньонімецька). Стилістичні відмінності були спричинені не лише традиціями вчителів та учнів і міжнародними впливами, а й окремими особливостями органобудування: північні органи зазвичай мають різницю звучання з наголосом на педаль, тоді як південні та австрійські інструменти зазвичай або не мають подібної різниці, або ж підкреслюють мануали.

Північнонімецька органна школа[ред. | ред. код]

Огляд[ред. | ред. код]

Північнонімецька органна школа (нім. Norddeutsche Orgelschule) — стиль і період німецької органної музики, що зародився в XVII столітті і досяг свого розквіту до середини XVIII століття. Характеризується частою зміною мануалів, використанням великого спектру регістрів та активною роллю педалі.

Поштовхом для розвитку школи стали напрацювання в галузі органного виконавчого мистецтва голландця Яна Свелінка та розвиток органобудування, насамперед Ганса Шерера-старшого, Ганса Шерера-молодшого та Арпа Шнітгера. В першій половині XVII століття органна школа застрягла у розвитку, так як голландські композитори після Свелінка були або не на його рівні, або створили занадто мало композицій, щоб залишити якийсь значний слід в історії європейської музики. Тому вплив Свелінка був перш за все важливим у Німеччині, а його учні Генріх Шайдеман та Самуель Шейдт стали першими великими композиторами.

Пізніші представники, такі як Франц Тундер, Георг Бем і Йоганн Адам Райнкен, розвинули гармонійно і ритмічно складний стиль імпровізації. Такі форми, як органна прелюдія (багатосекційні композиції з численними ефектами та мелізмами, та складним контрапунктом) і хоральна фантазія розроблені майже виключно північнонімецькими композиторами. Твори Дітріха Букстегуде є вершиною цієї традиції, прелюдії і токати становлять основу ​​його творчості. Ніколаус Брунс був найважливішим з учнів Букстегуде, але він рано помер, і збереглося лише кілька його творів.

Центром розвитку стилю став Гамбург та його околиці, зокрема Любек, Бремен, Люнебург і Штаде, хоча, незважаючи на назву, стиль дав паростки й у Данії та Швеції.

Представники[ред. | ред. код]

До основних композиторів, які репрезентують північнонімецьку органну школу (у хронологічному порядку) належать:

Південнонімецька органна школа[ред. | ред. код]

Огляд[ред. | ред. код]

Південнонімецька органна школа (нім. Süddeutsche Orgelschule) — стиль і період німецької органної музики, що існував в період з кінця 17 до середини 18 століття. Традиції півдня сформували композитори, які подорожували Італією або навчалися у італійських майстрів, а найбільш значущим представником є Йоганн Пахельбель.

Першим важливим південним був Йоганн Якоб Фробергер, який відвідав Італію та Францію та розвинув італійські мотиви у своїх токатах (під впливом Джироламо Фрескобальді та інших) та ідеї французьких лютнистів у стилі brisé у своїх клавесинних сюїтах – він також був першим, хто створив стандартну модель сюїти, яку пізніше стала загальноприйнятою. У Фробергера не було жодних значущих учнів, але інший важливий житель півдня, Йоганн Каспар Керль, здобув славу як педагог і вплинув на багатьох композиторів. Керль навчався в Італії та відвідав багато інших регіонів Європи і зіграв вирішальну роль на становлення творчості Пахельбеля, чиї твори є вершиною південнонімецької традиції.

Типові південнонімецькі органи відрізнялися від своїх північних побратимів і могли мати лише десяток-два регістрів, іноді й без педалі, як і багато італійських інструментів. Музика південнонімецьких композиторів загалом більше концентрується на мелодії, гармонійній чіткості та звучанні. У жанровому відношенні були прийняті італійські моделі, що привели до виникнення особливої ​​манери імпровізаційних прелюдій і нових морм: чакон і пасакалій.

Представники[ред. | ред. код]

До основних композиторів, які репрезентують південнонімецьку органну школу (у хронологічному порядку) належать:

Література[ред. | ред. код]

  • Klaus Beckmann[de]: Die Norddeutsche Schule. Orgelmusik im protestantischen Norddeutschland zwischen 1517 und 1755. 2 Bände. Schott, Mainz u. a. 2005–2009.
  • Hans Tischler, Willi Apel. "The History of Keyboard Music to 1700". 1972 Indiana University Press. ISBN 0-253-21141-7