П'єр-Огюст Ренуар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
П'єр-Огюст Ренуар
фр. Pierre-Auguste Renoir
Pierre-Auguste Renoir - Autoportrait 5.JPG
автопортрет Ренуара
Народження 25 лютого 1841(1841-02-25)
Лімож
Смерть 3 грудня 1919(1919-12-03) (78 років)
  Кань-сюр-Мер
  • пневмонія
  • Поховання
    Національність француз
    Громадянство Франція Франція
    Жанр жанрові картини, портрети, натюрморти.
    Навчання Париж
    Діяльність художник, скульптор, ілюстратор
    Напрямок імпресіонізм
    Роки творчості 1864—1916
    Покровитель Charles Lecoeur[d]
    Вчитель Шарль Гуно і Marc-Charles-Gabriel Gleyre[d]
    Член Ligue de la Patrie Française‏[d]
    Твори Дівчини у чорному[d], Дві сестри[d], Ложа[d], Сніданок веслярів[d] і Жабник
    Нагороди
    командор ордена Почесного легіону офіцер Ордену Почесного легіону кавалер ордена Почесного легіону
    Автограф Renoir autograph.png

    П'єр-Огюст Ренуар у Вікісховищі?

    П'єр-Огю́ст Ренуа́р (фр. Pierre-Auguste Renoir) (25 лютого 1841, Лімож — 3 грудня 1919) — французький художник. Представник французького імпресіонізму, що пізніше відійшов від цієї мистецької течії.

    Життєпис[ред. | ред. код]

    Народився 25 лютого 1841 в Ліможі, розташованому на півдні Центральної Франції. Був шостою дитиною небагатого кравця на ім'я Леонар та його дружини, Маргарити Мерле.

    У 1844 Ренуари перебралися в Париж, де підліток Огюст влаштувався у церковний хор при великому соборі Сен-Есташ. У нього виявився настільки чудовий голос, що регент хору Шарль Гуно, намагався переконати батьків хлопчика віддати його учитися музиці і співу. Однак крім цього у Огюста проявилися художні здібності. Бідність родини спонукала хлопця в 13 років допомагати родині, влаштувавшись до майстра, у якого навчився розписувати порцелянові тарілки квітами. До 19 років Огюст піднявся до підмайстра, який розмальовував ширми, завіси, шафи. Вечорами Огюст відвідував школу живопису. Життя в Парижі подарувало йому знайомство з музеєм Лувр. Відсутність доброї освіти юнак мимоволі компенсував копіюванням картин Лувра, які теж продавав.

    Ренуарова «теорія поплавка»[ред. | ред. код]

    Згодом він, скалічений бідністю, вигадав для себе «теорію поплавка»[1]. Відсутність доброї освіти, що спотворила його свідомість, викинула геть із його теорії поплавка усе героїчне і прагнення копіювати поведінку шляхетних персонажів книжок. Ренуар порівнював себе з поплавком, котрого несе потік. Ніякого спротиву чи руху проти потоку[2]. Міщанська свідомість Ренуара обмежила і його поведінку, і його смаки, котрі не йшли далі прагнень заробити і витратитися на задоволення. Саме через це Ренуар так залюбки писатиме натюрморти та сценки з їжею, обідом в кафе чи в родині, в сільській корчмі. Серед цих композицій — «В корчмі», (1866), Національний музей Стокгольм, «Обід», (1879), Фонд Барнса, Університет Лінкольн, Меріон, США, «Після обіду», (1879), Штеделівський художній інститут, «Сніданок в солом'яних брилях», (1881), колекція Філіпс, США, нарешті пізній твір «Обідня пора у Берневалі», (1898), можливо найкраща картина побутового жанру в творчості митця.

    Він відмовився від сюжетів в картинах, а всі пізні твори — спрощена художня продукція, невеликі картини на невибагливі смаки з безкінечними жінками і неприхованою еротикою. Ця безсюжетна продукція — експлуатація власної популярності і аби сподобатись споживачу.

    Майстерня Шарля Глейра[ред. | ред. код]

    З 1861 він учень майстерні художника Шарля Глейра, що походив з Швейцарії. Ренуар почав підготовку до іспитів в Школу красних мистецтв. Серед учнів Глейра на той час — Фредерік Базіль, Клод Моне, Альфред Сіслей.

    Приятель Базіль і коханка Ліза Трео[ред. | ред. код]

    Майстерня Фредеріка Базіля

    Особливо добрі стосунки склалися у Ренуара з Фредеріком Базілєм. Той походив з заможної родини і ні в чому не був схожим на бідняка Ренуара. Серед приятелів Ренуара — Фредерік був єдиним, хто мав справжню художню майстерню. Особа доброзичлива, Фредерік Базіль фінансово підтримував приятелів, дозволивши працювати в своїй майстерні Клоду Моне і Ренуару. Серед перших портретів, що створив Фредеік Базіль, і портрет Ренуара, як свідоцтво їх молодої дружби.

    У 1865, в домі свого товариша, художника Жюля Ле Кера, він познайомився з 16-річною дівчиною Лізою Трео, яка незабаром стала коханкою Ренуара та його улюбленою моделлю. Саме Ліза була моделлю для картин " Ліза з парасолькою ", «Алжирська жінка», «Купання», «Літо». Не схильний до одруження Ренуар не міг узяти шлюб ще й через невизнання. Охолодженню стосунків сприяли і війна (Франко-прусська), і мобілізація Ренуара — той відбув у піхотний батальйон. Демобілізація художника з армії у 1871 році стосунки не покращила. Їх зв'язок тривав до 1872 р., коли Ліза залишила Ренуара і вийшла заміж за іншого.

    Війна принесла ще одну втрату — загинув Фредерік Базіль у віці 28 років. А Французько-прусська війна закінчилася нищівною поразкою Франції.

    Період 1864—1874 рр.[ред. | ред. код]

    Ренуар вперше пізнав смак успіху в 1864 р., коли одна з його картин пройшла суворий відбір і була виставлена на Паризькому Салоні, щорічній державній художній виставці. Проте, декілька інших картин Ренуара відбір прискіпливої комісії не пройшли. І ображений художник почав виставляти свої картини в так званому «Салоні невизнаних».

    Амбруаз Воллар і Дюран-Рюель[ред. | ред. код]

    У 1873 познайомився з маршаном (продавцем картин) на ім'я Поль Дюран-Рюель. Багатий Дюран-Рюель замовив декілька портретів художнику і ті сподобались. Відчуваючи свою залежність від Дюран-Рюеля, Ренуар, малюючи ці портрети, зупинився на межі замаскованих компліментів і подяки художника, якому було приємна увага комерсанта. Поль Дюран-Рюель почав цікавитися творами імпресіоністів взагалі і купувати їх. Невизнання імпресіоністів у Франції його мало бентежило. Саме Дюран-Рюель розпочав продаж картин імпресіоністів за кордон, що сприяло виникненню цікавих збірок імпресіоністів у Великій Британії, США, Росії.

    Потяг свої жадібні руки до картин Ренуара і маршан Амбруаз Воллар. Ренуар малював і його. Але не схильний до створення психологічно насичених портретів Ренуар не розкрив хижацьку натуру Воллара, створивши декоративні портрети на зразок «Воллар в костюмі тореадора», «Воллар в червоній хустці».

    Одруження з молодичкою у 49 років[ред. | ред. код]

    У 1890 одружився на Аліні Шаріго, з якою познайомився десятьма роками раніше, коли та була 21-річною швачкою. У них вже був син, П'єр, що народився в 1885 році, а після весілля у них з'явилися ще два сина — Жан, що народився в 1894 році, і Клод (відомий як «Коко»), що народився в 1901 і став однією з найулюбленіших моделей батька. До того часу, коли остаточно склалася його родина, Ренуар досяг успіху і слави, був визнаний одним із провідних художників Франції і встиг отримати від держави звання кавалера Почесного легіону.

    Хвороба Ренуара[ред. | ред. код]

    Близько 1892 почав страждати від ревматичного артриту. У 1907 р. він переїхав у тепліший клімат до містечка Кань-сюр-Мер, ближче до середземноморського узбережжя.

    Особисте щастя і професійний успіх Ренуара були затьмарені його хворобою. Після нападу паралічу, що стався в 1912 році, Ренуар був прикутий до інвалідного крісла, однак продовжував писати: доглядальниця вкладала пензля йому між пальців.

    В останні роки життя Ренуар здобув славу і загальне визнання. В 1917 р., коли його «Парасольки» були виставлені у Лондонській Національній галереї, сотні британських художників і просто прихильників живопису надіслали йому вітання, в якому йшлося: «З того моменту, як ваша картина була вивішена в одному ряду з роботами старих майстрів, ми відчули радість від того, що наш сучасник посів належне йому місце в європейському живопису». Картина Ренуара виставлялася також у Луврі, і в серпні 1919 року художник в останній раз відвідав Париж, щоб поглянути на неї.

    Третього грудня 1919 року П'єр Огюст Ренуар помер в містечку Кань-сюр-Мер від запалення легенів у віці 78 років. Похований у Ессуа.

    На честь Ренуара названий кратер на Меркурії.

    Перелік деяких портретів пензля Ренуара[ред. | ред. код]

    Вибрані твори[ред. | ред. код]

    «Натюрморт з букетом і книгами», (1871). Хьюстон
    • «Повернення після прогулянки морем», 1862.
    • «Сіслей з дружиною», 1867, Музей Вальраф-Ріхартс, Кельн
    • «Жаб'ятник», 1869, Національний музей Швеції, Стокгольм
    • «Клод Моне малює сад», 1873, Ведсворт Атенеум
    • «В театральній ложі», 1874, Інститут Курто, Лондон
    • «Парасольки», 1881, Національна галерея (Лондон)
    • «Читачка»
    • «Автопортрет» (на червоному тлі), 1910,
    • «Гондола»

    Франція[ред. | ред. код]

    • «Стежка в високій траві», 1873, Музей д'Орсе, Париж
    • «Оголена в сонячному освітленні», 1875, Музей д'Орсе, Париж
    • «Танці у Мулен де ла Галетт», 1876, музей д'Орсе, Париж
    • «Гойдалка», 1876, Музей д'Орсе, Париж
    • «Бал в Мулен де ла Галетт», 1876, Музей д'Орсе, Париж
    • «Мадам Шарпантьє», 1877, ескіз до великого портрета з дітьми, Музей д'Орсе, Париж
    • «Танок у селі», 1883, Музей д'Орсе, Париж
    • «Танок у місті», 1883, Музей д'Орсе, Париж
    • «Дівчата за піаніно», 1892, Музей д'Орсе, Париж
    • «Габріель Ренар із сином-немовлям Жаном», 1895, Музей Оранжері, Париж
    • «Син П'єр Ренуар в костюмі блазня», 1909, Музей Оранжері, Париж
    • «Габріель» (в розстебнутій блузі), 1911, Музей д'Орсе, Париж
    • «Дві оголені», 1919, Музей д'Орсе, Париж

    США[ред. | ред. код]

    • «Пон-Неф», 1872, Національна галерея мистецтв, Вашингтон, США
    • «Цирк Фернандо» (дві малі акробатки), 1879, Художній інститут Чикаго, США
    • «Біля озера», 1880, Художній інститут Чикаго, США
    • «Танок у Буживалі», (182 × 98 см), 1883, Бостонський музей образотворчих мистецтв, США
    • «Танок у Буживалі», (88 × 47,4 см), 1883, приватн. збірка, США
    • «Купання жінок», 1887, Музей мистецтв, Філадельфія, США
    • «Дві дівчини за піаніно», 1891, Музей мистецтв, Джослін, Омаха, США
    • «Портрет родини художника», 1896, Фонд Барнса, Меріон, США
    • «Автопортрет» (профіль на зеленуватому тлі), Філадельфія, США

    Росія[ред. | ред. код]

    Галерея[ред. | ред. код]

    Парадний портрет роботи Ренуара[ред. | ред. код]

    Побутовий жанр у Ренуара[ред. | ред. код]

    Див. також[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. Жан Ренуар. «Огюст Ренуар». Ростов-на-Дону: изд-во «Феникс», 1997. — 416 с.
    2. Жан Ренуар. «Огюст Ренуар». Ростов-на-Дону: изд-во «Феникс», 1997. — 416 с.
    3. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

    Посилання[ред. | ред. код]