Степан Панкович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Панкович Степан)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Степан Панкович
Стефан Панкович.jpg
Єпископ Мукачівський
28 грудня 1866 — 29 серпня 1874
Інтронізація: 5 травня 1867
Конфесія: Мукачівська греко-католицька єпархія
Деномінація: Греко-католицька церква
Попередник: Василь Попович
Наступник: Іоанн Пастелій
 
Національність: русин
Громадянство: Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Народження: 29 жовтня 1820(1820-10-29)
Словацька Соціалістична Республіка, Чехословацька Соціалістична Республіка
Смерть: 29 серпня 1874(1874-08-29) (53 роки)
Ужгород
Священство: 27 серпня 1851
Престол: Мукачівська єпархія
 
Нагороди:
Командор Королівського угорського ордена Святого Стефана
Кавалер 1 класу ордена Залізної Корони
Степан Панкович у Вікісховищі?

Степан Панкович (також Стефан Панкович; русин. Стефанъ Панковичъ, угор. Pankovics István; 29 жовтня 1820, Веляти, Угорське королівство — 29 серпня 1874, Ужгород, Угорське королівство) — священик та церковний ієрарх у Закарпатті, мадярон, активний провадник мадяризації краю[1] та противник москвофільства.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 29 жовтня 1820 року у селі Веляти (нині — округ Требішов, Словаччина).

Після закінчення Ужгородської богословської семінарії та висвячення у 1851 році на греко-католицького священика Степан Панкович жодного дня не виконував обов'язків священика. Натомість протягом майже 20 років він працював домашнім вчителем в різних угорських аристократичних родинах. Попри брак практичного пастирського досвіду, у 1866 році його було призначено єпископом Мукачівської греко-католицької єпархії, і наступного року це призначення схвалив Ватикан.[1]

Роки правління єпископа Степана Панковича (1867—1874) припали на час посилення урядової політики мадяризації та національної асиміляції немадярських народів Угорського королівства після Австро-угорської угоди 1867 року[2] — і Степан Панкович був переконаним прихильником цієї політики. Він взявся «плекати» угорський патріотизм у закарпатських русинів-українців, стверджуючи, що якщо вони живуть під правлінням мадярів, то їм також слід стати мадярами:

«Якщо ми живемо тепер під владою мадярів, то ми маємо ставати мадярами, а як прийдуть німці, то станемо німцями»[1]

Степан Панкович був прихильником підпорядкування своєї єпархії угорській церкві, у той час коли єпархіальний синод та місцеві еліти Мукачевого протягом десятиріч клопотали про її автономію. Коли у 1771 році папською буллою Климента XIV Мукачівська єпархія врешті вийшла із підпорядкування римо-католицького єпископа в угорському Ягрі (Еґері) та стала підпорядкованою безпосередньо Ватикану,[3] Активно виявляв свою незгоду. На противагу Румунській та Сербській православним церквам в Угорщині, які зберігали свій автономний статус і рівність з римо-католицькою та протестантськими церквами, єпископ визнав верховенство римо-католицької церкви Угорщини на Будапештському церковному конгресі 1870 року.[1]

За роки його єпископства виділено південну частину Мукачівської єпархії в окремий вікаріят із власною консисторією та богослужбовою угорською мовою, з осередком у містечку Гайдудорг (Гайдудороґ). 1912 року вікаріят перемінено на окрему єпархію (дієцезію), що тепер входить до Угорщини.[2] Згодом Гайдудороґ став єдиною угорською епархією візантійського обряду.[4]

У своїх намаганнях поширювати проугорську орієнтацію єпископ виявляв критичне ставлення до єдиної існуючої руської організації — Товариства св. Василія Великого, яке захищало автономний статус Мукачівської єпархії. Йому вдалося позбутися голів-засновників Адольфа Добрянського та Івана Раковського, які були москвофілами, та фактично взяти під свій контроль друкований орган товариства — газету «Свѣтъ». У 1871 році новий редактор почав видавати газету під назвою «Новий свѣтъ», яка також виявилася недостатньо проугорською в очах влади, і Степан Панкович замінив її наступного року (1872) справді лояльною газетою «Карпатъ». Він також домігся переведення журналістів та дописувачів, що залишалися в опозиції угорському урядові, на роботу в інші частини Угорського королівства (Кирило Сабов, Юрій Ігнатков) або змушував назавжди виїхати з країни. Деякі з них емігрувати до Російської імперії (Віктор Кимак, Михайло Молчан, Еммануїл Грабар).[1]

Степан Панкович також заборонив семінаристам-русинам навчатися у імперській столиці Відні, натомість посилав їх на навчання до Будапешта та Острогома.[2] Побоюючись, що вони «слов'янізуються» під впливом студентів-слов'ян із інших частин Австро-Угорської імперії, він також заборонив викладання руської мови в гімназіях Закарпаття, і це рішення стало поштовхом для мадяризації дедалі ширших верств греко-католицької русинської церковної інтелігенції.[1]

За свої успіхи в розгромі останніх спроб русинського національного самоусвідомлення Степан Панкович був високо оцінений угорськими урядовими колами: його було нагороджено Великим Хрестом ордена Залізної Корони (1871)[5], надано звання імператорського таємного радника та командора Королівського угорського ордена Святого Стефана (1869)[1][6].

Помер 29 серпня 1874 року в Ужгороді[1] (нині — Закарпатська область, Україна).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и Поп І. Панкович Степан // Енциклопедія історії та культури карпатських русинів / під ред. П. Р. Маґочія. — Ужгород : Видавництво В. Падяка, 2010. — С. .
  2. а б в Чубатий М. Українська Католицька Церква — Православна католицька церква в Одесі, 04.05.2008.
  3. Белей Л. Закарпатський казус // Український тиждень. — 2010. — 12 березня.
  4. о. Гриньох І. Собор, який для нас не відбувся Архівовано 4 березень 2016 у Wayback Machine. // Сучасність. — 1967. — № 10 (82). — С. 107—108.
  5. Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie. — Wien 1874. — S. 74.
  6. A Szent István Rend tagjai. archive.is. 2013-01-05. Процитовано 2018-03-31. 

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Василь Попович
Greek Catholic Eparchy of Mukacheve.svg Єпископ Мукачівський
28 грудня 186629 серпня 1874
Greek Catholic Eparchy of Mukacheve.svg Наступник
Іоанн Пастелій