Гайдамацький кіш Слобідської України
| Гайдамацький Кіш Слобідської України Третій Гайдамацький піхотний полк Гайдамацька бригада | |
|---|---|
 Провідники коша | |
| На службі | грудень 1917 — 1918 |
| Країна |
 УНР |
| Тип | піхота |
| Чисельність | кіш, полк, бригада |
| Війни/битви |
Українська революція 1917-1921 Українсько-радянська війна 1917—1921 |
| Командування | |
| Визначні командувачі |
Симон Петлюра Володимир Сікевич Омелян Волох |
Гайдамацький Кіш Слобідської України — військова частина у складі Армії УНР. Остаточно сформована в січні 1918 року Симоном Петлюрою, який став його отаманом.
Формування[ред. | ред. код]
Згідно зі споминами М. Чеботарьова початкову основу формування склали 200—250 вояк 2-го Українського полку (створеного в Харкові шляхом українізації 28-го піхотного[ru]) Омеляна Волоха яким вдалося уникнути знищення та роззброєння опісля прибуття до міста «антоновців»[1]. Опісля боїв за Гребінку основоположний загін Волоха утворив курінь червоних гайдамаків[2]. С. Петлюрою на території столиці з добровольців 2-ї піхотної юнацької школи (до 150 вояк) було зрекрутовано курінь чорних гайдамаків. Назву підрозділи отримали згідно кольорів шликів. Першою спільною військовою акцією кошу, разом з сотнею Січових Стрільців Р. Сушка, були бої за станцію Кононівка.
Окрім куренів червоних і чорних гайдамаків, формація у своєму складі мала кінну отаманську сотню та гарматний дивізіон (начальник артилерії — Георгій Афанасьєв). Особовий склад коша, окрім добровольців, складався у тому числі зі старшин і козаків київських військових шкіл. Кіш відзначився у зимових боях 1918 року під час вмиротворення Січневого повстання та оборони Києва від військ більшовиків. Перший курінь здебільшого складали досвідчені солдати-фронтовики[3]. Їх уніформу початково складали шапка з червоним шликом, червоні шкіряні штани та жовтий кожух[4].
Курінь «чорних гайдамаків» комплектувався з юнкерів 2-ї піхотної юнацької школи, які добровільно зголосилися стати на службу в українську армію. Курінь «червоних» гайдамаків формувався з добровольців — офіцерів російської армії, які перейшли на службу в армію УНР, та з юнкерів київських військових шкіл.
У березні 1918 року Кіш було розширено до Гайдамацького піхотного полку (командир — полковник Володимир Сікевич) і включено до складу Запорізького Корпусу. У червні 1918 року полк перетворено в Гайдамацьку бригаду з гарматним дивізіоном і кінною сотнею. Командував бригадою отаман Омелян Волох.
Військовики коша[ред. | ред. код]
- Абриньба Дмитро Ілліч (з кінця листопада 1917 року) — командир Гайдамацького куреня у Катеринославі;
- Байло Сергій Ілліч (з січня 1918 року) — ад'ютант командира коша;
- Блаватний Никифор Іванович — командир куреня Чорних гайдамаків;
- Волох Омелян Іванович — командир Гайдамацької бригади;
- Гомзин Борис Володимирович — старшина куреня Червоних гайдамаків;
- Дельвіг Сергій Миколайович — начальник артилерії;
- Довженко Олександр Петрович — вояк куреня Чорних гайдамаків;
- Дмитріюк Василь — лікар Гайдамацького коша;
- Захарчук Святослав Косьмич — старшина 1-ї сотні куреня Червоних гайдамаків;
- Кирей Василь Тадейович — начальник артилерії (листопад-грудень 1917);
- Сливинський Олександр Володимирович — начштабу;
- Смовський Костянтин Авдійович — ком. гарматної батареї;
- Овчаренко Леонтій — командир броньованих частин;
- Сікевич Володимир Васильович — командир Гайдамацького піхотного полку;
- Чорний Сергій Іванович — командир батареї;
- Шпилинський Олександр Опанасович — молодший старшина Наливайківської сотні;
- Удовиченко Микола Іванович — начальник розвідчого відділу
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Визвольні змагання очима контррозвідника. (Документальна спадщина Миколи Чеботаріва): Науково-документальне видання — К.: Темпора, 2003—288 с. (26 с.) ISBN 966-8201-00-0
- ↑ Тинченко Я. Ю. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 — березень 1918) // Реальний стан збройних сил супротивників
- ↑ Дорошенко Д. І. Історія України, 1917—1923 рр. Том 1 — К.: Темпора, 2002. — 320 с. (204 с.) ISBN 966-95991-5-6
- ↑ «Червоного колірьору шкіряні штани, жовтий коротенький кожушок, смушкова шапка з червоним шликом, голена голова з довгим чорним оселедцем за вуха та свіжим шрамом від кулі, і нерухоме самовпевнено залізне обличчя маніяка: нібито справді воскресший гайдамака прастарих часів» Всеволод Петрів «Військово-історичні праці. Спомини» (вступ В.Сергійчука) Збірник, «Поліграфкнига» К; 2002 640 с. ISBN 966-530-110-1
Джерела та література[ред. | ред. код]
- С. Х. Литвин. Гайдамацький кіш Слобідської України // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2019. — ISBN 944-02-3354-X.
- Довідник з історії України
- Ярослав Тинченко. Гайдамаки з Донбасу // Український тиждень, № 16 (129), 23.04.2010
- Щусь О. Й. Гайдамацький кіш Слобідської України // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 18. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
Посилання[ред. | ред. код]
- Кіш Слобідської України // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 648. — 1000 екз.
|
Це незавершена стаття з української історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||
