Південноазійська раса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Півде́нноазійська ра́са (також південномонголоїдна раса, малайська раса, індонезійська раса, в'єтьска раса) — одна з людських рас, відноситься до так званих малих рас в складі великої монголоїдної раси. У ряді класифікацій утворює разом з далекосхідною расою тихоокеанську монголоїдну гілку.[1] Переважає серед південних китайців, в'єтнамців, яванців, малайців і інших народів Південного Китаю, Індокитаю, Філіппін, Індонезії та деяких інших країн і регіонів Південно-східної Азії, також зустрічається серед малагасійців на Мадагаскарі.[2] В області поширення південноазійської раси зберігаються невеликі острівні ареали веддоїдній і меланезійській расах, більшість представників яких були асимільовані й відтіснені в минулому під час міграцій з півночі монголоїдів.[3][4]

Ознаки[ред. | ред. код]

Представник народу карени (Таїланд)

Представники південноазійської раси виділяються за такими особливостями[5][2][4]:

  • дещо менший зріст в порівнянні з іншими популяціями монголоїдів;
  • темніші відтінки кольору шкіри;
  • частіше зустрічається хвилясте волосся;
  • слабке зростання волосся на обличчі й тілі;
  • зниження частоти поширення епікантуса, розріз очей може бути досить широким;
  • збільшення товщини слизової губ;
  • широкий, слабо випнутий ніс з увігнутим переніссям;
  • невеликі розміри та менша сплощеність особи;
  • менший розмір черепа, частіше більш брахікефальна величина головного покажчика, хоча може зустрічатися і більшою доліхокефальністю;
  • мезогнатизм.

Зазначені відмінності представників південноазійської раси від інших монголоїдів дозволяють припустити, що в минулому сталася часткова метисація південноазійської з веддоїдною, полінезійською і меланезійською расами.[6]

Класифікація[ред. | ред. код]

Представник народу і (іцзу)[ru] (Китай)

В. В. Бунак виділяв у складі південноазійської расової гілки китайську расу, расу мяо-яо, південноазійську у расу, південноазійську кхмерську расу й острівну расу (японців), а індонезійську расу відносив до древньоіндонезійської гілки південного расового стовбура разом з австралійською, полінезійською і курильською расами[ru][7][8]. У класифікації Г. Ф. Дебеца південномонголоїдна раса разом відгалужується від неї японським антропологічним типом, а також разом з далекосхідною расою розглядаються як частина тихоокеанської підгілки азійської гілки великої монголоїдної раси. Я. Я. Рогінський і М. Г. Левін[ru] включали південноазійську расу до складу великої азійськоамериканської раси разом з північноазійською, арктичною (ескімоською), далекосхідною та американською малими расами[ru].[9][10]

Типи[ред. | ред. код]

У складі південноазійської раси виділяється кілька антропологічних типів. Найвіддаленіший за ступенем монголоїдності від інших південноазійських популяцій є даякський тип. До цього типу належить населення внутрішніх важкодоступних районів індонезійських островів, перш за все, в північно-східній частині Індонезії, але також і на острові Калімантан (у даяків), на острові Ніас і на Філіппінах (в іфугао і тагалів). У порівнянні з іншими південноазійськими популяціями в даякському антропологічному типі найсильніше представлений веддоїдний субстрат[ru]. Представники даякського типу відрізняються від сусідніх південноазійських груп меншим ростом, довшою головою, ширшим носом, меншою поширеністю епікантуса і деякими іншими ознаками. Малайський тип, найпоширеніший серед народів Індонезії, має в порівнянні з даякським типом більш виражені монголоїдні ознаки — у представників малайського типу відзначаються більше зростання, більш округла голова, вужчий ніс, високе обличчя, більша частота епікантуса і т. д. Найтиповіші малайські ознаки характерні для жителів південно-західної частини Індонезії, досить широко малайський антропологічний тип поширений серед малайців, яванців, сундів та інших народів і етнічних груп островів Суматра і Ява, а також узбережжя островів Калімантан і Сулавесі. Мабуть, даякський тип представляє другу хвилю заселення Індонезії, потіснивши раніше прийдешніх сюди веддоїдів, а малайський тип — останню третю хвилю.[6][11][12]

Своєрідні антропологічні типи серед населення Індокитаю є мяо-яо, в'єтський і кхмерський типи, які В. В. Бунак виділяв як малі раси в складі південноазійської расової гілки. Антропологічний тип мяо-яо, характерний для жителів Північного Індокитаю, відрізняється більшим ростом, сильніше виражена брахікефалія і висока частотність хвилястого волосся (в порівнянні з в'єтьским типом), а також велика поширеність епікантуса і жовтувата пігментація шкіри (в порівнянні з кхмерським типом)[13]. Кхмерський тип, поширений в південних, західних і центральних районах Індокитаю, характеризується великим ростом, більшою брахікефалією і хвилястим волоссям (в порівнянні з в'єтьским типом), а також світло-коричневим кольором шкіри й рідкістю епікантуса (в порівнянні з типом мяо-яо і в'єтьским типом)[14]. в'єтьский тип, поширений на східному узбережжі Індокитаю, виділяється меншою брахікефалією, жовтуватою пігментацією шкіри й великою частотою епікантуса (в порівнянні з кхмерським типом), а також меншим ростом і прямим волоссям (в порівнянні з типом мяо-яо і кхмерським типом)[15].

Значною мірою відрізняється від інших південноазійських типів варіант, поширений серед і (іцзу)[ru] (Південний Китай, Північний В'єтнам), седангів і банарів (Центральний В'єтнам). Він характеризується сильно випнутим вперед в горизонтальній площині обличчям, які виступають вперед і чітко окресленим носом, широким розрізом очей, значно меншою частотою епікантуса і світлішою шкірою. Наявність у представників цього антропологічного типу прямого, а не хвилястого волосся, вказує на те, що участь веддоїдів у формуванні іцзу, седангів і банарів було малоймовірним. В цілому дані народи багато в чому схожі за зовнішніми ознаками з американськими індіанцями. Можливо, вони представляють один зі стародавніх расових типів Південно-східної Азії. Зараз процеси метисації, зокрема, народу іцзу з іншими народами Китаю призводять до того, що антропологічні ознаки серед зазначених етнічних груп в різних частинах їх ареалів стали сильно варіювати.[2][4]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Пестряков А. П. Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2012. — Т. 20. Меотская археологическая культура — Монголо-татарское нашествие. — С. {{{сторінки}}}. — ISBN 978-5-85270-354-5. (рос.) Архивированная копия. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 6 липня 2019.
  2. ↑ а б в Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 440.
  3. ↑ Пестряков А. П. Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.) Архивированная копия. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 6 липня 2019.
  4. ↑ а б в Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 173—174.
  5. ↑ Южноазиатская раса[недоступне посилання] / Пестряков А. П. // Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов. — М. : Большая российская энциклопедия, 2004—2017.Архивированная копия [Архівовано 2017-12-27 у Archive.is]. Дата обращения 6 июля 2019
  6. ↑ а б Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 173.
  7. ↑ Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 165—166.
  8. ↑ Схема расовой классификации человечества В. В. Бунака в статье И. В. Перевозчикова «Расы человека». — Пустырник — Румчерод. — М.: «Большая российская энциклопедия», 2015. — С. 257—259. — (Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—, т. 28). — ISBN 978-5-85270-365-1.
  9. ↑ [1] — Пустырник — Румчерод. — М. : «Большая российская энциклопедия», 2015. — С. 257—259. — (Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—, т. 28) — ISBN 978-5-85270-365-1. Архівовано з джерела 29 грудня 2017 (Перевірено 27 грудня 2017)
  10. ↑ Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 163—165.
  11. ↑ Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 363.
  12. ↑ Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, 2004, с. 377.
  13. ↑ Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 381.
  14. ↑ Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 376.
  15. ↑ Алексеева, Богатенков, Дробышевский, 2004, с. 357.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Південноазійська_раса&oldid=41064235