Осецький Олександр Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Вікторович Осецький
12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий
Osecki.jpg
Загальна інформація
Народження 24 липня 1873(1873-07-24)
Кременець
Смерть 26 лютого 1936(1936-02-26) (62 роки)
Франція Париж
Національність українець
Військова служба
Роки служби 19181936
Приналежність Flag of the Ukranian State.svg УНР
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Рід військ Українська Народна Республіка Сухопутні війська
Формування командувач Холмської групи Дієвої армії УНР
Війни / битви Перша світова війна
Радянсько-українська війна
Командування
Військовий комісар Директорії України
26 грудня 1918 — 9 січня 1919
Попередник Ґалаґан Микола Михайлович
Наступник Греків Олександр Петрович (в.о)

Нагороди та відзнаки
Георгіївська зброя
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Олександр Вікторович Осецький (24 липня, 1873, Кременець — 26 лютого, 1936, Париж) — український військовий діяч, генерал Армії УНР.

Життєпис[ред.ред. код]

Походив із дворян Волинської губернії.

У Російській армії[ред.ред. код]

Закінчив Полоцький кадетський корпус (1892), 1-ше військове Павлівське училище (1894), вийшов підпоручиком до 59-го піхотного Люблінського полку (Одеса). 2 вересня 1900 р. закінчив 2 класи Миколаївської академії Генерального штабу за 2-м розрядом.

З 19 листопада 1900 р. — молодший ад'ютант штабу 15-ї піхотної дивізії. З 10 березня 1902 р. — молодший офіцер 6-го Фінляндського стрілецького полку. З 9 травня 1902 р. — ад'ютант Офіцерської стрілецької школи. 11 травня 1903 р. закінчив Санкт-Петербурзький Імператорський археологічний інститут. 11 червня 1904 р. був переведений до лейб-гвардії Санкт-Петербурзького полку з перебуванням на посаді ад'ютанта Офіцерської стрілецької школи. З 24 грудня 1907 р. — приділений до лейб-гвардії Преображенського полку (25 липня 1908 р. переведений до цього полку). З 27 грудня 1907 р. — командир 6-ї роти лейб-гвардії Преображенського полку. 21 січня 1909 р. отримав звання гвардії капітана. 21 вересня 1912 р. закінчив Офіцерську стрілецьку школу, згодом викладав у ній.

З 26 липня 1914 р. — підполковник з переведенням до 6-го гренадерського Таврицького полку (Москва). 19 листопада 1914 р. — полковник за бойові заслуги з призначенням командиром 3-го гренадерського Перновського полку. 18 грудня 1914 р. був нагороджений Георгіївською зброєю за бій 79 листопада 1914 р біля с. Віржбице, де тимчасово очолював 6-й гренадерський Таврицький полк. 28 вересня 1914 р. був контужений біля м. Нова Олександрія, 1 серпня 1915 р. вдруге контужений біля с. Корчувка. З 14 лютого 1917 р. — командир бригади 31-ї піхотної дивізії. З травня 1917 р. — командир бригади 2-ї гренадерської дивізії Гренадерського корпусу. Останнє звання у російській армії — генерал-майор.

На службі Україні[ред.ред. код]

О. Осецький на нараді з С. Петлюрою. 1919 рік

У листопаді 1917 р. разом з капітаном О. Удовиченком був змушений залишити Гренадерський корпус, де вони служили, оскільки солдати-більшовики погрожували розправою як з керівниками українського військового руху. Прибув до Києва у розпорядження Центральної Ради. 29 листопада 1917 р. був призначений начальником 4-ї Української дивізії 2-го Січового Запорізького (51-го армійського) корпусу, яка знаходилася на фронті, однак посаду не обійняв, перебував у Києві при Військовому міністерстві Центральної Ради. Під час вуличних боїв у Києві був приділений до Гайдамацького Коша Слобідської України.

З 12 лютого 1918 р. — начальник Українського Генерального штабу. З 5 березня 1918 р. — начальник Головного штабу УНР. З 17 квітня 1918 р. до 6 червня 1918 р. — командувач Полтавського (згодом — 6-го) корпусу Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З червня 1918 р. — начальник корпусу залізничної охорони, який перебував у стадії формування.

З 15 листопада 1918 р. — Наказний Отаман УНР та за сумісництвом начальник Генерального штабу військ Директорії. З 22 січня 1919 р. — за сумісництвом заступник Військового міністра УНР та головний інспектор військ УНР. З 7 квітня 1919 р. — командувач Холмської групи Дієвої армії УНР (одночасно — в. о. Наказного Отамана УНР). Після розгрому Холмської групи 17 травня 1919 р. обіймав лише посаду Наказного Отамана. 26 липня 1919 р. був усунутий з цієї посади та призначений військовим радником місії УНР в Італії. Але до Італії так і не від'їхав, приватно мешкав у Кам'янці-Подільському, оскільки уряд УНР не виділив коштів для місії. У грудні 1919 р. перейшов на територію, зайняту польськими військами. З 26 грудня 1919 по 6 січня 1920 — Військовий комісар Директорії України.

З 26 квітня 1920 р. — представник Головного Отамана УНР при Ю. Пілсудському.

З 1923 р. жив на еміграції у Франції. Помер та похований у Парижі.

Джерела[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.