Святий Павло (Мікеланджело)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Святий Павло»
Michelangelo.St Peter.Duomo di Siena.jpg
італ. San Paolo
Творець: Мікеланджело Буонарроті
Час створення: бл. 1501 —1504 рр.
Розміри: 124 см
Висота: 127 см
Матеріал: мармур
Зберігається: Сієна, Італія
Музей: Сієнський собор
«Святий Павло» у Вікісховищі?

«Святи́й Павло́» (італ. San Paolo) — одна із чотирьох мармурових статуй, створених Мікеланджело Буонарроті бл. 1501 —1504 рр., для вівтаря Пікколоміні Сієнського собору[а]. На думку Айнема, ця статуя — можливий автопортрет самого скульптора в молодості, тоді як Павло на фресці «Навернення Павла» — його портрет у старості[1].

Історія створення[ред. | ред. код]

Договір на створення п'ятнадцяти статуй для прикрашення капели Пікколоміні у Сієнському собору Мікеланджело уклав із кардиналом Франческо Пікколоміні за декілька місяців до договору на «Давида»[2]. За умовами договору Мікеланджело мав вирізьбити статуї за три роки і отримати за це 500 дукатів[3]. До 1504 року були готові чотири статуї вівтаря[4].

Лоуренс Дженкенс, професор Орлеанського університету[5], зазначив, що це було досить велике замовлення на той час, однак, воно не отримало достатньої уваги мистецтвознавців[3]. Ні Вазарі, ні Кондіві не згадують про ці роботи Мікеланджело. Дженкенс вважає, що Мікеланджело сам міг ставитися до цих робіт як результатів юності та поспіху[3].

Опис[ред. | ред. код]

Статуя зображає апостола Павла, права рука якого лежить вільно вздовж тіла, а ліва зігнута у лікті і притримує намотаний на неї одяг. Праве плече святого трохи опущене, а ліва нога виставлена вперед. Брови Павла нахмурені, так, наче він дивиться на сонце. В апостола кучеряве волосся і довга кучерява борода.

Вільям Воллес писав, що «експресіоністична поза і драпірування» статуї «Святого Павла» знайшли своє подальше продовження у скульптурі «Євангеліст Матвій»[6].

Скульптура розташована на нижньому ярусі вівтаря, справа.

Образ у мистецтві[ред. | ред. код]

Це замовлення побіжно згадується у біографічному романі Карела Шульца «Камінь і біль» (1943)[7]. У творі Ірвінґа Стоуна «Муки і радості» (1961) пише, що це мали бути «повністю одягнені фігури … розміщені у темних нішах, де вони будуть наче застиглі картини»[8].

Примітки[ред. | ред. код]

а. ^ Сам вівтар було замовлено Андреа Бреньо (італ. Andrea Bregno) на початку 1480-их років[3]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Einem, 1973, с. 183
  2. Роллан, 1992, с. 97
  3. а б в г A. Lawrence Jenkens. Michelangelo, the Piccolomini and Cardinal Francesco's chapel in Siena Cathedral // The Burlington Magazine. — 2002. — Т. 144, вип. 1197 (грудень). — С. 752. (англ.)
  4. Эрпель, 1990, с. 13
  5. Lawrence Jenkens (англ.). finearts.uno.edu. Архів оригіналу за 2013-07-22. Процитовано 2012-06-24. 
  6. Wallace, 2010, с. 19
  7. Шульц, 2006, с. 586 —587
  8. Irving Stone. The Agony and the Ecstasy (англ.). www.scribd.com. с. 390. Архів оригіналу за 2012-08-07. Процитовано 2012-06-24. «(…)All the marbles have to be fully clothed; they must go into dark niches where they will be seen only as rigid still lifes. How can I tie up three whole years of my life filling Bregno's highly decorated altar with more decorations?» 

Для подальшого читання[ред. | ред. код]

(праці наведено хронологічно)

  • Friedrich Kriegbaum. Michelangelos Statuen am Piccolomini-Altar im Dom zu Siena // Jahrbuch der Preussischen Kunstsammlungen. — 1942. — Вип. 63. — С. 57 —78. (нім.)
  • Wilhelm R. Valentiner. Michelangelo's Piccolomini Statuettes and the Madonna in Bruges [1942] // Wilhelm R. Valentiner. Studies of Italian Renaissance Sculpture. — London, 1950. — С. 193 —223. (англ.)
  • Enzo Carli. Michelangelo e Siena. — Roma : Editalia, 1964. — 97 с. (італ.)
  • Harold R. Mancusi-Ungaro. Michelangelo: the Bruges Madonna and the Piccolomini altar. — London : New Haven and London, 1971. — 188 с. (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Вазарі Д. Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів = італ. Le Vite de’piu eccelenti Pittori, Scultori e Architetti. — К. : Мистецтво, 1970. — С. 296 —429, 497 —507.
  • Эрпель Фриц. Микельанджело / Пер. с нем. Сергея Данильченко. — Берлин : Хеншель, 1990. — 72 с. — ISBN 3-362-00044-4. (рос.)
  • Микеланджело. Поэзия. Письма. Суждения современников / сост. В. Н. Гращенков. — М. : Искусство, 1983. — 451 с. (рос.)
  • Роллан Р. Жизнь Микеланджело // Жизни великих людей: Пер. с франц. В. Курелла = фр. Vie de Michel-Ange. — М. : Известия, 1992. — С. 71 —197. — ISBN 5-206-00351-4. (рос.)
  • Шульц К. Камінь і біль: роман / З чес. пер. Д. Андрухів. — К. : Юніверс, 2006. — 688 с. — ISBN 966-8118-23-5.
  • Herbert von Einem; Ronald Taylor. Michelangelo = нім. Michelangelo (1959). — London : Methuen&Co Ltd, 1973. — 329 с. (англ.)
  • Howard Hibbard. Michelangelo. — New York : Harper & Row, Publishers, 1974. — 347 с. — ISBN 0-06-430056-0. (англ.)
  • Eric Scigliano. Michelangelo's Mountain: The Quest For Perfection In The Marble Quarries Of Carrara. — Simon and Schuster, 2005. — 352 с. (англ.)
  • John Addington Symonds. The Life of Michelangelo Buonarroti. — 1893. — 457 с. (англ.)
  • William Wallace. The Treasures of Michelangelo. — Andre Deutsch, 2010. — ISBN 978-0-233-00253-8. (англ.)