Реєнт Олександр Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Реєнт Олександр Петрович
Reent.jpg
Народився 10 травня 1949(1949-05-10) (73 роки)
Літинський район, Вінницька область, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Місце проживання м. Київ
Діяльність історія, краєзнавство
Alma mater Київський державний педагогічний інститут імені О. М. Горького
Науковий ступінь доктор історичних наук
Заклад Інститут історії України НАН України
Членство НАН України
Посада Заступник директора з наукової роботи Інституту історії України НАН України
Нагороди
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Відмінник освіти України Державна премія України в галузі науки і техніки Заслужений діяч науки і техніки України
Грамота Верховної Ради України
Орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого I ступеня
Орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого II ступеня
Орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня
Почесний краєзнавець України
Звання Професор, член-кореспондент НАН України
Сайт nsku.org.ua

Олександр Петрович Реєнт (нар. 10 травня 1949, село Дяківці Літинського району Вінницької області) — український історик, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу історії України XIX — початку XX ст. Інституту історії України НАН України, голова Національної спілки краєзнавців України. Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат премії НАН України ім. М. І. Костомарова, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, лауреат премії ім. Дмитра Яворницького, член Національної спілки журналістів України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 10 травня 1949 року у селі Дяківці Літинського району Вінницької області.

1975 року з відзнакою закінчив Київський державний педагогічний інститут імені О. М. Горького.

19741977 рр. — провів на комсомольській роботі, очолював студентський будівельний загін «Славутич», що виконував роботи в Казахстані.

У 1977 році вступив до аспірантури Інституту історії Академії Наук УРСР.

Наукова кар'єра[ред. | ред. код]

З 1980 — молодший науковий співробітник Інституту історії АН УРСР.

У 1981  захистив кандидатську дисертації на тему «Робітничий клас радянської України на завершальному етапі громадянської війни (1920 р.)» (наук. кер. — акад. АН УРСР М. І. Супруненко).

З травня 1984 — старший науковий співробітник відділу Великої Жовтневої соціалістичної революції та громадянської війни Інституту історії АН УРСР. Цього ж року вийшла і перша монографія «Рабочий класс советской Украины на завершающем этапе гражданской войны (1920)».

У 19901991 — проходив стажування в Москві.

У 1994 році в Інституті історії України НАН України відбувся захист докторської дисертації на тему «Робітники України в 1917—1920 рр: соціально-політичні та економічні зміни».

У 1994 — призначений виконуючим обов'язки заступника директора Інституту історії України з наукової роботи. 10 липня 1996 Президія НАН України затвердила на цій посаді. З 1994 став заступником головного редактора «Українського історичного журналу».

У 1998 році присвоєно вчене звання професора із спеціальності «Історія України».

З 19 травня 1999 — завідувач відділу історії України XIX — початку XX ст. Інституту історії України НАН України.

З 2000 року член-кореспондент Національної академії наук України.

Олександр Петрович Реєнт — член Спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій Інституту історії України НАН України та Донецького національного університету, Голова Експертної ради ВАК України з історичних наук (1997—2001 рр.), член Державної атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України (20042009), член президії ВАК України (20092011).

Член редакційних рад і редколегій наукових періодичних видань і збірників «Український історичний журнал», «Проблеми історії України XIX-поч. XX ст.», «Історичний журнал», «Ucrainica Polonica», «Історія України: маловідомі імена, події, факти», «Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики», «Український історичний збірник», кількох міждисциплінарних журналів.

Веде викладацьку і методологічну роботу. Ініціатор науково-методологічного проекту «Україна Соборна» і голова однойменного збірника наукових статей.

З 1999 — почесний професор Ізмаїльського державного педагогічного університету, з 2005 року — завідувач кафедри загальної історії, методологій і методики навчання Університету Григорія Сковороди в Переяславі, з 2011 — почесний доктор Університету Григорія Сковороди в Переяславі та почесний професор Кам'янець-Подільського національного університету, систематично читає лекції в інших вузах.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

Заступник голови, з вересня 2011 — виконувач обов'язків, а з 23 січня 2012 — голова Національної спілки краєзнавців України.

Голова Асоціації випускників Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Автор понад 800 наукових публікацій, у тому числі близька 45 індивідуальних і колективних монографій, енциклопедично-довідкових видань, 15 підручників та посібників.

Велику наукову цінність мають його монографії та розвідки з історії України:

  • Рабочий класс Советской Украины на завершающем этапе гражданской войны (1920 г.). — К., 1984;
  • Бесстрашный бронепоезд. — Харьков, 1989 (у співавт.);
  • Робітничий клас України. 1917—1920 рр. (Соціально-економічні зміни). — К., 1992;
  • Робітництво України і Центральна Рада. — К., 1993;
  • Більшовизм і українська революція 1917—1920 рр.: Спроба визначення характеру і динаміка соціальних процесів. — К., 1994;
  • З'їзд поневолених народів (8–15 вересня 1917 р.) (21–28 вересня н. ст.). — К., 1994 (у співавт.);
  • Україна на межі цивілізацій: Іст.-політол. розвідки. — К., 1995 (у співавт.)
  • Українська революція і робітництво (Соціально-політичні та економічні зміни 1917—1920 рр.). — К., 1996;
  • Українська національна ідея і християнство. — К., 1997 (у співавт.);
  • Українське наукове товариство. 1907—1921 роки. — К., 1998 (у співавт.);
  • Українські визвольні змагання (поч. XX ст. — 1921 рік). — К., 1999 (у співавт.);
  • У робітнях історичної науки. — К., 1999;
  • Нариси з історії української революції. — К., 2000;
  • Павло Скоропадський. — К., 2003;[1]
  • Україна в імперську добу (XIX — початок XX ст.). — К., 2003;
  • Перша світова війна і Україна. — К., 2004 (у співавт.);
  • Перечитуючи написане. — К., 2005;
  • Україна соборна: Наук. розвідки і рец. (до 15-річчя незалежності України). — К., 2006;
  • Промислове виробництво в містах і містечках Подільської губернії кінця XVIII — початку XX ст. — К., 2008 (у співавт.);
  • Україна XIX-ХХ століть. Роздуми та студії історика. — Корсунь-Шевченківський, 2009;
  • Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861—1914 рр.) / НАН України. Інститут історії України. — К., 2011 (у співавт.);
  • Війна 1812 року: український контекст / НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії України, 2012 (у співавт.);
  • Славетні битви на теренах України: від князівської доби до початку ХХ століття. — К.: Арій, 2012 (у співавт.);
  • Велика війна 1914—1918 рр. і Україна. У 2-х кн. — Кн. 1: Історичні нариси. — К.: ТОВ «Видавництво „КЛІО“», 2014. — (упорядник та автор декількох розділів)
  • Реєнт О., Гуржій О., Шапошнікова Н. Нариси з історії розвитку виробничих відносин і торгівлі в Україні (друга половина ХVII–початок ХХ ст.). Київ: Інститут історії України НАН України, 2018. 365 с.[2]
  • Від мурів до бульварів: творення модерного міста в Україні (кінець XVIII –початок XX ст.) / Ред. кол.: В. А. Смолій (голова), О. П. Реєнт (відп. ред.), В. С. Шандра (наук. ред.), В. В. Шевченко (заст. відп. ред.), О. І. Гуржій, В. І. Милько (відп. секретар), та інші[3]
  • Соціально-економічні та політичні трансформації в Україні (кінець XVIII — перші десятиліття ХХ століття): нариси. У 2-х кн. Кн.1. К., 2021.Кн. 1. Інститут історії України НАН України. 845 с.
  • Соціально-економічні та політичні трансформації в Україні (кінець XVIII — перші десятиліття ХХ століття): нариси. У 2-х кн. Кн.2. К., 2021.Кн. 2. Інститут історії України НАН України. 818 с.

Брав учать у підготовці колективних праць:

  • «Історія Української РСР» (т.5, 1977),
  • «Реабілітовані історією» (з 1992),
  • «Малий словник історії України» (1997),
  • «Україна крізь віки» (1999),
  • «Безсмертя: Книга Пам'яті України: 1941—1945» (2000),
  • «Військове будівництво в Україні у XX ст.» (2001),
  • «Нариси з історії дипломатії України» (2001),
  • «Україна утвердження незалежної держави (1991—2001)» (2001),
  • «Уряди України у XX ст.» (2001),
  • «Нариси історії професійних спілок України» (2002),
  • «Енциклопедія історії України» (із 2003),
  • «Історія українського селянства» (2006),
  • «Економічна історія України» (2011) та інших.

Під науковим керівництвом Олександра Петровича Реєнта захистили кандидатські та докторські дисертації понад 100 науковців

Диплом кандидата історичних наук отримали:

Диплом доктора історичних наук отримали:

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Має почесні звання:

Є лауреатом:

Нагороди:

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]