Очеретько Митрофан Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Митрофан Михайлович Очеретько
Imperial Russian Army StfCapt 1917 h.png Штабс-капітан 10 УНР 30-03-1920 Пiдполковник.svg Підполковник
Митрофан Очеретько.jpg
Загальна інформація
Народження 11 червня 1884(1884-06-11)
Матяшівка, Полтавська губернія
Смерть 9 березня 1930(1930-03-09) (45 років)
Київ
°розстріляний
Національність українець
Військова служба
Роки служби 19181921
Приналежність Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukranian State.svg УНРУРСР УСРР
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Рід військ Українська Народна Республіка Сухопутні війська
Війни / битви Перша світова війна
Радянсько-українська війна
(Перший зимовий похід)
(Другий зимовий похід)
Нагороди та відзнаки

1. орд. Св. Анни з надписом "За хоробрість" (5.11.1914); 2. орд. Св. Станіслава 2 ст. з мечами (19.02 1915); 3. орд. Св. Георгія 4 ст. (15.04.1915); 4. орд. Св. Анни 2 ст. з мечами (20.04.1915);5. орд. Св. Володимира 4 ст. з мечами (13.05.1915); 6. орд. Св. Анни 3 ст. з мечами (5.07.1915).

Митрофа́н Миха́йлович Очеретько (нар. 11 червня 1884,  Матяшівка, Полтавська губернія — пом. 9 березня 1930, Київ) — український військовий діяч, підполковник Армії УНР. У 1921 році — начальник розвідувального відділу Партизансько-повстанського штабу Армії УНР.

Життєпис[ред. | ред. код]

Митрофан Очеретько народився 11 червня 1884 у селі Матяшівка Лубенського повіту Полтавської губернії.У селянській родині. Його батько- Михайло мав маєток, родючу землю, мріяв, що син буде працювати на землі. М.М. Очеретько - нащадок запорозьких козаків. Після закінчення Лубенської сільськогосподарської школи Митрофан у 1905 році вступив до Віленського військового училища, з якого незабаром перевівся до Одеського. Після закінчення навчання у 1908 році служив підпоручиком у 71-му піхотному Белевському полку у Польщі. У 1913 році Митрофан закінчив Офіцерську гімнастично-фехтувальну школу. У складі 71-го піхотного полку брав участь у Першій світовій війні. Служив молодшим офіцером кулеметної команди. Під час війни отримав шість орденів, зокрема у 1915 році — найвищу нагороду — орден Св. Георгія 4-го ступеня, та чин штабс-капітана; очолював 9 роту полку.[1] 13 грудня 1914 року у бою Очеретько був важко поранений і лікувався увесь 1915 рік. З кінця 1915 року ад'ютант Головної Офіцерської гімнастично-фехтувальної школи у Петрограді. У середині 1917 року Митрофан Михайлович перевівся на службу урядовцем до Міністерства продовольчих справ.

Навесні 1918 року Митрофан Очеретько овернувся в Україну і вступив до 3-го Сердюцького полку Армії Української Держави, одночасно викладав фехтування у Інструкторській школі старшин. Після Антигетьманського повстання він у складі школи перейшов на бік Директорії УНР. У травні 1919 року у Луцьку з рештками школи потрапив до польського полону. У листопаді 1919-го разом із сотником Угнічем повернувся з полону та був призначений начальником обозу Збірної Київської дивізії, згодом — комендантом штабу 4-ї Київської дивізії. У складі дивізії брав участь у Першому зимовому поході.

З літа 1921 року — начальник розвідувального відділу Партизансько-повстанського штабу. Учасник Другого зимового походу, начальник розвідувального відділу штабу Повстанської армії. Брав безпосередню участь у останньому бою вояків Повстанської армії біля села Малі Міньки (Житомирщина) проти кінноти Григорія Котовсього 17 листопада 1921 року. Вцілів у бою та повернувся до Польщі.

У березні 1922 року підполковник нелегально дістався Румунії. До жовтня 1923 року жив у Кишиневі, звідки виїхав до Болгарії у Варну.

Під впливом агітації Юрія Тютюнника у 1923 році Очеретько повернувся на Батьківщину, в УСРР. У 1926 році він був примусово залучений до співробітництва з Київським окремим відділом ДПУ. Тривалий час дезінформував органи ДПУ. У 1923—1929 роках жив у Києві під наглядом ДПУ, працював на посаді завідуючого курсами фізосвіти при будинкові Червоної армії Київського гарнізону. Зустрічався з Юрієм Тютюнником.

20 листопада 1929 року заарештований Київським окрвідділом ДПУ за ст. 54 (пп. 10, 12, 13) КК Української РСР. Під час ведення слідства у справі давав свідчення принципово українською мовою. Засуджений до страти 3 березня 1930 року. Розстріляний 9 березня разом з Іваном Кузьменком-Титаренком.

Примітки[ред. | ред. код]

Література та джерела[ред. | ред. код]