Удовиченко Олександр Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Удовиченко
14 УНР 30-03-1920 Генерал-пoлкoвник.svg Генерал-полковник
OlekUdovychenko.jpg
Загальна інформація
Народження 20 лютого 1887(1887-02-20)
Російська імперія Харків, Російська імперія
Смерть 19 квітня 1975(1975-04-19) (88 років)
Франція Франція, Ментенон
Національність українець
Військова служба
Роки служби 19181952
Приналежність Flag of the Ukranian State.svg УНР
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Рід військ UNR Сухопутні війська
Формування Третя Залізна Стрілецька дивізія Армії УНР
Війни / битви Перша світова війна
Радянсько-українська війна
Бій за Арсенал
Бої за Вапнярку
Бій за Кам'янець-Подільський
Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри
«Воєнний хрест» (УНР)
Золота зброя «За хоробрість»

Commons-logo.svg Матеріали до статті на Вікісховищі

Олександр Іванович Удовиченко (20 лютого 1887, Харків — 19 квітня 1975, Ментенон у Франції) — військовий і громадський діяч, генерал-полковник в еміграції, віце-президент УНР в екзилі в 1954 — 1961 роках.

Сім'я[ред.ред. код]

Походив із селянської родини Черкаської волості Ливенського повіту Орловської губернії. До 1917 мав прізвище Удовидченко.

Батько служив у війську, дослужився до підполковника, особистий дворянин.

Старший брат — Микола Удовиченко, капітан російської армії, генерал-хорунжий армії УНР.

Служба в російській армії[ред.ред. код]

Виховувався в дитячому притулку принца Ольденбурзького. Закінчив Військово-топографічне училище (1908), служив у корпусі топографів російської армії. На початку Першої світової війни переведений до 129-го Бессарабського полку, у складі якого брав участь у бойових діях, був поранений. У 1917 закінчив перший прискорений курс Миколаївської військової академії в Петрограді. У 1917 — старший ад'ютант штабу 21-ї піхотної дивізії і старший ад'ютант штабу 3-го Кавказького корпусу, штабс-капітан. Нагороджений Георгіївською зброєю.

На хвилі українізації[ред.ред. код]

Після Лютневої революції брав активну участь в українському національному русі, у тому числі у з'їзді воїнів-українців 3-ї армії в місті Несвіжі і в I і II Всеукраїнських військових з'їздах. У серпні-вересні 1917 — голова української ради 3-го Кавказького корпусу, брав участь в українізації частин III Кавказького корпусу й очолював Українську корпусну раду. Після погроз з боку більшовиків був змушений виїхати в Київ .

На службі Україні[ред.ред. код]

Олександр Удовиченко

З жовтня 1917 — військовий радник С.Петлюри. На початку 1918 як начальник штабу Гайдамацького Коша Слобідської України відзначився у боях за Арсенал у Києві.

З 12 березня по 1 квітня 1918 — командир 3-го Гайдамацького полку армії УНР. Потім — помічник начальника розвідувальної частини (Василя Тютюнника) оперативного відділу Української держави (за гетьмана Павла Скоропадського). У червні 1918 підвищений до рангу полковника. З 31 жовтня 1918 — голова відділу з формування Окремої армії при Головному управлінні Генерального штабу Української держави.

З 26 грудня 1918 — генерал-квартирмейстер Холмсько-Галицького фронту військ Директорії, потім — Правобережного фронту Дієвої армії УНР. З березня 1919 — начальник штабу Гуцульського коша Дієвої армії УНР. З 6 червня 1919 — начальник 16-го піхотного загону Української Галицької армії, сформованого з наддніпрянських частин. 17 червня 1919 загін був перейменований у 3-ю Окрему стрілецьку дивізію (потім третя Залізна піхотна дивізія — одна з найбоєздатніших частин армії УНР) . у червні 1919 відзначився як командир Третьої Залізної Стрілецької Дивізії у боях під Вапняркою. У грудні 1919 потрапив у полон Добровольчої Армії Денікіна в Одесі, звідки втік і відновив Третю Залізну Стрілецьку дивізію, якою командував до відступу Армії УНР за Збруч (листопад 1920).

З грудня 1920 — генеральний інспектор армії УНР. Під час конфлікту між головним отаманом Петлюрою і частиною генералітету підтримував першого. З 5 жовтня 1920 — генерал-хорунжий. З весни 1921 — член Вищої військового ради УНР.

В екзилі[ред.ред. код]

У 1924 переїхав з табору в Каліші до Франції, де працював робітником на шахтах у Франції. Через рік, після закінчення контракту, залишився там жити. У Франції включився в громадську і комбатантську працю: голова Товариства вояків УНР в еміграції, з 1953 гол. Европейської Федерації Українських Військових Організацій; міністр військ. справ Виконавчого Органу Української Національної Ради і віце-президент УНР в екзилі (1954 — 61).

Автор книг «Україна у війні за державність» (Вінніпеґ, 1954) і «Третя Залізна дивізія» (Нью-Йорк, 1971).

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

У 2015 році на честь Олександра Удовиченка у місті Бровари Київської області назвали провулок.[1][2]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Рішення від 25.12.2015 № 52-04-07 «Про перейменування вулиць та провулків м. Бровари» [1], [2]. Броварська міська рада. 28.12.2015
  2. Пропозиції щодо перейменування вулиць у Броварах винесено на громадське обговорення. Маєш право знати. 26.06.2015

Джерела[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.