Ежен Делакруа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ежен Делакруа
Ferdinand Victor Eugène Delacroix
Eugene delacroix.jpg
Автопортрет
Народження 26 квітня 1798(1798-04-26)
Шарантон Сент-Моріс, Перша французька республіка
Смерть 13 серпня 1863(1863-08-13) (65 років)
  Париж, Друга французька імперія
  • туберкульоз
  • Поховання
    Національність Франція Франція
    Громадянство Flag of France.svg Франція[2][3]
    Жанр Історичний живопис
    Навчання Національна вища школа красних мистецтв і ліцей Людовика Великого
    Діяльність митець, художник
    Напрямок романтизм
    Вчитель Pierre-Narcisse Guérin[d]
    Твори A Young Tiger Playing with its Mother[d], Свобода, що веде народ і Babylonian Captivity[d]
    Нагороди
    командор ордена Почесного легіону офіцер Ордену Почесного легіону кавалер ордена Почесного легіону
    Автограф Delacroix autograph.png

    Ежен Делакруа у Вікісховищі?
    S:  Роботи у  Вікіджерелах

    Фердинан Вікто́р Еже́н Делакруа (фр. Ferdinand Victor Eugène Delacroix, 26 квітня 1798, Шарантон Сент-Моріс, Перша французька республіка — 13 серпня 1863, Париж, Друга французька імперія) — французький художник доби романтизму. Малював історичні картини, іноді натюрморти та портрети, займався стінописом.

    Походження[ред. | ред. код]

    Худ. П'єр Прудон. Портрет Талейрана.

    Офіційно його батько чиновник Шарль Делакруа. Багато говорили, що його справжнім батьком був Шарль, тільки на прізвище Талейран.

    Цинічний і впливовий міністр Шарль Талейран і справді мав декілька коханок, не погребувавши і своєю племінницею.

    Нам це не варто уточнювати, адже Ежен рано залишився без батьків і виживав самотужки. Саме це загартувало його характер і відбилося в поведінці. Ежен — четверта дитина в родині.

    Навчання[ред. | ред. код]

    Класичну освіту Ежен отримав у елітарному Імператорському ліцеї Луї Великого (Луї-ле-Гран). 1814 р. померла його мати і юнака забрала до себе родина його старшої сестри. Серед родичів Делакруа — відомий портретист Анрі Різенер (1762—1828). Ежен багато малював з дитинства, після роздумів сам вирішив стати художником. Першим вчителем був П'єр Нарсіс Герен (1774—1833).

    Ще більший вплив на юнака мав музей Лувр, куди (як військові трофеї) Наполеон I почав звозити картини з пограбованих країн. Саме в Луврі Делакруа побачить твори майстрів Італії, Іспанії, Фландрії, Голландії. Потужне враження на нього справив фламандець Рубенс, менше — представники Венеції — Тіціан і Веронезе.

    Перші твори[ред. | ред. код]

    «Покарання Івана Мазепи на коні» (за легендою)

    Париж мав давню традицію виставок в Луврі — так звані Салони.

    У 1822 р. вперше виставив в Салоні свій твір — «Човен Данте» (Лувр, Париж). Темою стала сцена з «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі. Під час малювання Ежен прохав читати йому поему. Данте у супроводі давньоримського поета Вергілія мандрує пеклом в уяві. Жах перед мучеництвом грішників і спробував передати молодий митець.

    Велике за розміром полотно (2 на 2,5 метри) побачили не тільки через розмір, а й через талант. Особливо допитливі помітили і вплив великого Рубенса, але без використання цитат з картин фламандця.

    Перші сюжети картин художнику навіяли літературні твори — Данте, Шекспіра, Байрона. У 1825 р.він відвідав Британію. Велике враження на митця справили картини англійця Джона Констебла, живого на той час. Нечасто в творчому доробку Делакруа з'являлися натюрморти, але вони є («Натюрморт з омаром» 1827, Лувр, Париж).

    Спробував Делакруа писати й портрети. Серед перших — «Портрет барона Швитера» (1827, Лондон, Нац.галерея), свого приятеля. Худорлявий приятель поданий у повний зріст на тлі парку — нічого зайвого. Делакруа нечасто писатиме портрети, але серед них будуть геніальний Фредерік Шопен (1810—1849) та письменниця Жорж Санд (див. портрет Шопен і Жорж Санд). Серед паризьких знайомих Делакруа і англійський художник — віртуоз Фредерік Лейтон (1830 — 1896), майбутній президент Королівської академії мистецтв в Лондоні.

    Захоплювався митець й образом гетьмана Івана Мазепи. Під впливом творів видатних письменників доби романтизму — Вольтера, Байрона, Гюґо, Делакруа малює картину «Покарання Івана Мазепи на коні» (за легендою) (1828).

    Свобода веде народ на барикади[ред. | ред. код]

    Бурхливі 1830 та 31 роки запам'ятались багатьом. В Російській імперії національно-визвольне повстання підняли поляки, що не примирилися з втратою своєї державності. Повстання було жорстоко придушене. З Польщі почалася велика еміграція.

    А в Парижі було своє повстання, і Париж заливали кров'ю бунтівників. Чимало біди наробила й пошесть (епідемія) холери. Так що в Парижі і у світі поговорити було про що.

    На бурхливі події в Парижі Делакруа відгукнувся картиною «Свобода веде народ на барикади». В картині дивним чином поєднані фігури міфологічні (алегорія Свободи з прапором Франції) з фігурами брутальної дійсності(Гаврош, мсьє в капелюху Болівар, трупи розстріляних). Сенсацією ставали різні картини Делакруа. Здається, його «Свобода» стала сенсацією на всі віки, а не тільки в бурхливі 1830-ті. Ще дивнішим стала звістка про придбання полотна у Лувр. Це було офіційне визнання митця, але буржуазне суспільство зустрічає картину осудом й досі.

    Марокко[ред. | ред. код]

    Арабську тему в мистецтві Франції неточно і неправильно називають Східною. У Делакруа був марокканський період. Два роки (1831—1832) він мандрував у Марокко, завдяки тому, що його включили до складу офіційної дипломатичної місії Франції. З Марокко художник привіз малюнки, картини побуту народів, зовсім не схожі на звички і буржуазний побут Франції: «Марокканська родина», «Полювання на левів в Марокко», «Єврейське весілля в Марокко», «Араб біля могили». Все незвично для європейця, все екзотично і цікаво. Але це був світ з минулого, замкнений, патріархальний, ніби загублений в часі. Тут наче не мав ціни плин часу, не поціновувалась стародавня історія, не була чогось варта сучасна освіта. Ніщо не нагадувало Францію з величними соборами готики і романтики, з її бурхливою історією, пошуками нового в науці, мистецтві, політиці. Тому романтично налаштований художник штучно обирає сюжети хоча б з зовнішнім бурхливим рухом («Полювання на левів в Марокко»), або з натяком на якісь події в минулому (" Араб біля могили ").

    Малюнки Делакруа[ред. | ред. код]

    Історичний живопис[ред. | ред. код]

    «Страта дожа Маріно Фальєро», худ Е. Делакруа

    Делакруа не полишав працювати над картинами на історичні сюжети. Вони стосувалися як історії давньої («Баталія під Таєйбургом» 1837, Версальський палац), так і сучасної («Різанина на грецькому острові Хіос», 1824, Лувр, Париж).

    Особливе місце серед історичних картин Делакруа посіло полотно «Захоплення хрестоносцями Костянтинополя» (1841, Лувр). Це давній сюжет в мистецтві Західної Європи. Його розробляли ще в Середньовіччі на мініатюрах в рукописах. Делакруа створить полотно розміром 4 на 5 метрів, котре буде пов'язане з мініатюрами лише сюжетом. Воно цілком самостійне з композицією.

    Це була замова від влади. Король Франції Луї-Філіп розпочав доброустрій у Версалі. І для Зали хрестових походів замовив картину Делакруа. Той поставився до завдання уважно: навіть вивчив мемуари графа де Бодуена, котрий був свідком страшної події четвертого хрестового походу. Деяка театралізація виконання не завадила побачити трагедію пограбованого міста, руйнації, загибелі мешканців. В чомусь картина нагадувала і «Різанину на острові Хіос», але нове полотно позбавлене недоліків картини «Прихильність імператора Траяна до полоненої матері» (1840, Руан, музей мистецтв).

    Звертався Делакруа і до трагічних сторінок історії інших країн, серед них «Страта дожа Венеції Маріно Фальєро», колекція Уоллес).

    Творчий спад[ред. | ред. код]

    Делакруа хворів на сухоти (туберкульоз). І працювати над картинами великого розміру ставало все важче. Окрім періодів натхнення прийшли й періоди спадів у настрої та в працездатності.

    Він пише невеличкі картини з біблійними та літературними сюжетами («Овідій на засланні в краю скіфів», «Викрадення Ребекки»). Але це не йде в порівняння з драматичними композиціями «Смертю Сарданапала» чи пристрасною «Свободою, що веде народ на барикади».

    Особистою драмою життя жінки і матері з легенди стала і картина «Медея готується вбити власних дітей» (Палац витончених мистецтв (Лілль), 1862). На жаль, картина мало відома широкому загалу.

    Стінописи[ред. | ред. код]

    Свою спробу зробити стінописи має і Делакруа. Він робив стінописи в Бурбонському палаці в Парижі та в Залі Миру в ратуші Парижу, але їх не зберегли. Дванадцять років художник присвятив стінописам в церкві Сен Сюльпіс.

    Стінопис Делакруа в церкві Сен-Сюльпіс збережений на відміну віл попередніх (виконаний у 1855—1861 рр). Темою стали дві релігійні композиції — "Боротьба Якова з небесним янголом " та «Вигнання грабіжника Геліодора з Єрусалимського храму». Твори цікаві й тим, що створені в техніці енкавстики. Це була остання велика робота Делакруа і його останній прижиттєвий успіх.

    У 1851 році його обрали в міську раду міста Париж, а в 1855 році нагородили орденом Почесного легіону.

    Делакруа помер 13 серпня 1863 року в Парижі, похований на цвинтарі Пер-Лашез.

    Джерела[ред. | ред. код]

    • Гос. Эрмитаж Западноевропейская живопись, каталог 1, Л. «Аврора», 1976 (рос)
    • Жюллиан Ф. «Эжен Делакруа», 996, «Терра» (рос)
    • Нац.галерея, Лондон .М. «Изобразительное искусство», 1971 (рос)
    • Панорама искусств, 5, М., «Сов художник», 1982 (рос)
    • Французская живопись 19 века. От Давида до Фантен-Латура, «Аврора», Л, 1972 (рос)

    Див. також[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. l'essentiel // L'Humanité — 1998. — ISSN 0242-6870
    2. а б artist list of the National Museum of Sweden — 2016.
    3. а б LIBRIS — 2012.
    4. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

    Посилання[ред. | ред. код]

    Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ежен Делакруа