Себеж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
місто Себеж
Coat of Arms of Sebezh.png
Герб Себежа
Sebezh.JPG
Розташування міста Себеж
Розташування міста Себеж
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Північно-Західний федеральний округ
Псковська область
Код ЗКАТУ: 58254501000
Код ЗКТМО: 58654101001
Основні дані
Час заснування: 1535
Населення 5401
Площа 8 км² км²
Поштові індекси 182250
Телефонний код +7 +7 81140
Географічні координати: 56°17′00″ пн. ш. 28°29′00″ сх. д. / 56.28333° пн. ш. 28.48333° сх. д. / 56.28333; 28.48333Координати: 56°17′00″ пн. ш. 28°29′00″ сх. д. / 56.28333° пн. ш. 28.48333° сх. д. / 56.28333; 28.48333
Висота над рівнем моря 130 м
Водойма оз. Себежське, оз. Ороно
Влада
Веб-сторінка sebezh.reg60.ru/poseleniya/sebezh
Міський голова Малютина Галина Анатоліївна

CMNS: Себеж на Вікісховищі

Себеж (рос. Себеж) — місто (з 1772 року) у Росії, адміністративний центр Себезького району Псковської області. Населення 19 161 людина (2018). Заснований у 1414 році.

Географія[ред. | ред. код]

Місто розташоване за 189 км на південь від Пскова, між озерами Себезьким і Ороно. Себезький район межує з Латвією та Білоруссю. Відстань до Санкт-Петербурга — 450 км, до Москви — 600 км.

Себеж знаходиться в зоні помірно континентального клімату. Серед висот виділяється гора Вздихалінка, розташована за півтора кілометра від міста. У районі міста є запаси таких корисних копалин як торф, цегельні глини, будівельний пісок і піщано-гравійні матеріали. Виявлено джерела мінеральних вод і лікувальні грязі.

Історія[ред. | ред. код]

Перша письмова згадка про Себеж датується 1414 роком, коли його захопив великий князь Вітовт, йдучи походом на Псков. Згідно трактату, між великим князем литовським Казимиром і московським князем Василієм Васильовичем Темним Велике Князівство Литовське втратило свій вплив на Новгород і Псков, але зберегло за собою Себеж. У 1535 році московські війська на чолі з Василем Шуйським захопили околиці міста. За наказом воєводи на березі Себежського озера побудували замок, який отримав назву Новий Себеж, або Іван-город. У 1536 р. місто потрапило під владу Москви.

За Деулінським перемир'ям (1618) Себеж повернувся до Великого князівства Литовського. Станом на 1619, відповідно до інвентарю, тут було 9 вулиць, 6 церков і монастир. 22 березня 1623 король і великий князь Сигізмунд Ваза надав місту Магдебурзьке право і герб: «в блакитному полі фігура Самсона, який бореться з левом». З початком Тринадцятирічної війни в 1654 московські війська знову захопили Себеж, але в 1661 місцеві жителі передали місто армії Великого князівства Литовського. Згідно з договором 1676 року Себеж повернувся до складу Речі Посполитої. В кін. ХVII ст. тут було 300 будинків.

Під час Північної війни (1700—1721) двічі в 1705 і 1707 роках Себеж займали російські війська Петра I. Станом на 1755 рік налічував 150 будівель.

В результаті першого поділу Речі Посполитої (1772) Себеж разом з більшою частиною Полоцького воєводства виявився в складі Російської імперії, де став повітовим центром, з 1796 Білоруської, з 1802 Вітебської губернії. На поч. XIX ст. тут існувало 5 казенних будівель (з яких один був кам'яний), приватних — 202 (3 кам'яні), магазинів — 2, стільки ж церков і костел. У травні 1885 року в місті трапилася страшна пожежа, яка знищила близько 600 будинків.

25 березня 1918 року Себеж увійшов до складу новоствореної Білоруської Народної Республіки. 1 січня 1919 відповідно до постанови з'їзду КП(б) Білорусії він увійшов до складу Білоруської РСР, де став центром повіту («підрайону») Вітебського району. Однак 16 січня московські більшовики відібрали Себеж разом з іншими етнічно білоруськими територіями до складу РСФСР, з 1924 року в Псковській губернії (з 1957 в Псковській області). У 1926 білоруські більшовики просили повернути Себеж до складу БССР, проте Москва не задовольнила це прохання. У роки Другої світової війни з 9 липня 1941 до 17 липня 1944 місто перебувало під німецькою окупацією.

Після розпаду Радянського Союзу у 1991 стало частиною новоутвореної Російської Федерації.

Населення[ред. | ред. код]

1780 року в місті проживало 418 чоловік, з них 361 християн і 57 юдеїв. В 1799 році населення міста збільшилось до 1711 чол. У 1894 р. в місті було вже 4344 жителя, з них 2089 чоловіків і 2255 жінок. Більшість населення (61%) становили юдеї, також проживали православні (25%) і католики (11%). За даними перепису населення 1897 р. серед християнського населення міста 988 чоловік були білорусами, 618 - росіянами і 122 поляками[1].

Після закінчення Другої світової Війни у місті почали переважати росіяни, інші етноси були виселені або асимільовані ними. Однак все ж дещо підвищеною була доля українців, білорусів та латишів[2].

Найбільшу чисельність населення за свою історію Себеж мав у 1979 р. - 10 501 людина, після чого кількість жителів пішла на спад. За даними на 1 січня 2018 р. у місті проживає лише 5401 людина.

Економіка[ред. | ред. код]

Провідними напрямками господарства Себежа є виробництво будівельних матеріалів, підприємства лісової, легкої та харчової промисловості.

Примітки[ред. | ред. код]

Література та джерела[ред. | ред. код]

  • Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — 788 с.: іл. ISBN 985-11-0378-0.
  • Siebież // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich.Tom X: Rukszenice — Sochaczew. — Warszawa, 1889. S. 484—488.

Посилання[ред. | ред. код]