Башмачка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Башмачка
Країна Україна Україна
Область Дніпропетровська область
Район/міськрада Солонянський
Рада/громада Башмачанська сільська рада
Код КОАТУУ 1225081001
Облікова картка Башмачка 
Locator Dot2.gif
Розташування села Башмачка
Основні дані
Населення 1 421
Територія 2,63 км²
Поштовий індекс 52462
Телефонний код +380 5669
Географічні дані
Географічні координати 48°09′31″ пн. ш. 35°00′34″ сх. д. / 48.15861° пн. ш. 35.00944° сх. д. / 48.15861; 35.00944Координати: 48°09′31″ пн. ш. 35°00′34″ сх. д. / 48.15861° пн. ш. 35.00944° сх. д. / 48.15861; 35.00944
Середня висота
над рівнем моря
96 м
Відстань до
обласного центру
40 км
Відстань до
районного центру
14 км
Місцева влада
Адреса ради 52462, с. Башмачка, вул. Кірова, 22; тел. 6-63-08, 6-63-32
Сільський голова Бережна Людмила Іванівна
Карта
Башмачка (Україна)
Башмачка
Башмачка
Башмачка (Дніпропетровська область)
Башмачка
Башмачка

Башма́чка (слобода Будинка, Заварівка) — село в Україні, в Солонянському районі Дніпропетровської області. Дворів — 401. Населення — 1119 чоловік.

Центр Башмачанської сільської ради. Сільраді підпорядковані села Кам'яно-Зубилівка, Любимівка, Любов, Перше Травня, Широкополе, Дніпрельстан.

Село історично поділяється на 4 частини - Сніп, Слобода, Лиса Гора та Безобова.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Село Башмачка знаходиться за 16 км на південний схід від районного центру Солоне і за 28 км від залізничної станції Привільне на лінії Апостолове — Нижньодніпровськ-Вузол. За 3,5 км від правого берега річки Дніпро, на відстані 1 км розташоване село Кам'яно-Зубилівка. По селу протікає пересихаючий струмок з загатами. Поруч проходить автомобільна дорога Н08.

Археологія[ред.ред. код]

На території Башмачки досліджено кургани епохи бронзи (III—I тисячоліття до Р. Х.), скіфські (курган Башмачка) та сарматські кургани (IV—II ст. до Р.Х).

Біля села знаходиться пам'ятка археології національного значення — Городище, . пам’ятка черняхівської культури. Це укріплення розміром 40х60 м, з поля захищене ровом та поділеною на кліті кам’яною стіною 3 м завтовшки з дерев’яним верхом, на відстані 24 м – другий рів. Решта стін – дерев’яні на підмурку. Всередині стояла центр. будівля, вздовж стін – житла. Городище могло бути резиденцією місцевого вождя. Поблизу на могильнику знайдено курганне поховання «князівського» рангу. Датується кін. 3–4 ст. [1] Розкопки засвідчили, що у цей період. перевагу надавали скотарству (38 %), далі йшли свійська свиня (27 %), дрібна рогата худоба (21 %), кінь (9 %) і собака (5 %)[2].

Історія[ред.ред. код]

XVIII сторіччя[ред.ред. код]

Село було засноване в другій половині 18 століття на запорозькому зимівнику, що входив до Кодацької паланки.

Академік Василь Зуєв, який мандрував у 1781 році пустельним правим боком Дніпра знайшов у степу слободу Будинка, яку ще називали Башмачкою. В щоденнику він записав: «Земля, где стоит сия слобода, в двух избушках состоящая, принадлежит графу Петру Александровичу Румянцеву Задунайскому. Сколь ни малы и многолюдны были сии избушки, – ибо в каждой было по 10 человек и по 12 казаков и всех холостых, однако по такой усталости и ненастью рады мы были чрезвычайно, что нашли себе уголок где обсушиться и обогреться. Мы в ее прибыли около полуночи и проводили время до света, кому где попало»[3].

У 1796 році село успадкував Сергій Петрович Рум'янцев.

XIX сторіччя[ред.ред. код]

У 1800 році село вже перебувало у володінні Григорія Петровича Милорадовича (разом з Вовнігами), а після смерті його дружини Олександри у 1838 році перейшло у спадок до його сина Лева Милорадовича[4].

В ті часи по балках біля Дніпра росли густі ліси і могли протікати неіснуючи зараз річки. Ліси там були до ХІХ століття. Балка Башмачка у 1885 році рясніла лісом змішаних порід, траплялися вікові дуби. Та в 1905 році її схили були вже голі, і вона була спустошена до невпізнання. Дорога від с. Волоське (20 верст) пролягала степами, перерізаним яром біля с. Башмачка, де протікала річка Башмачка, через яку переправлялися за допомогою гатки. яка була не зовсім справною[5].

Після скасування кріпацтва у 1861 році селяни не мали достатньо землі для підтримки свого господарства. Ситуація погіршувалася з кожним десятирічним процесом природного приросту населення. Збільшення селянських сімей призводило до дроблення виділеного наділу. І Російська імперія почала переселяти селян з південних регіонів до Сибіру та до Казахстану в XIX - початку XX ст. Зокрема, башмаччанин Пруценко Іван Пантелеймонович з жінкою Олександрою Пилипівною (Доля) переселилися до Кустанайського повіту[6].

Станом на 1886 рік у колишньому власницькому селі Солонянської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії мешкало 202 особи, налічувалось 59 дворових господарств, існувала школа[7].

У ніч на 1 серпня 1890 року у селі буяв сильний вітер, який призвів до великої пожежі. Згоріло не лише 11 хат, але й худоба та сільськогосподарський реманент. Селяни опинилися у скруті. Страхова винагорода виявилася настільки мізерною, що погорільцям довелося просити у земстві займ на те, щоби відновити господарство. Їм було видано 1650 руб. на кожне домогосподарство терміном на п'ять років[8].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 739 осіб (372 чоловічої статі та 367 — жіночої), з яких 730 — православної віри[9].

У 1912 році в селі було 62 двори і 355 мешканців, з яких селян 339 (180 чоловіків та 159 жінок) та 16 різночинців (8 чоловіків та 8 жінок).

Радянська доба (довоєнний період)[ред.ред. код]

В період 1932-1933 роках башмаччане зазнали два роки геноциду. Люди помирали з голоду. Їли все, від чого не можна було померти: ловили карасів у ставку, виловлювали ховрахів з нір, збирали траву, з якої упереміш з висівками пекли коржі. Корови взимку не доілісь[10]. По селу ходили загони так званих активістів і вилучали зерно. Взимку селяни ходили збирати мерзлий буряк, їли перетерту або мелену кору дерев, корінці бур'янів, запарювали "чай" з гілочок вишні. Від такої їжі люди часто мерли в страшних муках, бо шлунок не перетравлював тирси. Навесні башмаччани їли цибулини просеренів, пролісків, насіння курая, лободи та перекотиполя мололи на ручних жорнах на борошно і пекли з них "хліб". Влітку споживали дику цибулю і дикий часник, з трави варили щось подібне до борщу, а з пареної лободи - ліпеники (лободяники). Ще люди шукали мишачі запаси, рилися у старих бурякових ямах, рубали бадилля старої кукурудзи[11],

Німецько-радянська війна[ред.ред. код]

У роки тимчасової нацистської окупації населення саботувало виконання наказів окупантів. Гітлерівці жорстоко розправилися з жителями Башмачки — зігнали в приміщення сільського магазину близько 200 чоловік і підірвали його.

Радянська доба (післявоєнний період)[ред.ред. код]

На території села знаходилася центральна садиба колгоспу ім. Петровського, за яким закріплено 6866 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 6248 га орних земель. У господарстві вирощували зернові культури, розвинуте молочне тваринництво. Були допоміжні підприємства — молочний завод, олійня, майстерня з ремонту сільськогосподарської техніки, механізований тік, консервний завод виробничою потужністю 3 мільйони умовних банок на рік.

За 1966—1976 роки побудовані консервний завод, механізований тік, комбінат побутового обслуговування, будинок середньої школи, 55 індивідуальних житлових будинків. Прокладено 20 км водопроводу. У центрі села облаштовано парк.

Колгосп неодноразово був учасником ВДНГ СРСР.

1989 року за переписом тут мешкало приблизно 1300 осіб.

Опис[ред.ред. код]

У селі є середня школа, де 18 вчителів навчають 270 учнів, будинок культури, дві бібліотеки, книжковий фонд яких становить близько 15 тис. екземплярів, фельдшерський пункт, пологовий будинок, аптека, комбінат побутового обслуговування, дитячий садок на 90 місць, у центрі села парк. Працюють п'ять магазинів, АТС, поштове відділення, ощадна каса.

Шановані люди села[ред.ред. код]

Лепеленко Ферес Захарович (12.01.1922 с. Башмачка - † 19.01.2014. м. Калуга) - пілот-винищувач, за війну провів 30 повітряних боїв, збив 6 німецьких літаків. Нагороджений медалями "За бойові заслуги", орденами Червоної зірки, та іншими.У лютому 1943 р. посадив свій літак на городах с. Башмачки на лижах, щоб провідати батьків. Під час служби в 2 АДОН (авіадивізії особливого призначення) ходив на супроводу у Черчілля, Василя Сталіна, Г. Жукова, Л.М. Кагановича. Воював на Другому українському фронті поруч з Покришкіним, ходив на прикриття генерала Івана Полбіна. В якості веденого льотчика літав з Гореглядом та іншими [12]

Пам'ятки[ред.ред. код]

У центрі села споруджено пам'ятник кату України Григорію Петровському.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Інститут історії України НАН України. history.org.ua. Процитовано 2016-03-16. 
  2. С . А . Горбаненко О . П . Журавльов Г . О . Пашкевич. Сільське господарство жителів Пастирсько го городища. 
  3. Зуев В. Ф. Путешественныя записки Василья Зуева от С. Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 году / В. Ф. Зуев / подгот. текста, вступ. статья, коммент. М. Э. Кавуна; Ин-т укр. археографии и источниковедения им. М. С. Грушевского НАН Украины. — Днепропетровск: Герда, 2011. — XXVIII, 394 с., ил., карт. — (Серия «EDITIO PRINCEPS»). — ISBN 978-966-8856-43-3.
  4. Милорадович Лев Григорович (25.10.1808-08.02.1879). Дійсний статський радник, піклувальник Полтавської гімназії. Відомий як один із найбагатших поміщиків України, серед його власності був і великий кінський завод. Похований разом із дружиною на кладовищі Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря.
  5. ...Град ім'ям Пересічень" [Текст] : краєзнавчі нариси про пам'ятки Надпорожжя / В. В. Бінкевич, В. Ф. Камеко. - Д. : Пороги, 2008. - 343 с.:
  6. Козыбаев, Арман. Переселенцы в Кустанайский уезд: кто откуда- Костанай и костанайцы!. kostanay1879.ru. Процитовано 2016-03-26. 
  7. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  8. Постановления Екатеринославского уездного собрания 1890 год. dlib.rsl.ru. Процитовано 2016-03-26. 
  9. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-59)
  10. Із спогадів Ф. Лепеленка. 
  11. Свідчення очевидців про Голодомор 1932-1933 рр. 
  12. anilyin58 — «Качинец Лепеле…» на Яндекс.Фотках. m.fotki.yandex.ua. Процитовано 2016-03-24.