Рахель Янаїт Бен-Цві
| Рахель Янаїт Бен-Цві | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
3 травня 1886[3] Малин, Житомирська область, Україна |
| Померла |
16 листопада 1979[1][2] (93 роки) Єрусалим, Ізраїль |
| Поховання | Гар ха-Менухот |
| Країна |
 Ізраїль |
| Діяльність | письменниця, педагог, вихователька |
| Знання мов | іврит і російська |
| Членство | Єврейський національний комітетd |
| Брати, сестри | Батія Лишанська |
| У шлюбі з | Іцхак Бен-Цві |
| Діти | Q122167824? |
| Нагороди | |
Рахель Янаїт Бен-Цві (івр. רחל ינאית בן-צבי; при народженні — Ґолда Лишанська[4], Голда Лішанська[5]; 3 травня 1886, Малин, Київська губернія, Російська імперія — 16 листопада 1979, Єрусалим, Ізраїль) — ізраїльська письменниця, освітня діячка, лідерка соціалістичного сіонізму. Провідна активістка «ішуву» Палестини та Ізраїлю[6]. Лауреатка премії Ізраїлю (1978)[7].
Дружина другого Президента Ізраїлю Іцхака Бен-Цві.
Біографія[ред. | ред. код]
Рахель народилася 1886 року в місті Малин, Російська імперія (тепер Житомирська область, Україна), у сім'ї Меїра Йони та Шошанни, у яких було ще три дочки[6]. Ім'я при народженні — Ґолда Лишанська (івр. גולדה לישנסקי)[8], пізніше вона змінила ім'я та прізвище на Рахель Янаїт, на честь юдейського царя Александра Янная (івр. אלכסנדר ינאי), відомого своїми завоюваннями територій; а також для співзвучності з іменем батька «Йона» (івр. יונה)[6].
Навчалася у місцевому хедері, пізніше — у гімназії в Житомирі[8][6]. Знала російську мову, давала уроки івриту[8]. Трохи жила у Києві, де стала однією із засновниць єврейської соціал-демократичної робітничої партії «Поалей-Ціон»[8]. За активну політичну діяльність була заарештована й сиділа у в'язниці[8]. З 1905 року вивчала ботаніку та зоологію в Єнському університеті (Німеччина)[8]. Громада Малина делегувала її на сьомий сіоністський конгрес у Базелі (Швейцарія)[6].
1908 року емігрувала до Палестини[8], яка тоді перебувала під владою Османської імперії. Там вона стала лідеркою серед євреїв Другої Алії. Того ж року вона ввійшла до складу засновників та викладачів Єврейської гімназії в Єрусалимі[6]. 1909 року Рахель взяла участь в установчих зборах єврейської організації самооборони «Га-Шомер» у Кефар-Тавор[6]. 1910 року разом з Іцхаком Бен-Цві заснувала друкований орган соціалістичного руху «Га-Ахдут» (укр. Єдність)[9].
З 1911 по 1914 рік Рахель вивчала агротехніку в університеті Нансі (Франція)[6], по поверненні до Палестини вона продовжила свою координаційну роботу між організаціями «Га-Шомер» та «Нілі».
1918 року вона вийшла заміж за Іцхака Бен-Цві, у них народилося двоє синів — Амрам (1922) та Елі (1924), який загинув 1948 року[6], під час громадянської війни в кібуці Бейт-Кешет[8].
Після Першої світової війни, 1920 року, Рахель заснувала в Єрусалимі розсадник, щоб вчити інших доглядати за рослинами, а вже 1928 року вона заснувала ферму для жінок-робітниць (івр. משק הפועלות), щоб навчати сільському господарству[6]. Організовувала підпільну алію іммігрантів через Сирію та Ліван. Була однією з очільниць «Гаґана» у Єрусалимі, і була залучена до вбивства антисіоніста Якоба Ісраеля де Хаана 1924 року[6].
Після заснування Держави Ізраїль вона активно займалася організацією процесу абсорбції іммігрантів з арабських країн.
Рахель підтримувала необхідність набирати до армії і дівчат, про що вона сказала в інтерв'ю в 1950-х роках[6]:
|
Наша позиція, моя і Бен-Цві, яка не змінилася ще з часів «Га-Шомера» та «Гаґани», полягає в тому, що це важливо включати дівчат, і навіть розширити їхні ролі в армії. Це була наша спільна позиція з самого початку нашого шляху в лейборитському русі | 
|
1952 року чоловік Рахель став президентом Ізраїлю. Як перша леді Ізраїлю, вона зробила будинок президента відкритим для людей з усіх верств ізраїльського суспільства[6]. Протягом цього періоду вона писала про освіту й оборону, і написала автобіографію під назвою «Ми — „олім“» (івр. אנו עולים), опубліковану 1961 року.
1963 року, після смерті чоловіка, вона започаткувала фонд «Яд Бен-Цві», метою якого є дослідження та публікування матеріалів з історії Ізраїлю[6].
Рахель Янаїт померла 16 листопада 1979 року. Похована на цвинтарі Гар ха-Менухот (Єрусалим).
Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]
- Премія Генрієтти Сольд (1958)[6];
- Почесне громадянство Єрусалиму (1965)[6];
- Премія Ізраїлю за особливий внесок у суспільство та державу Ізраїль (1978)[7].
Див. також[ред. | ред. код]
Список літератури[ред. | ред. код]
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119183714 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Видатні малинчанки з родини Лишанських. history-malyn.in.ua. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 25.08.2020.
- ↑ Наші люди на їхніх грошах: восьмеро уродженців України зображені на банкнотах Ізраїлю. Історична правда. 09.01.2019. Архів оригіналу за 20 вересня 2020. Процитовано 25.08.2020.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Rachel Yanait Ben-zvi (англ.) . Encyclopedia of Jewish Women. Архів оригіналу за 7 березня 2021. Процитовано 24.08.2020.
- ↑ а б Israel Prize Official Site - Recipients in 1978 (in Hebrew). Архів оригіналу за 12 січня 2019. Процитовано 24 серпня 2020.
- ↑ а б в г д е ж и Тимошенко, В.І. (24 березня 2016). Рахель-Янаїт Бен-Цві - дружина президента Ізраїля. Історія міста Малин (укр.). history-malyn.in.ua. Архів оригіналу за 7 березня 2022. Процитовано 24 серпня 2020.
- ↑ Бен-Цві. Як наш земляк президентом Ізраїлю став. Новини Полтавщини. Процитовано 24 серпня 2020.
Посилання[ред. | ред. код]
- Біографія (івр.)
- Rachel Yanait Ben-zvi [Архівовано 7 березня 2021 у Wayback Machine.] Encyclopedia of Jewish Women (англ.)
|
