Сергіївка (Солонянський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Сергіївка
Країна Україна Україна
Область Дніпропетровська область
Район/міськрада Солонянський район
Громада Солонянська селищна громада
Код КОАТУУ 1225055106
Облікова картка Сергіївка 
Основні дані
Населення 141
Поштовий індекс 52400
Телефонний код +380 5669
Географічні дані
Географічні координати 48°08′20″ пн. ш. 34°50′50″ сх. д. / 48.13889° пн. ш. 34.84722° сх. д. / 48.13889; 34.84722Координати: 48°08′20″ пн. ш. 34°50′50″ сх. д. / 48.13889° пн. ш. 34.84722° сх. д. / 48.13889; 34.84722
Середня висота
над рівнем моря
98 м
Місцева влада
Адреса ради 52400, Дніпропетровська обл., Солонянський р-н, смт. Солоне, вул. Гагаріна, 7, тел. 2-16-61, 2-23-22
Сільський голова Копейко Михайло Мусійович
Карта
Сергіївка. Карта розташування: Україна
Сергіївка
Сергіївка
Сергіївка. Карта розташування: Дніпропетровська область
Сергіївка
Сергіївка

Се́ргіївка — село в Україні, в Солонянській селищній територіальній громаді Солонянського району Дніпропетровської області. Населення — 141 мешканець.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Село Сергіївка знаходиться за 1,5 км від правого берега річки Суха Сура, на відстані 1 км від села Широке. По селу протікає пересихаючий струмок з загатою.

Історія[ред. | ред. код]

Село засноване у кінці XVIII - на початку XIX сторіччя. Граф П. О. Рум'янцев-Задунайський отримав ці землі у процесі роздачі Запорізьких вольностей, які у 1796 році успадкував Сергій Петрович Рум'янцев[ru].. Тож ймовірно це й є той самий пан Сергій, якого досі згадують селяни як засновника Сергіївки. Потім село перейшло до Григорія Петровича Милорадовича і у спадок до Лева Милорадовича[1].

Саме Милорадовичі привезли ймовірно з Халявина та Стовпівки Чернігівської губернії переселенців до Сергіївки, які носили такі прізвища - Поплавський, Заруденський, Мішук, Буштрук, Корж, Богдан, Стовповський. Приблизна карта місць, з яких йшло переселення. Такі сім"ї як Підгорний, Харченко, Коваленко, Палій, Проценко, Кудлач, Ребець, Лещенко, Черниш, Сміюха ймовірно завезені з Полтавщини.




Ці дуже працьовиті люди і заснували Сергіївку, яке більше століття уявляло собою одну велику сім'ю. Жили дружно, ділили між собою радості та біди. Весілля, проводи в армію, інші свята відзначали усім селом.

у 1861 році у селі налічувалось 50 хат, у яких проживало 139 чоловік та 135 жінок[2].

У 1887 році у володінні селян-власників с. Сергіївка знаходилося 717 десятин землі, а також 378 десятин пустирів [3].

С. Сергіївка 1909 рік. Сім'ї Кирила та Семена Стовповських. З особистого архіву Івана Тихоновича Стовповського

У 1897 році у селі проживало 286 чоловіків та 298 жінок[4].

Радянська доба[ред. | ред. код]

У 1925 році до Сергіївської сільради відносилися с. Серегівка (155 дворів, 793 мешканців (373 человіка та 420 жінок), 1526 десятин землі) та хутір Вишневий (30 дворів, 148 мешканців (74 человіка та 74 жінки), 276 десятин землі)[5].

У 20-х роках землю виділяли на їдока: чим більш дітей, тим більш землі. Сергіївську сільську раду очолював Підгорний Кирило Микитович[6]. Спочатку організовували ТСОЗи (скорочено СОЗ), а потім - колгосп "Добробут", землі десь 3000 га. Техніки не було, лише коні та воли. В селі провели електричне світло, телефон, радіо.


Німці зайшли у село в серпні 1941 року, за час окупації німецькі солдати поспилювали електричні та радіофікаційні стовпи на дрова, залишився тільки дріт. Німці та поліцаї панували в селі: забирали худобу, курей, молоко, цькували на дітей собак (вівчарок). Школа була закрита.Учитель, Буштрук Юхим Климович, пішов на фронт влітку 1941 року[7].

В ніч з 28 на 29 листопада 1943 року чотири установки «Катюш», які були розташовані в районі кладовища села Дніпрельстан, провели артобстріл Сергіївки в місцях розташування німецьких військ. Після цього село було звільнене[6].

У 1944 році школа була відбудована, в одній кімнаті навчались діти із різницею у віці в 4 – 5 років[7].

Учасники німецько-радянської війни, які загинули:

Підгорний Григорій Пилипович, Підгорний ЯкІв Іванович (1924 рн), Підгорний Ничипір, Харченко Максим Макарович (1908 рн), Буштрук Микола Григорович (1924 рн), Буштрук Іван Петрович (1903 рн), Буштрук Григорій Климович (1901 рн), Буштрук Сергій Кузьмович (1915 рн), Проценко Федір Панасович (1926 рн) та інші.

Післявоєнні роки були тяжкими, люди голодували. В 1947 році пухнули від голоду. Селяни їли лободу, товкли курай і пекли з цього «борошна» «млинці»; не гидували ніякою живністю - задля виживання їли й ховрахів[7].

У 1952 році колгосп "Добробут" об'єднали з Дніпрельстаном та створили колгосп ім. Кірова, де вже були машини ЗИС-5 та ГАЗ-51, три трактори, Шофери - Коваленко, Стовповський П.К., Черниш П.А. Колгосп Кірова був передовий в районі, контора знаходилася в будинку Тихона Стовповського, у кутку висів прапор. Голова колгоспу - Тугайбей Микола Савелійович. Працювали дві рільничі бригади, (бригадири - Поплавський Терентій Федорович та Поплавський Костянтин Федорович), будівельна. (бригадир Стовповський Тихон Семенович) та кормозаготівельна. Бригади та ланки змагалися між собою. Передові ланкові - Семесенко Феня Сидорівна, Кисла Марія Юхимівна. У 1956 році за рішенням загальних зборів трудівників, господарство було приєднано до іншого колгоспу – «Заповіт Леніна». В ньому працювали також жителі Дніпрельстану, Червогокам’яного, Кам'яного (Нового Світу), Новоселівки. Цим господарством керували Носков Федір Максимович. Д.Г.Гречко, П.Д.Говоруха, Г.І.Романченко, Д.О.Сокуренко, Ф.Ф.Тупицький, М.С.Риков, І.Г.Лисенко, М.Д.Майстренко, М.Г.Магомедов, С.В.Ярошенко, В.І.Бондар, А.О.Радчук, Г.Б.Амірханян[6]. Збудували клуб, контору, ферми, механізовані токи. Селяни почали отримувати замість трудоднів гроші.

У 1960 році за кожен місяць колгосп утримував із заробітку селянина 33%, а в кінці року за умови виконання плану заготівок ці 33 % повертались колгоспникам.

Сергіївчани на протязі 3-4-5 поколінь від засновників села не підвели своїх дідів, вони чесно працювали у всіх галузях народного господарства, служили у Збройних Силах, здобували освіту у вищих навчальних закладах:

пілоти - полковник Коваленко Павло Ісакович, Палій Олександр Іванович, Поплавський Юрій Олександрович,

гірничі інженери - Підгорний Олександр Ничіпорович, Лисенко Олександр Єгорович, Черниш Григорій Іванович,

науковець Будник Олександр Григорович,

інженери-будівельники Палій Галина Гавриловна, Палій Василь Гаврилович,

медичні працівники - Ребець Людмила Михайлівна, Стовповська Катерина Тихонівна, Кудлач Аліна Михайлівна,

інженер-механік - Буштрук Віктор Кирилович

економіст - Буштрук Галина Семенівна

інженери-електрики - Стовповський Григорій Тихонович, Буштрук Валентин Ничіпорович.

вчителі - Підгорний Василь Сафронович, Буштрук Валентина Нестерівна, Корж Ніна Євстратівна. Ребець Галина Дмитрівна, Буштрук Юхим Климович, Ребець Тіна Митрофанівна, Костогриз Любов Платонівна, Стовповська Надія Вакулівна, Заруденська Раїса Йосипівна, Поплавська Катерина Федорівна, Сабодаш Григорій Якович. Сабодаш Марія Самійлійвна та інші,

Інтернет-посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Сведения о помещичьих имениях. Т. 6, 1860
  2. ИнфоРост, НП. ГПИБ | [Вып. 13] : Екатеринославская губерния с Таганрогским градоначальством : ... по сведениям 1859 года. - 1863.. elib.shpl.ru. Процитовано 2017-05-19. 
  3. Владельцы Екатеринославского уезда. 
  4. Просмотр контента в режиме 2D (Silverlight). www.prlib.ru. Процитовано 2017-05-19. 
  5. Описание населенных мест Екатеринославской губернии на 1 января 1925 года. Издание губисполкома
  6. а б в Солонянський район / Новини / Cимвол бойової доблесті. www.solon-rn.dp.gov.ua. Процитовано 2017-05-14. 
  7. а б в Стовповський Іван Тихонович. Спогади.