Реєнт Олександр Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Реєнт Олександр Петрович
Oleksandr Reyent.JPG
Народився 10 травня 1949(1949-05-10) (67 років)
село Дяківці Літинського району Вінницької області
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Проживання м. Київ
Діяльність історія, краєзнавство
Alma mater Київський державний педагогічний інститут імені О. М. Горького
Нагороди Державна премія України в галузі науки і техніки Заслужений діяч науки і техніки України
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Сторінка в інтернеті nsku.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=97&Itemid=27&lang=uk

Олександр Петрович Реєнт (* 10 травня 1949, село Дяківці Літинського району Вінницької області) — доктор історичних наук, професор, член-кореспондент Національної Академії Наук, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу історії України XIX — початку XX ст. Інституту історії України НАН України, голова Національної спілки краєзнавців України. Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат премії НАН України ім. М.І.Костомарова, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, лауреат премії ім. Дмитра Яворницького, член Національної спілки журналістів України.

Освіта[ред.ред. код]

Закінчив Київський державний педагогічний інститут імені О. М. Горького (1975).

1974-1977 рр. - на комсомольській роботі, очолює студентський будівельний загін "Славутич", що виконував роботи в Казахстані.

У 1977 вступив до аспірантури Інституту історії Академії Наук УРСР.

Наукова кар'єра[ред.ред. код]

З 1980 - молодший науковий співробітник Інституту історії АН УРСР. 1981 - захист кандидатської дисертації «Робітничий клас радянської України на завершальному етапі громадянської війни (1920 р.)» (наук. кер. – акад. АН УРСР М. І. Супруненко).

З травня 1984старший науковий співробітник відділу Великої Жовтневої соціалістичної революції та громадянської війни Інституту історії АН УРСР. Цього ж року вийшла і перша монографія "Рабочий класс советской Украины на завершающем этапе гражданской войны (1920)".

1990-1991 - стажування в Москві.

1994 - захист докторської дисертації «Робітники України в 1917–1920 рр. (Соціально-політичні та економічні зміни)».

У 1994 - призначений виконуючим обов'язки заступника директора Інституту історії України з наукової роботи. 10 липня 1996 Президія НАН України затвердила на цій посаді. З 1994 став заступником головного редактора «Українського історичного журналу».

Професор (1998).

З 19 травня 1999 — завідувач відділу історії України XIX — початку XX ст. Інституту історії України.

О. П. Реєнт — член Спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій Інституту історії України НАН України та Донецького національного університету. Голова Експертної ради ВАК України з історичних наук (1997—2001 рр.), член Державної атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України (20042009), член президії ВАК України (20092011). Член редакційних рад і редколегій наукових періодичних видань і збірників «Український історичний журнал», «Проблеми історії України XIX-поч. XX ст.», «Історичний журнал», «Ucrainica Polonica», «Історія України: маловідомі імена, події, факти», «Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики», «Український історичний збірник», кількох міждисциплінарних журналів.

Веде викладацьку і методологічну роботу. Ініціатор науково-методологічного проекту «Україна Соборна» і голова однойменного збірника наукових статей.

Завідувач кафедри всесвітньої історії та методики навчання Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Г.Сковороди2005), з 1999 — почесний професор Ізмаїльського державного педагогічного університету, з 2011 — почесний доктор Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Г.Сковороди та почесний професор Кам'янець-Подільського національного університету, систематично читає лекції в інших вузах.

Громадська діяльність[ред.ред. код]

Заступник голови, з вересня 2011 – виконуючий обов'язки, а з 23 січня 2012 — голова Національної спілки краєзнавців України.

Голова Асоціації випускників Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Автор понад 600 наукових публікацій, у тому числі близька 40 індивідуальних і колективних монографій, енциклопедично-довідкових видань, 10 підручників та посібників.

Велику наукову цінність мають його монографії та розвідки з історії України:

  • Рабочий класс Советской Украины на завершающем этапе гражданской войны (1920 г.). – К., 1984;
  • Бесстрашный бронепоезд. – Харьков, 1989 (у співавт.);
  • Робітничий клас України. 1917 – 1920 рр. (Соціально-економічні зміни). – К., 1992;
  • Робітництво України і Центральна Рада. – К., 1993;
  • Більшовизм і українська революція 1917–1920 рр.: Спроба визначення характеру і динаміка соціальних процесів. – К., 1994;
  • З’їзд поневолених народів (8–15 вересня 1917 р.) (21–28 вересня н. ст.). – К., 1994 (у співавт.);
  • Україна на межі цивілізацій: Іст.-політол. розвідки. – К., 1995 (у співавт.)
  • Українська революція і робітництво (Соціально-політичні та економічні зміни 1917 – 1920 рр.). – К., 1996;
  • Українська національна ідея і християнство. – К., 1997 (у співавт.);
  • Українське наукове товариство. 1907 – 1921 роки. – К., 1998 (у співавт.);
  • Українські визвольні змагання (поч. XX ст. – 1921 рік). - К., 1999 (у співавт.);
  • У робітнях історичної науки. – К., 1999;
  • Нариси з історії української революції. – К., 2000;
  • Павло Скоропадський. – К., 2003;
  • Україна в імперську добу (XIX – початок XX ст.). – К., 2003;
  • Перша світова війна і Україна. – К., 2004 (у співавт.);
  • Перечитуючи написане. – К., 2005;
  • Україна соборна: Наук. розвідки і рец. (до 15-річчя незалежності України). - К., 2006;
  • Промислове виробництво в містах і містечках Подільської губернії кінця XVIII - початку XX ст. - К., 2008 (у співавт.);
  • Україна XIX-ХХ століть. Роздуми та студії історика. - Корсунь-Шевченківський, 2009;
  • Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861–1914 рр.) / НАН України. Інститут історії України. — К., 2011 (у співавт.);
  • Війна 1812 року: український контекст / НАН України. Інститут історії України. – К.: Інститут історії України, 2012 (у співавт.);
  • Славетні битви на теренах України: від князівської доби до початку ХХ століття. – К.: Арій, 2012 (у співавт.);
  • Велика війна 1914–1918 рр. і Україна. У 2-х кн. – Кн. 1: Історичні нариси. – К.: ТОВ «Видавництво “КЛІО”», 2014. – (упорядник та автор декількох розділів) та багато інших.

Брав учать у підготовці колективних праць:

  • «Історія Української РСР» (т.5, 1977),
  • «Реабілітовані історією » (з 1992),
  • «Малий словник історії України» (1997),
  • «Україна крізь віки» (1999),
  • «Безсмертя: Книга Пам’яті України: 1941–1945» (2000),
  • «Військове будівництво в Україні у XX ст.» (2001),
  • «Нариси з історії дипломатії України» ( 2001),
  • «Україна утвердження незалежної держави (1991–2001)» (2001),
  • «Уряди України у XX ст.» (2001),
  • «Нариси історії професійних спілок України» (2002),
  • «Енциклопедія історії України» (із 2003),
  • «Історія українського селянства» (2006),
  • «Економічна історія України» (2011) та інших.

Під науковим керівництвом О.П.Реєнта захистили кандидатські та докторські дисертації понад 40 науковців.

Нагороди та відзнаки[ред.ред. код]

Має почесні звання:

  • відмінника освіти України (1996),
  • заслуженого діяча науки і техніки України (1997),
  • «Зірка української журналістики» (присвоєне секретаріатом Національної спілки журналістів України, 2006),
  • «Почесний краєзнавець України» (2016) (присвоєне рішенням Правління Національної спілки краєзнавців України)

Є лауреатом:

  • премії ім. М.І.Костомарова НАН України (1997),
  • державної премії України в галузі науки і техніки (2001).

Нагороди:

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]