Роман Мстиславич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Роман Великий
Dux Ruthenotum
Roman of Halych.jpg
Князь галицько-володимирський
Правління 1199-1205
Попередник Титул започатковано
Наступник Данило Романович
Інші титули Великий князь Київський
Князь Новгородський
Князь галицький
Князь володимирський
Біографічні дані
Імена Борис
Дата народження бл.1152
Дата смерті 19 червня 1205(1205-06-19)
Завихост
Дружина Предслава Рюриківна
Другий шлюб Єфросинія-Анна[1]
Діти Данило, Василько, Федора, Олена
Династія Рюриковичі
Рід Романовичі
Батько Мстислав II
Мати Агнешка Болеславівна
Alex K Peremyshel 2.svg
Об'єднане Галицько-Волинське князівство за правління Романа Великого

Роман Мстиславич, або Роман Великий (у хрещенні Борис; бл.1152 — 19 червня 1205) — Великий князь Київський (1204-1205), князь новгородський (11681170), володимирський (11701187, з 1188), галицький (1188, з 1199) з династії Рюриковичів. Засновник Галицько-Волинського князівства і патріарх тамтешнього правлячого роду Романовичів. Вважався сучасниками наймогутнішим з усіх руських князів кінця XII — початку XIII століття, за що був прозваний «Великим»[2].

Біографія[ред.ред. код]

Роман Мстиславич був сином великого київського князя Мстислава II Ізяславича та його дружини Агнешки — дочки польського князя Болеслава III Кривоустого.

Між 1168 та 1169 роками правив у Новгородському князівстві. Після смерті Мстислава II Ізяславовича волинські землі були поділені між його синами: Роман одержав Володимир-Волинський, Всеволод — Белз, Святослав — Червен, Володимир — Берестя. Незабаром, завдяки своїм особистим якостям, Роману вдалося добитися домінантного впливу в усіх волинських землях. По смерті останнього галицького князя з династії Ростиславичів — Володимира, сина Ярослава Осмомисла, — приєднав Галицьке князівство до Волинського (1199), створивши Галицько-Волинську державу. Здібний політик і добрий полководець, жорстоко приборкавши непокірних бояр, мав підтримку у міщанства. У двох походах 1201-1202 і 1203-1204 років його війська розбили половців і визволили чимало бранців. Вершиною його успіхів було взяття Києва та включення його у сферу своїх впливів. У зовнішній політиці Роман Мстиславович підтримував тісний союз із Візантією та Угорщиною, мав тісні зв'язки з Римським Папою Інокентієм ІІІ, перемагав неспокійних сусідів — половців і литовські племена, втрутився в справи німецьких князів, через свою другу дружину Єфросинію-Анну був споріднений з імператором Священої римської імперії Філіпом Швабським, який був одружений з сестрою Єфросинії — Іриною Ангеліною.

Роман Мстиславович намагався подолати роздрібненість Київської Русі. Був ініціатором зміни порядку престолонаслідування на основі принципу майорату. Проте передчасна смерть не дозволила реалізувати йому амбіційні плани.

1204 року Папа Римський Інокентій ІІІ вислав до Великого князя Київського Романа посольство й запропонував надати йому королівську корону та титул Короля Русі, одначе Роман відмовився й пішов війною на Польщу. Він просив благословення від Володимирського єпископа на цю війну, проте єпископ не підтримав дії князя.

Підтримував тісні зв'язки з бенедиктинцями монастиря св. Петра в Ерфурті[3].

Загибель і поховання[ред.ред. код]

«1198 р. Володимирський князь Роман, племінник померлого (Володимир Ярославич (князь галицький)), отримує від Лестка Білого Галицьке князівство до загальної скорботи галичан. 1199 р. Галицький князь Роман за короткий час губить своїм тиранством всю галицьку знать, наводячи страх на сусідів. 1204 р. Галицький князь Роман відмовляє в данині Лестку Білому, оголошує себе його ворогом і вторгається в його землі; [345] після того як він здійснює декілька набігів, Лестко завдає йому поразки 1205 р. Володимирський князь Роман з найпотужнішим військом з усією Русі доходить до Завихоста, де зазнає нищівної поразки від князів Лестко і Конрада і убитий до великої слави поляків»[4].

Роман загинув 19 червня 1205 року в битві під Завихостом.

Був тимчасово похований у церкві святого Якова на передмісті Сандомира. Ян Длугош стверджував про викуп тіла за 1000 фунтів срібла. Теофіль Коструба твердив, що князь мав бути похований в Успенському соборі Володимира. І. Крип'якевич на основі праць Я. Длугоша, Л. Войтович підтримали варіант поховання у Володимирі. Б. Томенчук, Д. Домбровський вважали, що князь був похований у невідомому монастирі Володимира, де пізніше поховали дружину[5]. В Суздальському літописі стверджується про поховання князя в Успенському соборі Галича[6]. О. Головко припускає, що князь міг бути похований в збудованій за його сприяння Церкві святого Пантелеймона (тепер с. Шевченкове), біля якої нещодавно після розкопок знайшли залишки його резиденції[3].

Оцінки діяльності[ред.ред. код]

Сучасний Роману Мстиславичу літописець, оцінюючи його заслуги у справі з'єднання більшості руських земель, називає його «самодержцем усієї Руси»[2].

У Татіщева Роман має таку характеристику:[7]

« Сей Роман Мстиславич, онук Ізяславів, на зріст був хоча не дуже великий, але широкий і понад міру сильний; з лиця гарний, очі чорні, ніс великий з горбом, волосся чорне і коротке; вельми ярий був у гніві; запинався, коли сердився, довго не міг слова вимовити; багато веселився з вельможами, але п'яним ніколи не був. Багатьох жінок любив, але жодна ним не володіла. Воїн був хоробрий і вмілий на військові виправи; найпаче [це] він показав, коли угрів велике військо з малим своїм розбив. Усе життя своє у війнах провадив, багато перемог здобув, а в одній був переможений. Через те всім навколишнім був страшний. Коли йшов на поляків, то сказав: «Або поляків подолаю і підкорю, або сам не вернусь!» І збулося останнє  »

Ян Длугош у своїй Хроніці -

«Зневаживши клятву і договір, він закликає до себе і хапає перших з галичан, які нічого дурного від нього не чекали, з яких кого публічно страчує мечем, кого закопує і засипає піском, кого на очах у всіх розриває на частини, з кого здирає шкіру, у кого вириває нутрощі, багатьох, прив'язавши як мішень до стовпа, розстрілює стрілами і умертвляє різними [іншими] стратами. Рідні, близькі та сини убитих воїнів і майже вся знать, приголомшені такою жахливою жорстокістю, втекли в сусідні землі, покладаючи у своїх квилінні і скаргах всю провину на польського князя Лестко і поляків, що поставили над ними настільки лютого князя, що не має, крім людського вигляду, нічого людського. Тоді Роман, вживши свою хитрість, перебільшеними ласками і обіцянками знову закликає їх і, протримавши недовго в честі і милості, зрештою вбиває, піддавши різним тортурам. Він винищує своїм тиранством майже всю галицьку знать, маючи звичай, на виправдання своїх злочинів, вживати прислів'я, що стала [для нього] свого роду урочистим оракулом небес: „Ніхто не зможе спокійно насолодитися медом, якщо спершу не прігнітить бджолиний рій“. Своєю лютістю і тиранством він навів не тільки на своїх, але й на сусідів такий страх, здобув собі за короткий час таку славу і владу, що з легкістю володів усіма руськими областями і всі князі Русі були його данниками і підданими. Це часто пригнічувало поляків, що не пішло б діло до їх смерті, [але] вони найчастіше мовчали, побоюючись, щоб загроза тиранії Романа коли-небудь не впала і на них»

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Родовід[ред.ред. код]

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Мстислав I Великий (1 червня 1076 - 14 квітня 1132)
 
 
 
 
 
 
 
Ізяслав II (1097 - 13 листопада 1154)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Христина Шведська (1078 — 18 січня 1122)
 
 
 
 
 
 
 
Мстислав II (1125 — 19 серпня 1170)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Конрад III Гогенштауф (1093 - 15 лютого 1152)
 
 
 
 
 
 
 
Агнешка
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Гертруда з Комбурга (1095-1130)
 
 
 
 
 
 
 
Роман Галицький (1152 - 19 червня 1205)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Владислав I Герман (1043 - 4 червня 1102)
 
 
 
 
 
 
 
Болеслав III Кривовустий (20 серпня 1085 - 28 жовтня 1138)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Юдіта чеська (1056-1086)
 
 
 
 
 
 
 
Агнешка
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Гайнріх з Бергу
 
 
 
 
 
 
 
Соломія з Бергу (1099 - 27 червня 1144)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Аделайда з Мохенталю
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред.ред. код]

  1. Майоров О. Галицько-Волинський князь Роман Мстиславович. — Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2011. — ISDN 978-966-2083-96-5.
  2. а б litopys.org.ua
  3. а б Головко О. Останній похід князя Романа Мстиславича… — С. 40.
  4. Ян Длугош «Річники, або хроніки славного Королівства Польського», 1455 р. КНИГА VI. Ioannes Dlugossius, Longinus. Annales seu cronicae incliti Regni Poloniae
  5. Головко О. Останній похід князя Романа Мстиславича… — С. 39.
  6. Там же. — С. 38.
  7. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К. : Дніпро, 1989. — XVI+591 с.n. — ISBN 5-308-00052-2.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Шаблон:If:

Попередник
 —
Alex K Halych-Volhynia.svg Князь галицько-володимирський
1199-1205
Alex K Halych-Volhynia.svg Наступник
Данило Галицький
Попередник
Рюрик Ростиславич
Alex K Kievan Rus..svg Великий князь Київський
1204-1205
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Ростислав II Рюрикович
Попередник
Володимир Ярославич
Alex K Halych 2.svg Князь галицький
1199-1205
Alex K Halych 2.svg Наступник
Данило Галицький
Попередник
Всеволод Мстиславич
Alex Volhynia.svg Князь володимирський
1188-1205
Alex Volhynia.svg Наступник
Данило Галицький