Бородянка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Бородянка
ARMS BORODIANKA NEW.png PRAPOR BORODIANKA-NEW.png
Герб Бородянки Прапор Бородянки
Бородянська Селищна Рада
Бородянська Селищна Рада
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Бородянський район
Рада Бородянська селищна рада
Код КОАТУУ: 3221055100
Основні дані
Засноване 1190
Статус з 1957 року
Площа  км²
Населення 13167 (01.01.2014)
Поштовий індекс 07800 — 07805
Телефонний код +380 4577
Географічні координати 50°38′45″ пн. ш. 29°55′14″ сх. д. / 50.64583° пн. ш. 29.92056° сх. д. / 50.64583; 29.92056Координати: 50°38′45″ пн. ш. 29°55′14″ сх. д. / 50.64583° пн. ш. 29.92056° сх. д. / 50.64583; 29.92056
Водойма р. Здвиж
Відстань
Найближча залізнична станція: Бородянка
До станції: 3 км
Селищна влада
Адреса 07800, Київська обл., Бородянський р-н, смт. Бородянка, вул. Центральна, 230
Карта
Бородянка is located in Україна
Бородянка
Бородянка
Бородянка is located in Київська область
Бородянка
Бородянка

Commons-logo.svg Бородянка у Вікісховищі

Бородя́нка — селище міського типу в Київській області, адміністративний центр Бородянського району.

Історія[ред.ред. код]

Селище вперше згадується у 1190 р. як поселення Козятичі[Джерело?].

В польських джерелах знаходимо:

« Відомо, що у 1240 році цією стороною проліг кривавий шлях Батия. В Литовській метриці є згадка, що в XV столітті маєток Козятичі тобто Бородянка був власністю якогось князя Романа(?) і входив до складу так званих Ясинецьких пізніше Макарівських маєтків. Отож князь Роман, невідомо де і як, втративши двох синів у кривавій катастрофі, яку відчув край у 1482 році від навали Менґлі Ґерая, лишився тільки з однією донькою, яка, будучи єдиною в роду та єдиною дідичкою розлогих маєтків, вийшла заміж за Васенцевича походженням з Литви...

Бородянку, як і Макарів, Васенцевич віддав у придане доньці Марині, яка вийшла заміж за Івана Глинського. Тим те менше коли той же Іван Глинський зрадив свій край, король Сигізмунд I, як "після зрадника", вилучив у скарбницю, а пізніше окремою грамотою повернув її братам Марини, тобто: Миколі, Андрію, Якову, Богдану, Павлу та Дмитру Васенцевичам, як, так пише привілей, "правонаступництво по матері"... Врешті решт доля Васенцевичів завершилася на нащадках Богдана. З них Макар став власником і маєтків Ясинич та Бородянки. Після нього його син Андрій, як і інші його нащадки стали писатися Макаревичами, назва Васенцевич зберігається як прізвисько. Якраз Андрій мав двох синів: Миколу та Григорія. Микола Макаревич, дідич Бородянки, заступник київського воєводи, народжений у грецькій вірі, став першим ревним прихильником реформи і навіть своїх синів до цього віровизнання схилив. Після смерті його Кшиштоф Макаревич став дідичем Бородянки, але цей бажаючи ухилитися від переслідувань свого ворога Самуїла Лаща, коронного стражника, який навіть 25 січня 1640 року напав на нього, повністю покинув київське довкілля і ще того ж року у Варшаві продав Бородянку Андрію Дрогоєвському... У 1642 році Андрій Дрогоєвський вже помер, а його вдова вийшла заміж за Миколу Абрамовича, мстиславльського воєводу. Від першого шлюбу лишився неповнолітній син Самуель-Кшиштоф Дрогоєвський. За часів володіння пані Абрамович Бородянка значно розширилась, а кількість мешканців зросла. Але настав час козацьких війн, незліченні сутички охопили увесь край. Дворянська власність, кинута напризволяще, занепала. У 1654 році Бородянкою заволоділи ченці Михайлівського монастиря. Пані Абрамович, бачачи щоденне хитання долі цієї провінції, у 1661 році віддала Бородянку в заставу київському воєводі Івану Виговському, не без потаємної думки, що тільки він один буде в стані та змозі повернути незаконно відібрані маєтки. Отож її надія була виправдана, бо Виговський незабаром забрав маєтки у ченців. Самуель Дрогоєвський помер приблизно в 1678 році, залишивши єдину доньку Іванну-Катерину, яка залишившись домініканською чорницею у Львові, в 1681 році подарувала Бородянку своєму стриєві Андрію Дрогоєвському, луківському старості. Але невдовзі після цього (1693 року) Палій, козацький полковник, засівши в маєтку київських єпископів Фастові, у властивому для себе звичаї, забрав усі навколишні маєтки. Загарбав також і Бородянку та заселив своїми козаками. Бальцер Вільга, командир загону, перебуваючи на той час з коронним військом у глибшому Поліссі, отримавши наказ від гетьмана Яблоновського аби вигнати Палія зі шляхетських маєтків, ще того ж року, одночасно з козаками Скринським та Яремою Гладким, які очолюючи добровільне козацьке військо служили республіці, несподівано підкравшись до Бородянки і заставши там паліївців, з ними жорстоко "вчинив бійню". Подальша низка власників наступна: після бездітного Андрія Дрогоєвського Бородянка дісталася його спадкоємцям Харленським та Зміївським, але ті її продали Станіславу-Антонію Щуці, на той час коронному адвокату та згодом литовським підскарбієм, який покидаючи цей світ у 1710 році, залишив тільки одну доньку Вікторію у шлюбі за Станіславом-Яном Контським, коронним мечником та генералом артилерії, сином відомого Мартина Контського. На Станіславі чоловічий рід Контських згас і його донька Маріанна перебуваючи у шлюбі з Євстахієм Потоцьким, генералом артилерії і тлумацьким старостою, внесла Бородянку у родину чоловіка.[1]

 »

.

В іншому джерелі[2] викладається дещо інший родовід Васенцевичів (див.: Васенцевичі).

Є й згадка у 1509 році у грамоті шляхтичам Макаревичам на с. Бородянку[Джерело?].

Під час Коліївщини бородянські надвірні козаки приєдналися до Івана Бондаренка[3].

За свідченнями Лаврентія Похилевича, станом на 1863 рік[4]:

« Бородянка — містечко на лівій стороні ріки Здвиж, за 50 верст від Києва та 8-ми по течії нижче села Нова Гребля. Мешканців налісується:православних 1400, римських католиків 9, євреїв 284. У 1783 році мешкало 1290 тільки руських(мається на увазі українців). Резиденція поміщика Ламберта Осиповича Понятовського і його контори, що розпоряджається його маєтками. До Бородянського маєтку в той час зараховуються села: Дружня, Загальці та села: Качали, Песківка, Галенка і Нова Буда з 29669 десятинами землі.

Власникові крім цього маєтку, належить село Салькове у Переяслівському повіті і третя частина доходів Шендерівського маєтку. У Бородянці знаходиться крім двох водяних млинів полотняний і шкіряний заводи, а у всьому Бородянському маєтку нинішнім власником заведено чотирипільне раціональне господарство, з багатьма удосконаленнями у технології землеробства. Бородянкою володів гетьман Виговський, але 31 грудня 1660 року російський цар Олексій Михайлович подарував це містечко сукупно із селами: Загальці, Нова Гребля, Мосани і Красносілля (за Прип'яттю) Києво-Михайлівському монастиреві. Проте, Польський уряд не визнав подарунків, зроблених російськими монархами, тому ці маєтки було силою забрано у монастиря, не без кровопролиття, як зазвичай відбувалось у ті часи. У листі Палія до гетьмана Мазепи, наведеному у Величка[5], сказано, що в 1693 році на другий день свята Різдва Христова, поляки винищили в містечку Бородянка багато люду, трупами встелили землю. З половини минулого століття Бородянка з околишніми селищами до самого Горностайполя належала Євстахію Потоцькому — чеснику коронному, а потім коронному підкоморію Вінцентію Потоцькому. До кінця століття Бородянський маєток після короткого перебування в руках відомого Моршковського(президент цивільної палати у Житомирі, був блискучим юристом) перейшов до Савицької, від якої був у 1820 році придбаний батьком теперішнього власника(Ламбертом Понятовським).

 »

З цього ж джерела дізнаємося, що в Бородянці була давня дерев'яна церква, яку ремонтували 1728 року, а у 1797 році на її місці було збудовано дерев'яну Михайлівську церкву.

Відповідно до краєзнавчих матеріалів встановлено наступне.

Після смерті власника маєток перейшов у спадщину згідно з родинними правами Йосипу Шембеку.

З Бородянкою пов`язаний епізод Січневого повстання 1863 р. на Правобережній Україні. В ніч з 8 на 9 травня 1863 р. Києва виступив загін (за деякими даними у 500 повстанців) під командою Володислава Зелінського та бувшого офіцера московських саперів Боровського. Попереду вирушила кавалерія Р. Ольшанського. Збірний пункт для всіх посталих був визначений на Бердичівському шосе за милю від Києва. Після сутички у Романівки, спаливши міст на р. Ірпінь, повстанці затримали погоню та пішли в Бородянку, де зупинилися на відпочинок. Тут дійшло до нерівного але жорстокого бою з переслідувачами на чолі з полковником Тузенхаузеном, яка складалася з двох рот полтавського полку піхоти, двох ескадронів драгунів та сотні козаків. На цей час російські війська переважали повстанців в два рази, так як невеликий підрозділ повстанської піхоти і вся кавалерія перед цим вже залишила Бородянку. Росіяни оточили містечко. Повстанці запекло боронилися, спочатку на позиціях потім в будинках. Росіяни почали палити хати. Тільки 30-ть повстанців втекло. Решта полягли чи потрапили в полон[6]. Недалеко біля Бородянки на дорозі до Берестянки є могила де поховано 18 юнаків поляків, що загинули у сутичці з царськими військами в 1863 році у Бородянці.

З 2 половини 19 століття Бородянка — центр Бородянської волості. За даними 1886 року, «Бородянка — колишнє власницьке містечко при річці Здвиж за 50 верст від повітового міста, 1599 осіб, 219 дворів, православна церква, католицька каплиця, єврейська синагога, молитовний будинок, 8 постоялих будинків, 5 лавок, 2 водяних та вітряний млин. За 11 верст — дігтярний завод. За 18 верст — смоляний завод.»

На початку ХХ століття у Бородянці нараховувалось 469 дворів з населенням 2850 осіб, була земська лікарня на 15 ліжок, земська поштова станція, однокласна парафіяльна школа, Сільська аптека, Сільський Банк, Позико-ощадне товариство, 16 магазинів та лавок, щомісяця проводилися одноденні ярмарки.

У 1923 році Бородянка стала районним центром.

У грудні 1932 року з'явились перші жертви голодомору. Точної кількості померлих в Бородянці від голоду та хвороб, спричинених голодомором, не встановлено. В 1990 році на місці масового поховання жертв голодомору на місцевому цвинтарі встановлено хрест.

Вже на другий день після початку Великої Вітчизняної війни, зі станції Бородянка на захід були відправлені перші ешелони мобілізованих до Червоної Армії.

На фронтах Другої світової війни воювало 795 жителів Бородянки, 240 з них загинуло.

Із Бородянки було відправлено на роботу в Німеччину 53 чоловіки. Гітлерівські окупанти спалили 103 садиби.

8 листопада 1943 року Бородянку було визволено 212-м стрілецьким полком 75-ї гвардійської стрілецької дивізії.

Одразу після звільнення розпочалися відбудовчі роботи.

У зв'язку з розвитком соціалістичного господарства і ростом села в 1957 році Бородянку віднесли до категорії селищ міського типу.

У 1956 році почав курсувати автобус за маршрутом Бородянка — станція Бородянка.

У 1970 році в Бородянці проживало 5110 осіб.

Великий імпульс у розвитку селище одержало з будівництвом філіалу Київського заводу «Червоний екскаватор» (директор — Кирилюк В. Х., 19.11.1939 — 09.07.2002 р.р.), яке розпочалося у 1974 році. У наступні два десятиріччя було розгорнуто житлове будівництво для працівників заводу та реконструкція центральної частини селища. У 1985 році на кошти екскаваторного заводу побудовано нову школу на 1200 місць.

Восени 1976 року Бородянський колгосп ім. Леніна очолив А. М. Ігнатов (24.10.1935 — 04.02.1994 рр.). За час його керівництва побудовано житловий масив для колгоспників, значно розширене виробництво за рахунок введення переробних цехів.

На початку 90-х років на базі колгоспу була створена агрофірма «Відродження». У 1999 році було проведено розпаювання колгоспної землі та утворено приватне сільськогосподарське підприємство «Колос» (голова Б. М. Батов).

В 1986 році внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС селище, як і весь Бородянський район, віднесене до зони посиленого радіоекологічного контролю, жителі мають статус потерпілих 4 категорії.

Економіка[ред.ред. код]

На території селища більше 200 організацій та промислових підприємств всіх форм власності. Діють Київський філіал інституту експертизи сортів рослин, ВАТ «Бородянське хлібоприймальне підприємство», ВАТ «Бородянське автопідприємство 13237», виробничо-торговельна фірма «Аліна», кооператив «Електроклуб», споживче товариство «Барвінок», інші.

ВАТ «АС» надає широкий спектр авіаційних послуг в різних галузях народного господарства України та країн СНД на літаках «малої» авіації, має аеродром, авіаційно-технічний спортивний клуб ТСО України, що має ліцензію Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України на підготовку парашутистів — помічників та парашутистів — спортсменів та занять з планеризму.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

У селищі функціонують 3 спеціалізовані загальноосвітні школи з поглибленим вивченням окремих предметів та школа мистецтв, 3 дитячих садки; аграрний ліцей, що готує механізаторів, водіїв, газоелектрозварювальників, овочівників закритого ґрунту та кухарів; центральна районна лікарня та аптека; 3 аптечних заклади приватної форми власності; будинок-інтернат для престарілих; працюють відділення Державного Ощадного банку та філії шести акціонерних банків («Аваль», «Правексбанк», «Індексбанк», «Ощадбанкк», «Приватбанк»), 4 ресторани.

Діють Палац культури ім. Т. Г. Шевченка, Центральна бібліотека для дорослих та дитяча бібліотека, Дитяча-юнацька спортивна школа, спортклуб «Здоров'я».

У районному центрі проведено будівництво сучасного спортивного комплексу футбольного клубу «Система» (президент В.Пилипенко) з 4 футбольними полями (центральне — з підігрівом на 5 тисяч глядацьких місць) та спортивним залом.

У селищі діють 5 релігійних громад — Українська православна церква Московського патріархату, Українська православна церква Київського патріархату, євангельські християни-баптисти, християнська церква Повного Євангелія «Слово віри», адвентисти 7 дня. Культові споруди представлені церквою євангельських християн-баптистів та православним храмом Архістратига Михайла, освяченим Митрополитом Володимиром 19 вересня 1999 року.

В селищі є меморіал Слави землякам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, та визволителям селища. Пам'яткою мистецтва є бюст Т. Г. Шевченка роботи скульптора М. П. Міщука, встановлений у серпні 1999 року на площі, що носить ім'я поета.

Громадська діяльність[ред.ред. код]

На теренах Бородянщини діють наступні громадські організації:

  • «Нова Хвиля»
  • "Єдність"

Транспорт[ред.ред. код]

Див. Бородянський автобус

Через селище проходить автошлях E373.

Галерея[ред.ред. код]

Інтернет-ресурси[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Бородянка — Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, тома — Історія міст і сіл Української РСР: Київ. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1968., Історія міст і сіл Української РСР. Київська область / Ф. М. Рудич (голова ред. колегії) та ін. — К.: Гол. ред. УРЕ, 1971. — 792 с.)
  • Похилевич Л. І. Перекази про населені місцевості Київської губернії статистичні, історичні та церковні нотатки про всі хутори, села, городки та міста, що знаходяться в межах губернії. вид. Києво-Печерської лаври, 1864.
  • Ричка В. М. Формування території Київської землі. Київ: Наукова думка, 1988.
  • Облікова картка