Романівка (Ірпінь)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Координати: 50°29′15″ пн. ш. 30°15′30″ сх. д. / 50.48750° пн. ш. 30.25833° сх. д. / 50.48750; 30.25833

Назустріч сонцю. Романівка

Романівка — колишнє село, а нині житловий масив міста Ірпеня. Розташований між Святошинським лісом з однієї сторони і річкою та містом Ірпінь з іншої. Відстань від Ірпеня — 2 км.

Історія[ред. | ред. код]

Село Романівка вперше згадується в писемних джерелах у 1506 році. Тут поселив селян архімандрит Києво-Печерського монастиря Никифор Тур. За джерелами, землю монастирю надав ще князь Роман Галицький (1152–1205).

Спочатку поселення називалось Романів Міст. Ця назва трималася до середини XVII ст. (востаннє зустрічається в 1647). Далі називається Романівка.[1]

З 1667 по 1793 роки Романівка є прикордонним селом — по річці Ірпінь тоді проходить кордон між Російською імперією та Польщею.

З джерел за 1846 рік відомо про існування церкви у селі Романів міст.[2] Завдяки французові П'єру де ля Флізу, лікарю з армії Наполеона, що в 1812 році потрапив у полон і оселився в Україні, можна дізнатися, який вигляд мали села Романівка, Мостище та хутір Любка в середині XIX століття. Він склав у 1854-му «Медико-топографічний опис державного майна Київського округу…», де намалював і описав багато сіл і хуторів Київщини.[3]

Відомо, що у 80-ті роки XVIII ст. в селі було 12 хат, 46 казенних людей «чоловічої статі» і один священик при церкві.[4]

1859 року у селі було збудовано дерев'яну кладовищенську Георгіївську церкву, що була приписаною до церкви у Біличах.

За даними XIX ст.: 140 осіб, 19 дворів, каплиця, кузня, 2 постоялих будинки, лавка, 2 водяні млини.[5].

З Романівкою пов’язаний київський епізод польського повстання 1863 р. Вночі з 26 на 27 квітня (8/9 травня за новим стилем) 1863 р. з Києва виступив загін (за деякими даними у 500 повстанців) під командою Володислава Зелінського та колишнього офіцера московських саперів Боровського. Попереду вирушила кавалерія Р. Ольшанського. За цими двома партіями вирушило близько 150 людей майже без озброєння. Згідно повстанськими джерелам не озброєні повстанці, які не мали добрих провідників через ліси, після зникнення їх керівника, більшою частиною повернулися до Києва та були заарештовані. За інформацією з царського архіву, повстанці не встигли переправитися через Ірпінь у с. Романівка (суч. район Ірпеня) довгою та багнистою Романівською греблею, бо на світанку їх наздогнав загін донських козаків. Відбулася збройна сутичка, в які загинув один козак та було поранено кілька (кілька десятків) повстанців. Останні намагалися сховатися в лісі. Їх затримували пізніше у с. Шулявка, лісі Пронівщина, Святошинському бору, Берестейському шосе, с. Біличі та білицьких ланах. Частина повстанців пробиралася не через Романівку, а через Гостомель. За відомостями повстанців в цій сутичці озброєний авангард, атакований донськими козаками, зустрів їх дружним вогнем та відігнавши, рушив в подальший похід за кавалерією Р. Ольшанського. Збірний пункт для всіх посталих був визначений на Бердичівському шосе за милю від Києва. Спаливши міст біля с. Романівки, повстанці затримали погоню та пішли в Бородянку, де зупинилися на відпочинок.[6]

1900 року у казенному селі Романівка налічувався 31 двір, мешкало 249 осіб. У селі була школа грамоти та громадський хлібний магазин (склад). Суспільне болото здавалося у оренду за 25 рублів на рік.[7]

Біля Романівки знаходиться пам'ятка природи «Романівське болото». Також проходять туристичні маршрути, зокрема, «Романівський форпост».

Нині Романівка є житловим районом міста Ірпеня. Через масив проходить автошлях Р30.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. А. І. Зборовський. Історія Приірпіння. Від доісторичних часів до ХІХ ст.
  2. Походження борщівської каплиці / Церкви: Спроба реконструкції
  3. Історія м. Ірпінь та передмістя. Архів оригіналу за 14 липень 2014. Процитовано 6 липень 2014. 
  4. Окраины Киева: исторические местности(рос.)
  5. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  6. Парнікоза, Іван (14.06.13). Польські сліди Києва Частина 3. http://h.ua/ (українська). Процитовано 23.01.16. 
  7. Списокъ населенныхъ мѣстъ Кіевской губерніи. Изданіе Кіевскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. — Кіевъ : Типографія Ивановой, аренд. А. Л. Поповымъ, Спасская 10, 1900. — LXXXI + 1896 с. (рос. дореф.)

Посилання[ред. | ред. код]