Панічна атака

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Паническая атака
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 F41.0
DiseasesDB 30913
eMedicine med/1725
MeSH D016584

Панічна атака — незрозумілий, нестерпний для хворого, приступ тяжкої тривоги, котра супроводжується страхом, в поєднанні з різноманітними вегетативними (соматичними) симптомами.

Деякі російськомовні лікарі використовують застарілі, відсутні в МКХ, терміни «вегетативний криз», «симпатоадреналовий криз», «карліоневроз», «ВСД (вегето-судинна дистонія) з кризовою течією», «НЦД-нейроциркуляторна дистонія», котрі відображають уявлення про порушення вегетативної нервової системи в залежності від ведучого симптому. «Панічний розлад» (епізодична пароксизмальна тривожність), в свою чергу, як самостійне захворювання має світове визнання і введене в Міжнародну класифікацію хвороб 10-го перегляду. За МКХ-10, характерною рисою панічного розладу є «рецидивні приступи різко вираженої тривоги (паніки), котрі необмежені якої-небудь особливої ситуацією або комплексом обставин та, внаслідок, непередбачені». В той же час наявність панічних атак не обов'язково означає, що у хворого — панічний розлад. Панічні атаки можуть симптомами феохромоцитоми, соматоформних дисфункцій, фобій, депресивних розладів, посттравматичного стресового розладу, ендокринологічних захворювань, серцевих захворювань, мітоходріальних захворювань тощо. Або ж виникати в результаті прийому якихось препаратів (наприклад, «Ереспал»).

Для виявлення вираженості панічних атак використовується шкала тяжкості панічного розладу. Ця шкала використовується також у вигляді опитування самооцінки як тест на панічні атаки.

Симптоматика[ред.ред. код]

Панічна атака характеризується приступом страху, паніки або тривоги та/або відчуттям внутрішньої напруги в поєднанні з чотирма або більше зі списку асоційованих з панікою симптомів:

  1. Серцебиття, прискорений пульс
  2. Пітливість
  3. Озноб, тремор, відчуття внутрішнього тремтіння
  4. Відчуття нестачі повітря, задишка
  5. Задуха або затруднене дихання
  6. Біль або дискомфорт в лівій половині грудної клітини
  7. Нудота або абдомінальний дискомфорт
  8. Відчуття запаморочення, нестійкість, легкість в голові або переднепритомний стан
  9. Відчуття дереалізації, деперсоналізації
  10. Страх зійти з глузду або здійснити неконтрольований проступок
  11. Страх смерті
  12. Відчуття оніміння або поколювання (парестезії) в кінцівках
  13. Безсоння
  14. Плутанина думок (зниження довільності мислення)

Існують і інші симптоми, котрі не увійшли в список: болі в животі, підвищена температура, розлад стула, часте сечовиділення, відчуття кома в горлі, порушення ходи, порушення зору або слуху, судорги в руках або ногах, розлад рухальних функцій, підвищений тиск.

Клінічна картина[ред.ред. код]

Інтенсивність основного критерію панічної атаки (приступів тривоги) може відрізнятись в широких межах: від вираженого стану паніки до відчуття внутрішньої напруги. В останньому випадку, коли на перший план виступає вегетативна (соматична) складова, говорять про «нестрахову» панічну атаку або про «паніку без паніки». Атаки з низьким рівнем емоціональних проявів частіше зустрічаються в педіатрії та неврологічній практиці. Також, за мірою розвитку захворювання, рівень страху в атаках знижується.

Тривалість приступів може сягати від кількох хвилин до кількох годин, складаючи в середньому 15-30 хвилин. Частота приступів — від кількох в день до 1-2 рази за місяць. Більшість пацієнтів говорять про спонтанність (неспровокованості) атак. Проте активне розпитування дозволяє виявити наряді зі спонтанними атаками ще й ситуаційні приступи, котрі виникають в потенційно «загрозливих» ситуаціях. Такими ситуаціями можуть бути: користування транспортом, перебування в натовпі або замкнутому просторі, необхідність покинути власне помешкання та ін.

Людина, котра вперше зіштовхнулась з цим станом, сильно лякається, починає думати про якесь важке захворювання серця, ендокринної або нервової системи, стравоходу, може викликати «швидку допомогу».

Трактування пацієнтом панічної атаки як прояву якогось соматичного захворювання призводить до частим відвідуванням лікаря, безліччю консультаціям у спеціалістів різноманітного напрямку (кардіологи, невропатологи, ендокринологи, гастроентерологи, педіатри), невиправданим діагностичним дослідженням та створює у пацієнта враження про складність та унікальність його захворювання. Нервові уявлення пацієнта щодо суті захворювання ведуть до появлення іпоходрічних симптомів, котрі сприяють тяжкому перебігу хвороби.

Лікарі-інтерністи, зазвичай, не знаходять органічної патології, рекомендують відвідати психотерапевта. За особистою зацікавленістю лікаря зустрічаються випадки гіпердіагностики та призначення лікування за хибним діагнозом. При цьому часто призначаються седативні, судинні та метаболічні препарати з недостовірною базою доказів та непрогнозуючою дією. В найбільш позитивному випадку зустрічаються рекомендації загального характеру, котрі пов'язані зі зміною стилю життя: побільше відпочивати, зайнятись спортом, не перевантажуватись роботою, уникати стресів, переключитись. Часто зустрічаються банальні та шаблоні призначення: приймати рослинні седативні препарати (валеріану, пустирник).

В більшості випадків панічні атаки не обмежуються одним приступом. Перші епізоди залишають незабутній слід в пам'яті хворого. Це веде до появи синдрома тривоги «очікування» приступу, котрий, в свою чергу, закріплює повторність атак. Повторення атак в подібних ситуаціях (транспорт, перебування в натовпі та т. п.), сприяє формуванню обмеженої поведінки, тобто униканню потенційних місць та ситуацій, котрі приводять до розвитку панічних атак. Тривога щодо можливого розвитку атаки в певному місці (ситуації) та уникання цього місця (ситуації) визначається терміном «агорафобія». Зростання агорафобічної симптоматики призводить до соціальної дезадаптації пацієнта. Через страх пацієнти можуть бути не в змозі покинути будинок або залишатись на одинці, нарочуючи себе на домашній арешт, стаючи тягарем для близьких. Наявність агорафобії при панічному розладі вказує на більш важке захворювання, та веде за собою гірший прогноз та потребує особливої лікувальної тактики. Також може приєднатись й реактивна депресія, котра теж погіршує течію захворювання, особливо якщо пацієнт довго не може зрозуміти, що саме з ним відбувається, не знаходить допомоги, підтримки, не отримує полегшення.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]