Інтернаціоналізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Інтернаціоналізм (від лат. inter — «між» і natio — «народ», «нація») — суспільно-політичні погляди та течії, протилежні націоналізму. Популярний наприкінці 19 та у 20 ст. різновид ідеї вселюдської солідарності, що ґрунтувався на умоглядній гіперболізації спільності економічних і соціальних інтересів пригноблених верств населення різних країн, а також побудована на ньому відповідна система світогляду[1].
У вужчому, політичному, розумінні — умоглядна модель зміни існуючої — несправедливої — конфігурації геополітичних сил шляхом одночасних революційних виступів трудових мас у різних країнах задля побудови нових — справедливих — міжнародних і міждержавних відносин[1]. Дехто розглядає його як політичний рух, який виступає за розширення політичної, економічної та культурної співпраці між країнами для теоретичного блага всіх, вважаючи прикладами такої міжнаціональної співпраці ООН, Європейський союз, Європейський суд з прав людини, міжурядові договори та інститути, угоди про вільну торгівлю; і США, що самі по собі є прикладом економічного та політичного співробітництва в країні та між державами [джерело?].

Поняття «інтернаціоналізм» увів в обіг англійський соціолог Джеремі Бентам (1780), що органічно вписав ідею солідарності у теорію досягнення загальної користі, добра та щастя[1].

Поняттям «інтернаціоналізм» неодноразово викривляли та вдало маніпулювали різні тоталітарні та нацистські режими, поєднуючи його з ідеєю «арійського раси», «старшого брата», тощо і відносячі до «справжніх інтернаціоналистів» тільки ті чи інші підкорені народи та соціальні групи.

Пролетарський інтернаціоналізм[ред.ред. код]

«Серп і молот» — соціалістичний символ влади «Союзу робітників і селян» в XX столітті

Ідея солідарності від середини 19 ст. була взята на озброєння прибічниками марксизму, які трансформували її в політичну доктрину пролетарського інтернаціоналізму  — солідарної боротьби робітників усіх країн Світу за свої права. Гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», проголошене у «Маніфесті Комуністичної партії», за тогочасних умов розвитку капіталізму було використане як дієвий засіб соціальної мобілізації, а також стимулювало оформлення соціал-демократичних і комуністичних партій у різних країнах та сприяло синхронізації їхніх політичних виступів[1]

У марксистській соціально-класовій концепції був проголошений Пролетарський інтернаціоналізм (синонім: міжнародний соціалізм). Концепція заснована на уявленні, що капіталізм в «епоху імперіалізму» є глобальною системою, і тому робітничий клас повинен діяти як глобальний клас, якщо цей клас хоче перемогти його. Робітники повинні боротися в знак солідарності зі своїми колегами в інших країнах на основі загальних інтересів класу. Теоретичне обґрунтування та практичне втілення пролетарський інтернаціоналізм знайшов у ідеології марксизму-ленінізму, яка домінувала в СРСР. Пролетарський інтернаціоналізм проголошувався основним критерієм формування зовнішньої політики соціалістичних держав-сателитів СРСР. При цьому СРСР зазначався як «світовий лідер», «полюс», «великий народ», тощо, тобто інтернаціоналізм у пропаганді легко підмінювався на слабо-приховані нацистські гасла панівної нації або соціальної групи (комуністичної номенклатури, «слуг народу», тощо).

Стрижневим принципом пролетарського інтернаціоналізму є превалювання класових інтересів над національними, саме тому він є антагоністичним до націоналізму. Націоналізм розглядався як «буржуазний», адже суперечив комуністичній ідеології і тому вважався ворожим. Виходячи із марксистських уявлень про поділ суспільства на класи, пролетарський інтернаціоналізм — солідарність пролетарів, що випливає із спільності їх інтересів, незалежно від країни або нації, до якої вони належать. В радянській фразеології «пролетарський інтернаціоналізм» також протиставлявся «буржуазному космополітизму».

Пролетарський інтернаціоналізм та глобалізація[ред.ред. код]

Незважаючи на схожість доктрини «пролетарського інтернаціоналізму» та сучасного процесу глобалізації, не слід їх плутати. Пролетарський інтернаціоналізм передбачає, насамперед, солідарність тільки певного класу, «правильного» із марксистської точки зору, — пролетарів, задля ефективнішої організації опору класу експлуататорів — буржуазії. Радянський варіант пролетарського інтернаціоналізму також визначає певну «правильну» країну, війскьковий блок, тощо. Також, «пролетарський інтернаціоналізм» проголошує головним політичне співробітництво, яке визначає економічні та культурні контакти. Глобалізація ж, перш за все, торкається економічної сторони. Інтеграція політичних систем та культурна уніфікація виступають лише як побіжні наслідки економічного зближення.

Також, «пролетарський інтернаціоналізм» ставить на меті чітко цілеспрямоване співробітництво — координація дій міжнародних лівих сил у встановленні соціалістичного ладу у своїх країнах. Глобалізація ж не передбачає глобальної цілі, і є закономірним етапом розвитку капіталізму. Глобалізація по своїй суті протилежна «пролетарському інтернаціоналізму», адже суперечить ідеалам соціалізму / комунізму і може розглядатися як засіб посилення світового імперіалізму та експлуатації «робітничого класу».

Важливим є те, що пролетарський інтернаціоналізм — це монолітна політична концепція, що виникла спочатку «на папері», вона нерозривно пов'язана з марксизмом, бо лише там знаходить своє теоретичне підтвердження. Глобалізація ж не є політичною ідеологією, нею називають сукупність процесів по всесвітній економічній та політичній інтеграції вже пост-фактум.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Енциклопедія історії України: У 10 т./ Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.— К.: Наук. думка, 2005.— Т. 3 : Е—Й.— С. 521—522.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]