Підгострий бактеріальний ендокардит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ендокардит
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 I33.0
DiseasesDB 4224
MedlinePlus 001098
eMedicine

emerg/164 med/671

ped/2511
MeSH D004696


Підгострий бактеріальний ендокардит (інфекційний ендокардит, застаріле — ендокардит септичний затяжний) — захворювання інфекційної природи з ураженням як серця (перш за все ендокарду), так й інших внутрішніх органів.

Ендокардит виникає частіше в хворих, що страждають ревматичними або вродженими вадами серця (в тому числі й після операції на серці), а також атеросклерозом. Рідше хвороба виникає у незміненому серці.

Хворобу зазвичай спричинює стрептокок, рідше стафілокок або інші мікроорганізми.

Симптоми[ред. | ред. код]

Клінічна картина часто в першу чергу характеризується позасерцевими проявами. У типових ситуаціях розвивається висока гарячка з ознобом, пітливість, біль у суглобах іноді з поліартритом, петехіальний висип на шкірі та слизових оболонках, зокрема на нижній повіці (симптом Лукіна). Пальці набувають форму «барабанних паличок», нігті — «годинникового скла». Характерне формування недостатності аортального клапану з появою діастолічного шуму в V точці та зниженням діастолічного тиску. Одночасно уражається й міокард, у зв'язку з чим розвиваються порушення ритму та застійні явища. Дуже часто відмічають збільшення селезінки та печінки, ураження нирок із протеїнурією за рахунок нефриту або тромбоемболій. Частим ускладненням септичного ендокардиту є тромбоемболії в нирки, селезінку, мозок.

Діагностика[ред. | ред. код]

У крові знаходять анемію, лейкопенію, підвищену ШОЕ, білкові зрушення. При посіві крові, який потрібно проводити до лікування антибіотиками, іноді вдається виявити збудника хвороби, що має значення для вибору лікування.

За останні роки значно частіше зустрічаються стерті форми перебігу хвороби без гарячки. При цьому в клінічній картині переважає ураження одного органу: нирок, суглобів, кісткового мозку з анемією, селезінки в хворих із сформованою раніше ревматичною вадою. У цих випадках діагноз іноді може бути підтверджений при пробному лікуванні антибіотиками.

Лікування[ред. | ред. код]

Лікування починають з введення пеніциліну в дозі 6-8 млн. ОД/добу, вводять його дрібно в/м через кожні 3 год упродовж 1-1,5 міс. у поєднанні зі стрептоміцином до усунення ознак активності хвороби. При відсутності помітного ефекту слід через декілька днів призначати напівсинтетичні пеніциліни, цепорин (4-6 млн. ОД), еритроміцин, антибіотики широкого спектру дії. При стертому перебігу хвороби лікування антибіотиками доцільно поєднувати з призначенням преднізолону (15-20 мг/добу) або іншими протизапальними засобами (індометацин, бруфен). При наявній серцевій недостатності проводять відповідну терапію.

Профілактика[ред. | ред. код]

Профілактика хвороби зводиться до своєчасного лікування загострень вогнищевої інфекції, каріозних зубів в хворих, що страждають ревматичними та вродженими вадами серця.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Довідник фельдшера/під ред. А. Н. Шабанова. — 4-е вид., стереотип. — М.: Медицина, 1984.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]