Поділ Боснії та Герцеговини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Не плутати з поточним адміністративним поділом Боснії і Герцеговини.

Поділ Боснії та Герцеговини — дискусійне питання, спроби втілення якого в життя відбувалися в XX столітті.

Проблема набула особливої ваги упродовж Боснійської війни, в яку втяглися і найбільші сусіди Боснії та Герцеговини Хорватія і Сербія.

Станом на 2023 рік, Боснія і Герцеговина залишається єдиною державою, де зберігається внутрішній політичний поділ на основі Дейтонської угоди 1995 року.

Передісторія[ред. | ред. код]

Держава словенців, хорватів і сербів включала всю територію Боснії і Герцеговини
Провінції Королівства сербів, хорватів і словенців у 1920—1922 рр.
Докладніше: Історія Боснії і Герцеговини

Боснія і Герцеговина була єдиним утворенням, яке займало приблизно одну й ту саму територію з моменту виникнення середньовічного Боснійського королівства та наступного османського завоювання Боснії між 1380-ми та 1590-ми роками. Кордони сучасної Боснії та Герцеговини встановилися як межі Боснійського еялету османських часів, закріплені на півдні та заході Карловицьким договором 1699 року, на півночі — Белградським договором 1739 р., а на сході — Берлінським договором 1878 р. Незважаючи на те, що ця територія формально перебувала під суверенітетом Османської імперії, її окупувала Австро-Угорщина, створивши 1878 року Кондомініум Боснія і Герцеговина та офіційно анексувавши її в 1908 році. Після Першої світової війни та розпаду Австро-Угорщини ці землі у 1918 році спочатку повністю перейшли до новоутвореної Держави словенців, хорватів і сербів, а потім до Королівства сербів, хорватів і словенців. 1922 року Боснію і Герцеговину внутрішньо поділили на шість областей Королівства сербів, хорватів і словенців.

Королівство Югославія[ред. | ред. код]

Югославські бановини в 1929 році

1929 року області було замінено чотирма бановинами Королівства Югославії, але всі вони охоплювали і землі з-поза меж Боснії та Герцеговини.

Угода Цветковича-Мачека, яка 1939 року породила Бановину Хорватію, фактично розкраяла Боснію і Герцеговину між Хорватією та Сербією,[1] викликавши гнів босняків, тоді відомих як югославські мусульмани, включно з Югославською мусульманською організацією, яка засудила переділ Боснії та Герцеговини за цією угодою.[2]

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Розділена на великі жупи Боснія і Герцеговина у складі Незалежної Держави Хорватія

Під час Другої світової війни Боснія і Герцеговина потрапила до складу Незалежної Держави Хорватія. Влада НДХ, проводячи поділ на великі жупи, у кількох випадках поєднала у межах однієї такої жупи боснійські та герцеговинські землі з власне хорватськими, таким чином розмиваючи історичні (османські та австро-угорські) межі Боснії і Герцеговини.

Югославські війни[ред. | ред. код]

Сербські автономні області в 1991—92 роках, створені під час бунту проти влади Боснії та Герцеговини
30 громад, що 1991 року проголосили Хорватську Республіку Герцег-Босна

Під час Боснійської війни було запропоновано розділити Боснію на три етнічні держави:[3] боснійську мусульманську республіку, сербську республіку та хорватську республіку.

Політичне керівництво сербів і хорватів домовилося про розділ Боснії на зустрічі Мілошевича і Туджмана в Караджорджеву 1991 року і через угоду в Граці 1992 року, в результаті чого хорватські сили розвернулися проти Армії Республіки Боснія і Герцеговина, розпочавши хорватсько-боснійську війну 1992—1994 років.[4]

1992 року переговори між сербським і хорватським керівництвом про розділ Боснії та Герцеговини продовжилися.[5]

Франьо Туджман доводив, що Боснія і Герцеговина повинна стати частиною федеральної хорватської одиниці, оскільки вона історично пов'язана з Хорватією.[6] Туджман не сприймав окрему Боснію серйозно, як показали його коментарі телевізійній групі, коли він заявив, що «Боснія була творінням османського вторгнення [...] До того часу вона була частиною Хорватії або ж це було Боснійське королівство — не що інше, як католицьке королівство, пов'язане з Хорватією». [7] 1981 року Туджман заявив, що союзна республіка Боснія і Герцеговина «частіше була джерелом нових поділів між сербським і хорватським населенням, ніж їхнім містком».[8] Що більше, Туджман зазначав, що з етнічного й мовного погляду більшість босняків були хорватського походження.[6] Він стверджував, що боснійська ідентичність може принести користь тільки сербам, а отже, прискорити час для «слушного територіального поділу» Боснії.[8]

За словами останнього посла США в Югославії Воррена Циммермана, Туджман твердив, що Боснія і Герцеговина повинна бути розділеною між хорватами і сербами. «Туджман визнавав, що обговорював ці фантазії з Мілошевичем, керівництвом югославської армії та боснійськими сербами, — писав Циммерман, — і вони погодилися, що єдиний вихід — це розділити Боснію між Сербією та Хорватією».[9][10] Циммерман також відзначав боязнь Туджмана «ісламської фундаменталістської держави» і те, що той називав Ізетбеговича «фундаменталістським постпредом Туреччини» та звинувачував їх у «змові, щоб створити Велику Боснію... заполонивши Боснію 500 000 турків».[11]

Як повідомляв Тім Джуда, старший радник Туджмана Маріо Нобіло безпосередньо сповістив його, що відбулися переговори «з метою розв'язання югославського конфлікту шляхом розрізання Республіки Боснія і Герцеговина та створення між ними ісламської буферної держави».[12]

Свідчення інших американських і британських політиків, таких як посол Герберт Окун (ветеран дипломатії США), наводять на думку про те, що на зустрічі йшлося про поділ Боснії та Герцеговини.[13] Що розділ Боснії і Герцеговини між Хорватією та Сербією був метою Туджмана, стверджував і Педді Ешдаун.[14][15] Його свідчення в МТКЮ про те, що Туджман на зустрічі в Лондоні 6 травня 1995 року сказав йому, що домовився про розділ Боснії з Мілошевичем, накреслиши карту Боснії із запропонованою демаркаційною лінією, було долучено до судового рішення у справі Кордича і Черкеза.[16][17]

Степан Месич поклав на Мілошевича відповідальність за «створення Великої Сербії на уламках колишньої Югославії».[18][19] Месич розкрив тисячі документів і аудіокасет, записаних Туджманом про його плани під час справи про воєнні злочини ватажків хорватів із Боснії та Герцеговини, скоєні проти босняків.[20][21] Записи показують, що Туджман і Мілошевич проігнорували обіцянки поважати суверенітет Боснії навіть після підписання Дейтонської угоди.[20][21] В одній розмові Туджман сказав офіційному представникові: «Домовмося із сербами. Ні історія, ні емоції на Балканах не дозволять багатонаціональності. Ми повинні відмовитися від ілюзій останніх вісьмох років... Дейтон не працює. Ніхто — крім дипломатів і дрібних посадовців — не вірить у суверенну Боснію та Дейтонські угоди».[21] В іншій чули, як він казав союзнику з числа боснійських хорватів: «Вам не слід показувати, що ми бажаємо троїстого поділу Боснії».[20] Записи також розкривають причетність Туджмана до звірств проти босняків у Боснії, включаючи покривання президентом Хорватії воєнних злочинів у селі Ахмичі (громада Витез), де тероризували, а потім розстріляли або спалили понад сотню боснійських чоловіків, жінок і дітей.[20][21] Коли Месича запитали, чи «Туджман вважав, що Боснія була помилкою і що було помилкою робити її республікою після Другої світової війни та що її слід приєднати до Хорватії», він відповів: «Це були його ідеї, що Боснія буцімто мала належати Хорватії на підставі рішення, яке мало б ухвалити АВНВЮ».[22]

Югославські війни призвели до загибелі щонайменше 97 000 громадян Боснії і Герцеговини[23] та вигнання понад 1,5 млн її жителів.[24] Країна, де раніше жодну область не можна було означити як чисто босняцьку, сербську чи хорватську, стала поділеною на кілька етнічно однорідних країн.[24][25]

Політика Туджмана та Хорватії щодо Боснії та Герцеговини ніколи не була повністю прозорою, але завжди включала його остаточну мету розширити хорватські кордони.[26] У вироку у справі Тихомира Блашкича Судова палата встановила, що «Хорватія, а точніше колишній президент Туджман, надіялися розділити Боснію, здійснивши такий ступінь контролю над боснійськими хорватами, а особливо над ХРО, що можна говорити про цілковитий контроль».[6]

Пропонована сецесія Республіки Сербської[ред. | ред. код]

Докладніше: Відокремлення Республіки Сербської

Хорватське утворення[ред. | ред. код]

Докладніше: Хорватська федеральна одиниця Боснії та Герцеговини

Босняцьке утворення[ред. | ред. код]

Докладніше: Бошняцька Республіка

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Imamović, Mustafa (1996). Historija Bošnjaka. Sarajevo: BZK Preporod. ISBN 9958-815-00-1
  2. ↑ Motyl, 2001, с. 57.
  3. ↑ Helen E. Purkitt (1 січня 1994). World Politics 94/95. № 15. McGraw-Hill. с. 112—115. ISBN 978-1-56134-290-7. Bosnia would be divided into three ethnically homogeneous states. The Croatian and Serbian states would be free to join Greater Croatia and Greater Serbia, respectively; the Bosnian-Muslim state would stand alone as an independent entity.
  4. ↑ Silber, L (1997), Yugoslavia: Death of a Nation. Penguin Books, p.185
  5. ↑ Lukic, Reneo; Lynch, Allen. 1996. Europe from the Balkans to the Urals. The Disintegration of Yugoslavia and the Soviet Union. Oxford: Oxford University Press. p. 210.
  6. ↑ а б в Prosecutor v. Tihomir Blaškić - judgement (PDF). МТКЮ ООН. 3 березня 2000.
  7. ↑ Tanner, Marcus (2001). Croatia: A nation forged in war (вид. second). New Haven and London: Yale University Press. ISBN 978-0-300-09125-0.
  8. ↑ а б Tuđman, Franjo (1981). Nationalism in contemporary Europe. Columbia University Press. ISBN 0-914710-70-2.
  9. ↑ Mahmutćehajić, Rusmir; Jones, Francis; Bowder, Marina (2000). The Denial of Bosnia. Penn State University Press. с. 47. ISBN 978-0-271-02030-3. Процитовано 17 серпня 2009.
  10. ↑ Zimmermann, Warren (1996). Origins of a Catastrophe: Yugoslavia and Its Destroyers. Times Books. ISBN 978-0-8129-6399-1.
  11. ↑ Mahmutćehajić, Rusmir; Jones, Francis; Bowder, Marina (2000). The denial of Bosnia. Penn State University Press. с. 49. ISBN 978-0-271-02030-3. Процитовано 17 серпня 2009.
  12. ↑ Judah, Tim (12 липня 1991). Creation of Islamic buffer state discussed in secret. The Times.
  13. ↑ BH partition plans in form of a stain. Sense Tribunal. 2 квітня 2007. Архів оригіналу за 27 лютого 2020. Процитовано 17 серпня 2009.
  14. ↑ Kay, Sean (1998). NATO and the future of European security. Rowman & Littlefield Publishers, Inc. с. 82.
  15. ↑ Meurs, Wim (2003). Prospects and Risks Beyond EU Enlargement: Southeastern Europe. VS Verlag. с. 168.
  16. ↑ Kordić & Čerkez (IT-95-14/2) | Judgement (PDF). МТКЮ. 26 February 2001. с. 38. Процитовано 16 жовтня 2022.
  17. ↑ WITNESS NAME: Paddy Ashdown (extract from transcript, pages 2331 – 2356). CASE IT-02-54 PROSECUTOR vs. SLOBODAN MILOŠEVIĆ. ICTY. 14 March 2002.
  18. ↑ Lattimer, Mark; Sands, Philippe (2003). Justice for crimes against humanity. Hart Publishing. с. 16. ISBN 9781841134130.
  19. ↑ Milosevic trial: Croatia's President Mesic gives evidence.
  20. ↑ а б в г Sherwell, Philip; Petric, Alina (18 червня 2000). Tudjman tapes reveal plans to divide Bosnia and hide war crimes. London: Telegraph.co.uk. Процитовано 7 травня 2010.
  21. ↑ а б в г Lashmar, Paul; Bruce, Cabell; Cookson, John (1 листопада 2000). Secret recordings link dead dictator to Bosnia crimes. London: Independent News. Архів оригіналу за 25 травня 2022. Процитовано 7 травня 2010.
  22. ↑ Testimony of Stjepan Mesić from a transcript of the Milošević trial. МТКЮ ООН. 2 жовтня 2002. Процитовано 17 серпня 2009.
  23. ↑ JUSTICE REPORT: Bosnia's Book of the Dead. Balkan Investigative Reporting Network. 21 червня 2007. Архів оригіналу за 10 липня 2011. Процитовано 14 серпня 2009.
  24. ↑ а б Kurspahic, Kemal (2006). Chapter 6: From Bosnia to Kosovo and beyond: mistakes and lessons. У Blitz, Brad (ред.). War and change in the Balkans. Cambridge University Press. с. 76—86. ISBN 978-0-521-67773-8.
  25. ↑ Banac, Ivo (2006). Chapter 3: The politics of national homogeneity. У Blitz, Brad (ред.). War and change in the Balkans. Cambridge University Press. с. 30—43. ISBN 978-0-521-67773-8.
  26. ↑ Prosecutor v. Naletilic and Martinovic - Judgement (Historical Background) (PDF). МТКЮ ООН. 22 лютого 2001. Процитовано 16 серпня 2009.

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Поділ_Боснії_та_Герцеговини&oldid=41665876