Прикордонні війська України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Прикордонні війська України
На службі 1991 — 2003
Країна  Україна
Тип Прикордонні війська
Роль охорона державного кордону
Чисельність 25 000 чол. (1992 р.)[1]
Штаб м. Київ
Річниці 4 листопада
Оснащення 1 693 машини та спецтехнiки
80 БТР-60ПБ
25 кораблів
85 човнів
11 гелікоптерів
4 літаки
Знаки розрізнення
нашивка Ukraine patch 02.tiff

Прикордонні війська України (ПВУ) — військово-оперативне об'єднання Державної прикордонної служби України, що існувало у 1991—2003 роках. Головним завданням прикордонних військ було забезпечення недоторканності державного кордону України по всьому периметру держави протяжністю 8 215 км на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах України, а також охорона виключної (морської) економічної зони України.

Командувачем Прикордонними військами України був голова Держкомкордону. Керівний орган — Державний комітет у справах охорони Державного кордону України.

Історія[ред. | ред. код]

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року «Про військові формування на Україні» (1431-12) перевести у відання України всі дислоковані на території республіки військові частини прикордонних військ СРСР а саме Червонопрапорний Західний прикордонний округ КДБ та їх органи управління з озброєнням і матеріально-технічною базою[2].

4 листопада 1991 року Верховною Радою України прийнятто Закон «Про Прикордонні війська України» (1779-12)[3]. У 1991 упродовж року було пропущено через державний кордон 14,5 млн громадян і 1,87 млн одиниць транспортних засобів. Затримано 885 порушників кордону. Із загальної кількості затриманих — 533 іноземних громадян, 148 –нелегальні мігранти.

8 травня 1992 р. наказом Голови Держкомкордону № 042 у ПВУ створено регіональні структурні підрозділи — Північно-Західне, Південне та Південно-Східне управління (з грудня 1995 р. -напрями). Сформовано і виставлено на охорону кордону 10 загонів прикордонного контролю у складі 120 застав прикордонного контролю і 119 пунктів пропуску через кордон.

У 1992 році через державний кордон було пропущено 16,9 млн громадян і 3,6 млн одиниць транспортних засобів; затримано 1 563 порушники кордону, з яких 789 — нелегальні мігранти. У зв'язку із загостренням обстановки у прикордонних з Україною районах Республіки Молдова (де з березня 1992 року почались бойові дії між військовими формуваннями Республіки Молдова та самопроголошеної Придністровської Молдовської Республіки) Президент і Кабінет Міністрів України в березні 1992 року вказали Держкомкордону та іншим правоохоронним структурам на необхідність терміново організувати надійну охорону цієї ділянки державного кордону. Напружена ситуація на пострадянському просторі привела до необхідності встановлення прикордонного і митного контролю на державному кордоні з Республікою Білорусь і Російською Федерацією, а з країнами колишнього СРСР, що безпосередньо не межували з Україною — при здійсненні повітряного сполучення[4]. У 1992 році укладено Угоду про пункти пропуску з Республікою Білорусь та Республікою Польща, у 1993 році — з Угорською Республікою, у 1995 році — з Російською Федерацією та Словацькою республікою, у 1996 році — з Румунією (місцеві пункти пропуску), у 1997 — з Республікою Молдова. Укладаються Угоди про взаємні поїздки громадян.

1993 року, через державний кордон України було пропущено 83,9 млн громадян і 10,6 млн одиниць транспортних засобів; затримано 17 890 порушників кордону, з яких 9 086 — нелегальні мігранти.

Протягом 1998 року було започатковано процес делімітації сухопутної ділянки державного кордону між Україною і Російською Федерацією. Відбувся певний прогрес у завершенні делімітації українсько-молдовської ділянки державного кордону.

1999 року в прийнято рішення щодо поетапного введення додаткової кількості прикордонних застав, що дозволить скоротити ділянки їх відповідальності з 120 до 30-40 км. За цей період було введено понад 50 прикордонних застав. З цією метою для удосконалення управління підрозділами кордону створено понад 10 прикордонних комендатур.

Ураховуючи специфіку південного регіону України, складність завдань, які виконував Південний напрям військ, в Автономній Республіці Крим у 2000 році було утворено в мінімально оптимальній чисельності регіональний орган управління — Кримський напрям, переважно за рахунок сил та засобів Південного напряму.

У 2000 році функціонувало всього 248 пунктів пропуску, з них: 135 — міжнародних, 87 — міждержавних, 26 — місцевих.

Структура[ред. | ред. код]

Станом на 1992 рік:

Командувачі[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]