Мадяризація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Мадяризація (від угор. magyar «угорець», «угорська мова») — насильне переведення на угорську мову і насаджування «угорської культури» неугорським народам.

Термін «мадяризація» отримав найбільшу популярність в історіографії стосовно періоду 18671918, коли угорська верхівка під приводом самоврядування розгорнула цілеспрямовану, амбітну та досить агресивну політику з асиміляції неугорських народів на землях Угорського королівства. Найвідомішим об'єктом цієї політики були хорвати, з якими 1868 року Будапешт був вимушений укласти угорсько-хорватську угоду про розподіл владних повноважень у Транслейтанії, але попри яку протягом другої половини XIX століття намагався продовжувати в Хорватії політику мадяризації, а також об'єктами були словаки, трансільванські сакси, румуни, євреї, карпатські русини (українці), цигани, серби, з якими ніяких угод не укладали і ситуація яких була набагато гіршою порівняно з хорватами.

Політика мадяризації мала тимчасовий успіх, переважно в міській місцевості, але викликала масове невдоволення підкорених народів. Після розпаду Австро-Угорщини (і, зокрема, Угорського королівства — згідно з Тріанонським договором) на ряд незалежних держав, угорські меншини в деяких з них стали об'єктом зворотної дискримінації.

Угорська мова в Австрійській імперії[ред.ред. код]

До кінця XVIII століття офіційною мовою діловодства, богослужіння та освіти у католицькій Угорщині була латина. При цьому на основі народної латини пізньої античності в підвладній Угорщині Трансільванії сформувалася румунська мова. І все ж, омертвіння класичної латині поступово призводить до поширення більш «живої» німецької мови, яка стає мовою торгівлі та міських регістрів. Угорська шляхта, крім латині, досить добре володіла французькою та німецькою мовами, тоді як мадярськими говірками користувалися селяни і слуги.

У травні 1774 року імператор Йосиф II офіційно замінив латинь німецькою, яка й стала офіційною мовою Австрійської імперії. Переконаний в тому, що країною можна керувати тільки за допомогою єдиної живої мови, імператор відправляв всіх чиновників на три роки вчити німецьку мову. Цей указ підштовхнув багатьох угорців до відродження мови своїх предків. У 1791 році Йоганн-Ґотфрід Гердер, в четвертому томі своїх «Ідей до філософії історії людства» пророкував, що угорці зникнуть разом зі своєю мовою в морі слов'ян та німців. Вже через два роки, в першому томі «Листів про заохочення гуманності» (Рига, 1793), він схвально відгукнувся про боротьбу угорців за збереження свого національної мови.

У 1792 році угорська мова стала обов'язковою для викладання в усіх школах країни, за винятком Хорватії. У 1805 році в нижній палаті парламенту Королівства Угорщини було надано дозвіл вести дебати як угорською, так і латиною. На прохання, подані на угорській мові, королівським чиновникам наказано відповідати на цій же мові. Мова став стрижнем угорського самосвідомості.

Своєрідний символічний поворот у відродженні мови стався в жовтні 1825 року, коли Іштван Сечені (1791-1860) звернувся до верхньої палати парламенту угорською мовою, яку угорські магнати раніше вважали мовою селян. Через місяць цей реформатор запропонував внести суму в розмірі річного прибутку від свого маєтку, щоб допомогти заснувати Угорську академію наук, і необхідна сума була зібрана. Слідом за Сечені великий внесок в справу мадяризації вніс журналіст Лайош Кошут, який вважав, що повсюдне поширення угорської мови  — найефективніша зброя у боротьбі проти тиранії німецького Відня та постійного суперництва з більш численними слов'янами.

Між 1832 та 1844 роками угорська мова в Угорщині стала офіційною у всіх сферах життя. Так у 1836 році угорська стала обов'язковою в судочинстві, у 1840 році урядовці зобов'язані були спілкуватися один з одним угорською, в 1844 році угорська мова стала обов'язковою в парламенті та в усіх установах країни. Починаючи з цього року всі закони стали публікуватися угорською. Угорська стає мовою викладання в школах Королівства Угорщина, за винятком Хорватії, Словенії та німецьких колоній в Трансільванії.

Активну мадяризацію проводив кабінет Кальмана Тиса (1875–1890), який вважав що, «мадяри здобули цю державу для мадярів, а не для інших. Тому зверхність і гегемонія мадярів сповна виправдані». У ролі міністра внутрішніх справ він закрив три словацькі гімназії, звинувативши їхніх керівників у проповідуванні панславізму. Така ж доля спіткала і єдину на Закарпатті, у м. Ужгород, учительську семінарію, в якій до 1879 року навчання здійснювалося українською мовою. Поглинання інших національностей стало головним завданням внутрішньої політики уряду Тісо протягом 18801890 років. Законом від 1879 року угорська мова вводилася як обов'язковий предмет у програми всіх народних шкіл, гімназій. Тоді ж було скасовано «рутенську» мову як обов'язкову в народних школах, гімназіях та греко-католицьких школах Закарпаття.

Шкільний закон 1890 року запроваджував нову систему організації освіти, а саме: народна школа поділялася на елементарну, вищу народну, міську. Елементарні народні школи могли бути церковними, державними і приватними. Між церковними та державними школами істотної різниці не було: вони утримувалися за рахунок «шкільного податку», який сплачувало місцеве населення. Вищих народних, міських та середніх шкіл з русинською мовою навчання на Закарпатті взагалі не існувало. Такі школи могли бути і були лише державними, і тільки з угорською мовою навчання.

Угорські греко-католики[ред.ред. код]

В Угорщині, згідно з переписом 2001 року, мешкають 268 935 греко-католиків. Майже всі вони, за винятком кілька тисяч українців та румун, вважаються «етнічними угорцями». З 1771 до 1912 року греко-католики всіх національностей окормлялися у Мукачівської єпархії, переважну їх більшість складали українці-русини, богослужіння велося старослов'янською мовою. Проте вже 1795 року, у приватний спосіб, було видано повний переклад літургії Івана Золотоустого угорською мовою.

У 1863 році угорський уряд повів пропаганду за введення мадярської мови до літургії, яка мала служити як один із засобів мадяризації.

Вже у 1868 році Гайдудорозі група угорців зібралася на нараду і написала листа до Мукачівського єпископа з проханням дозволити відправляти богослужіння угорською мовою. Але ні владика Василь Попович, ні Апостольська столиця, куди він передав прохання, цього не дозволили. У 1866 році Рим «суворо заборонив» мадяризацію богослужінь.

Проте вже у 1873 році за, підтримки світської угорської влади, був заснований мадярський Гайдудорозький вікаріат із 33 парафій, в яких неофіційно відправляли угорською. У 1896 році Рим знову офіційно заборонив мадярські богослужбові книги. Ситуація почала дещо змінюватись після масового паломництва угорських греко-католиків до Рима в 1900 році. Надія зажевріла, проте Рим формально й далі заборони не скасовував, а українці, які жили на території вікаріату, протестували проти заміни церковнослов'янської угорською. Угорська мова була запроваджена в богослужбу без схвалення Риму.

Все ж Гайдудорозька єпархія була створена 1912 року Францом Йосифом І під тиском угорського уряду і затверджена Пієм X. До складу її входило 162 парафії (з них 8 вилучених із пряшівської, 70 з мукачівської, 83 з румунської єпархії)[1]. Вірні Гайдудорозької єпархії — угорці східного обряду, переважно нащадки мадяризованих русинів-українців, які компактними островами і в діаспорі жили в північно-східній частині Угорщини, продовжуючи закарпатські українські поселення в Паннонській низовині. Канонізуючи Гайдудорозьку єпархію, Пій Х затвердив для нової єпархії старогрецьку мову як літургічну з паралельним вживанням угорської. Однак угорці запровадили тільки угорську мову.

У 1918 році в результаті створення Чехословаччини і зміни кордонів, із 168 парафій Гайдудорозької єпархії в межах Угорщини лишились тільки 90, більшість румунських парохій опинилася в Румунії. В той же час до Угорщини відійшли 21 парафія Пряшівської єпархії і одна — Мукачівської. 1924 року ці єпархії були об'єднані в Екзархат Мішкольц, який також розглядався як частина Угорської греко-католицької церкви.

У 1930 році в Угорщині мешкало 201 000 (2,3% населення) греко-католиків, переважно у Гайдудорозькій єпархії і частково в апостольській адміністратурі у Мішкольці. Майже усі вони вже тоді були записані угорцями та перейшли на угорську мову.

У 1905 році угорський парламент прийняв законопроект, за яким усіх учителів церковних шкіл слід було вважати державними урядовцями, зважаючи на те, що держслужбовці мали спілкуватися угорською, це робило їх інструментом мадяризації. Також була введена заборона використовувати кирилицю для написання церковних книг.

Під час Першої світової війни, коли вступили в дію воєнні закони, рішенням Міністерства шкільництва в Будапешті у 1916 року кирилиця була заборонена навіть у науці історія релігії.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Макаренко Т. Закарпаття під тиском мадяризації: 1867-1914 рр. / Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. 2008. Вип. 37. С. 176-187
  • Шандор В. Закарпаття. Історично-правовий нарис від ІХ ст. до 1920 р. — Нью-Йорк, 1992. ISBN 0-914834-87-8

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]