Башмачка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Башмачка
Країна Україна Україна
Область Дніпропетровська область
Район/міськрада Солонянський
Рада/громада Башмачанська сільська рада
Код КОАТУУ 1225081001
Облікова картка Башмачка 
Locator Dot2.gif
Розташування села Башмачка
Основні дані
Населення 1 421
Територія 2,63 км²
Поштовий індекс 52462
Телефонний код +380 5669
Географічні дані
Географічні координати 48°09′31″ пн. ш. 35°00′34″ сх. д. / 48.15861° пн. ш. 35.00944° сх. д. / 48.15861; 35.00944Координати: 48°09′31″ пн. ш. 35°00′34″ сх. д. / 48.15861° пн. ш. 35.00944° сх. д. / 48.15861; 35.00944
Середня висота
над рівнем моря
96 м
Відстань до
обласного центру
40 км
Відстань до
районного центру
14 км
Місцева влада
Адреса ради 52462, с. Башмачка, вул. Кірова, 22; тел. 6-63-08, 6-63-32
Сільський голова Сєлін Микола Петрович
Карта
Башмачка is located in Україна
Башмачка
Башмачка
Башмачка is located in Дніпропетровська область
Башмачка
Башмачка

Башма́чка (слобода Будинка) — село в Україні, в Солонянському районі Дніпропетровської області. Дворів — 401. Населення — 1119 чоловік.

Центр Башмачанської сільської ради. Сільраді підпорядковані села Кам'яно-Зубилівка, Любимівка, Любов, Перше Травня, Широкополе, Дніпрельстан.

Село історично поділяється на 4 частини - Сніп, Слобода, Лиса Гора, Безобова,Свинячий хутір, Скарабутка (Карабутка), Вовнізька частина. Південний та Північний "посьолки".

Географічне розташування[ред.ред. код]

Село Башмачка знаходиться за 16 км на південний схід від районного центру Солоне і за 28 км від залізничної станції Привільне на лінії Апостолове — Нижньодніпровськ-Вузол. За 3,5 км від правого берега річки Дніпро, на відстані 1 км розташоване село Кам'яно-Зубилівка. По селу протікає пересихаючий струмок з загатами. Поруч проходить автомобільна дорога Н08.

Археологія[ред.ред. код]

На території Башмачки досліджено кургани епохи бронзи (III—I тисячоліття до Р. Х.), скіфські (курган Башмачка) та сарматські кургани (IV—II ст. до Р.Х).

Біля села знаходиться пам'ятка археології національного значення — Городище, . пам'ятка черняхівської культури. Це укріплення розміром 40х60 м, з поля захищене ровом та поділеною на кліті кам'яною стіною 3 м завтовшки з дерев'яним верхом, на відстані 24 м – другий рів. Решта стін – дерев'яні на підмурку. Всередині стояла центр. будівля, вздовж стін – житла. Городище могло бути резиденцією місцевого вождя. Поблизу на могильнику знайдено курганне поховання «князівського» рангу. Датується кін. 3–4 ст. [1] Розкопки засвідчили, що у цей період. перевагу надавали скотарству (38 %), далі йшли свійська свиня (27 %), дрібна рогата худоба (21 %), кінь (9 %) і собака (5 %)[2].

Історія[ред.ред. код]

XVIII сторіччя[ред.ред. код]

Село було засноване в другій половині 18 століття на запорозькому зимівнику, що входив до Кодацької паланки.

Академік Василь Зуєв, який мандрував у 1781 році пустельним правим боком Дніпра знайшов у степу слободу Будинка, яку ще називали Башмачкою. В щоденнику він записав: «Земля, где стоит сия слобода, в двух избушках состоящая, принадлежит графу Петру Александровичу Румянцеву Задунайскому. Сколь ни малы и многолюдны были сии избушки, – ибо в каждой было по 10 человек и по 12 казаков и всех холостых, однако по такой усталости и ненастью рады мы были чрезвычайно, что нашли себе уголок где обсушиться и обогреться. Мы в ее прибыли около полуночи и проводили время до света, кому где попало»[3].

У 1796 році село успадкував Сергій Петрович Рум'янцев[ru].

XIX сторіччя[ред.ред. код]

У 1800 році село вже перебувало у володінні Григорія Петровича Милорадовича (разом з Вовнігами), а після смерті його дружини Олександри у 1838 році перейшло у спадок до його сина Лева Милорадовича[4]. Хутір Заварівка (1026 десятин) належав ротмістру Петру Семеновичу Заварову.

В ті часи по балках біля Дніпра росли густі ліси і могли протікати неіснуючи зараз річки. Ліси там були до ХІХ століття. Балка Башмачка у 1885 році рясніла лісом змішаних порід, траплялися вікові дуби. Та в 1905 році її схили були вже голі, і вона була спустошена до невпізнання. Дорога від с. Волоське (20 верст) пролягала степами, перерізаним яром біля с. Башмачка, де протікала річка Башмачка, через яку переправлялися за допомогою гатки. яка була не зовсім справною[5].

Після скасування кріпацтва у 1861 році селяни не мали достатньо землі для підтримки свого господарства. Ситуація погіршувалася з кожним десятирічним процесом природного приросту населення. Збільшення селянських сімей призводило до дроблення виділеного наділу. І Російська імперія почала переселяти селян з південних регіонів до Сибіру та до Казахстану в XIX - початку XX ст. Зокрема, башмаччанин Проценко Іван Пантелеймонович з жінкою Олександрою Пилипівною (Доля) переселилися до Кустанайського повіту[6].

Навесні 1885 року Милорадович Григорій почав розпродавати землю навколо Башмачки Герману Бергману[7].

Станом на 1886 рік у колишньому власницькому селі Солонянської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії мешкало 202 особи, налічувалось 59 дворових господарств, існувала школа[8].

У 1887 роках земля в Башмачці розподілялася наступним чином:

- землями розміром 991 десятиною володіли селяни-власники;

- пустир (364 десятини) - у володінні губернського секретаря Милорадовича Григорія Львовича.

У ніч на 1 серпня 1890 року у селі буяв сильний вітер, який призвів до великої пожежі. Згоріло не лише 11 хат, але й худоба та сільськогосподарський реманент. Селяни опинилися у скруті. Страхова винагорода виявилася настільки мізерною, що погорільцям довелося просити у земстві займ на те, щоби відновити господарство. Їм було видано 1650 руб. на кожне домогосподарство терміном на п'ять років[9].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 739 осіб (372 чоловічої статі та 367 — жіночої), з яких 730 — православної віри[10].

Земля в Башмачці у 1897 році розподілялася вже таким чином;

1) селянин Демид Садовий - 40 десятин;

2) міщанин Микита Григорович Додон - 1 десятина;

3) селянин Іван Савич Єрошенко - 24 десятини;

4) товариство селян - 390 десятин;

5) товариство селян с. Вовніги - 2 десятини;

6) дочка дійсного статського радника Катерина Павлівна Бойченко[11] - 408 десятин

7) Корній Іванович Пиндич - хутір Семенівський Заварівка (189 десятин).

20 жовтня 1897 року селяни Назар Шаповал, Іван Томілко, Никифор Михайленко, Іван Коршун, Андрій Волжан, Матвій Третяк, Сидір Купрієнко, Федір Кубишка, Омелян Проценко та Омелян Томілко написали в Катеринославську управу прохання про відтермінування боргу до урожаю 1898 року борг у сумі 548 рублів із страхового капіталу, який було взято на відновлення господарства, знищеного пожежею 1890 року (всього їм було видано 1650 рублів). Мелентію Садовому (за нього розписався Спиридон Волжан) зробили розстрочку через другу пожежу 23 серпня 1895 року. Селяни не мали можливості заплатити борг через неврожай 1897 року. Вони ледве повернули засіяний навесні хліб і сплатили позику селянському поземельному банку, який сприяв придбанню земельних ділянок [12].

Початок ХХ сторіччя[ред.ред. код]

У 1912 році в селі було 62 двори і 355 мешканців, з яких селян 339 (180 чоловіків та 159 жінок) та 16 різночинців (8 чоловіків та 8 жінок).

Радянська доба (довоєнний період)[ред.ред. код]

В 1920 році в селі вже було створено партійний осередок до якого входили Влас Федорович Купрієнко, П. К. Бушрук та інші. В 1922 році організовано комсомольський осередок. Очолювали його Я. X. Нетудихата, Г. К. Проценко[13].

У 1928 році створено 3 колгоспи "Сніп" (голова - Вискарка Степан Федосійович, дві машини, ферма на 35 корів, три доярки), "Дніпробудило" (голова - Остапенко Микола), ім. Петровського (голова - Проценко Микола Юхимович). "Техніку" (воли, коні) вилучали у заможних селян. Врожай збирали кінними молотарками та косарками. В селі було 2 вітряки. Один з них зберігався до 50-х років. Приїздили молоти із сусідніх сіл, мололи навіть вночі при сильному вітрі. Водіями в цих колгоспах працювали Третяк Іван Іванович, Прядка Василь із хутора Зоря та Удовика Олександр Олександрович, Колгосп ім. Петровського складався з десятидворок, яким виділили тягло, інвентар, замлю, і вони самі займалися господарством.

У 1931 році в селі було проведення так зване розкуркулення, тобто частина трудящих землевласників-селян була виселена. Зокрема, були вислані:

1) Михайленко Михайло Ілліч  1883 р.н. з дружиною Ганною 1883 р.н., сином Михайлом 1909 р.н., сином Іллею 1911 р.н.,  сином Миколою 1913 р.н.,  донькою Тетяною 1916 р.н., донькою Марією 1909 р.н. Мав власної землі 40 дес., орендованої - 20 дес., вітряний млин, двигун і  молотарку, коней 10-13 штук, корів  5  шт,, увесь сільськогосподарський інвентар, постійних робочих - 3 чоловіки, сезонних – 5. У  1929/30 роках  позбавлений права голосу як експлуататор найманої робочої сили.. Засуджений у 1931 році за невиконання хлібозаготовок. Політхарактеристика: ворожо ставиться до всіх заходів Радянської влади.

2) Садовий Петро Демидович  1872 р.н. (служив у царській армії рядовим) а також дружина Одарка 1872 р.н., син Григорій  1913 р.н. (викреслений з виселених). Мав власної землі 50 дес., коней 6-7 штук, корів  15-17  шт, двигун з молотаркою, постійних робочих – 4-7. Перебував у колгоспі, але вичищений як кулак. Політхарактеристика: ворожо ставиться до всіх заходів Радянської влади.

3) Садовий Іван  Никифорович  1911 р.н. (мати Устя  1873 р.н.,  сестра  Ганна  1906 р.н., брат Михайло 1913 р.н. викреслені з виселених). Мав власної землі 40 дес., орендованої 25 дес.,  увесь сільськогосподарський інвентар, коней 10 штук, корів  20  шт, млин молотарку з двигуном , постійних робочих –7, сезонних - 10. Політхарактеристика: ворожо ставиться до Радянської влади

4) Томилко Григорій Павлович 1882 р.н. та дружина Віра 1883 р.н., дочка Параска 1909 р.н.(син Іван 1912 р.н. викреслений з виселених).Мав власної землі 30 дес., орендував 15 дес., мав конну молотарку і увесь сільськогосподарський інвентар, коней 6-7 штук, корів  4  шт, постійних робочих – 2, сезоних - 3-4 чол..У  1929/30 роках  позбавлений права голосу як експлуататор найманої робочої сили. Політхарактеристика: ворожо ставиться до всіх заходів Радянської влади

5) Томилко Павло Іванович 1870 р.н. та дружина Ганна 1873 р.н., дочка Уляна 1908 р.н., дочка Ганна 1928 р.н. (викреслена), син Сергій 1907 р.н.(викоеслений), син Василь 1904 р.н., синова жінка Наталка 1904 р.н.. Середняк Мав власної землі 20 дес., орендованої 10 дес.,  увесь сільськогосподарський інвентар, коней 6-7штук, корів  -5 шт, сезонних робочих - 2-3 чол. Засуджений у 1930 році за невиконання хлібозаготовок та сільгоспподатку. Політхарактеристика: ворожо ставиться до всіх заходів Радянської влади[14].

В період 1932-1933 роках башмаччане зазнали два роки геноциду. Люди помирали з голоду. Їли все, від чого не можна було померти: ловили карасів у ставку, виловлювали ховрахів з нір, збирали траву, з якої упереміш з висівками пекли коржі. Корови взимку не доілісь[15]. По селу ходили загони так званих активістів і вилучали зерно. Взимку селяни ходили збирати мерзлий буряк, їли перетерту або мелену кору дерев, корінці бур'янів, запарювали "чай" з гілочок вишні. Від такої їжі люди часто мерли в страшних муках, бо шлунок не перетравлював тирси. Навесні башмаччани їли цибулини просеренів, пролісків, насіння курая, лободи та перекотиполя мололи на ручних жорнах на борошно і пекли з них "хліб". Влітку споживали дику цибулю і дикий часник, з трави варили щось подібне до борщу, а з пареної лободи - ліпеники (лободяники). Ще люди шукали мишачі запаси, рилися у старих бурякових ямах, рубали бадилля старої кукурудзи[16],

У 1931-40-х роках по країні пройшла хвиля політичних репресій. Хлібороби-одноосібники Буштрук Іван Маркович 1878 р.н., Оношенко Порфирій Іванович 1888 р.н. , Кудлач Григорій Григорович 1909 р.н. були звинувачені у контрреволюційній агітації і заслані до Північного краю на 3 роки. Касир ощадкаси с. Башмачка Сміюха Опанас Пилипович 1886 р.н. ув'язнений до ВТТ[17]. А Садовий Іван Антонович 1898 р.н. був 30.11.1937 р заарештований за начебто контрреволюційну діяльність і через 10 днів розстріляний[17].

Німецько-радянська війна[ред.ред. код]

З початку воєнних дій колгоспи було евакуйовано до Росії, крім колгоспа "Сніп".

10.10.1941 р.,Томілко Яків Омелянович 1899 р.н. був звинувачений в дискредитації керівників комуністичної партії ув'язнений до ВТТ на 6 років[17].

Село звільнене від німців 26 жовтня 1943 року. Німці за село не воювали, а спішно відступили. Башмаччане допомагали санітарам збирати у полі поранених. Врятували також і 16-річного німецького юнака, який плакав, бо йому відірвало пальці на обох ногах. Три дні не припинявся потік танків Т-34 та КВ і Катюш. Жінки Карабутки облаштували в своїх хатах польові кухні і виносили солдатам Радянської армії їжу просто на дорогу.

Після звільнення жінки, діти та інваліди війни почали збирати врожай вручну та за допомогою корів, яких запрягали у плуг. Потім повернулися з евакуації зношені трактори "Універсали"[18] і "ХТЗ". Трактористів не було, тож організували курси. Першими трактористами стали Буштрук Галина Сидорівна, Ярош Марія, Лисенко Віра.

Незабаром відновилися репресії. так, у грудні 1943 року вчителька школи у с. Башмачка Кравець Ольга Олексіївна була заарештована за звинуваченням у співробітництві з німецькими окупаційними військами і ув'язнена до ВТТ на 10 р[17].

Радянська доба (післявоєнний період)[ред.ред. код]

Після війни у колгоспі "Сніп" головував Лисенко Андрій Іванович, а через півтора року - Проценко Іван Степанович.

У колгоспі ім. Петровського у 1946 році головою став Кубишка Микола Михайлович, а у колгоспі "Дніпробудило" Клименко Андрій Якович.

Політичні репресії подовжилися і після перемоги. У 1945-1948 році колгоспник с/г артілі ім. Петровського Плахтиря Петро Якович 1924 р.н. звинувачений в а/рад. агітації і ув'язнений до ВТТ на 10 р., колгоспниця Проценко, Валентина Никифорівна як дружина репресованого ув'язнена до ВТТ на 10 р. Томілко Марія Юхимівна 1920 р.н. звинувачена в участі у релігійній секті ієговістів і ув'язнена до ВТТ на 25 р[17].

У 1950 році всі три колгоспи було об'єднано в колгоспі ім. Петровського, який під головуванням Кубишки М.М. поступово став колгоспом-мільйонером.

У 1965 році збудували молочний завод, у 1968 році почалося зведення консервного заводу.

У 1969 році до колгоспу ім. Петровського приєднали колгосп ім. Куйбишева (с. Любимівка, Май, Любов, Широкопілля).

У 1970 році консервний завод під керівництвом Вискарки Дмитра Михайловича почав випускати соки, консервацію і навіть вино. Колгосп закупив багато техніки, що забезпечило багаті врожаї. На фермах налічувалось 1800 племінних корів. За успіхи у праці було нагороджено медалями Близнакова О.О., Філаретова В.Г., Мананнікова Г.Д.,Буштрук Г.П. В цьому ж році колгосп очолив Мотрій Андрій Семенович. який за два роки покращив умови життя башмаччан: заасфальтував дороги та провів телефонний зв'язок.

У 1972 році головою колгоспу став Дрелевський Микола Андрійович. За період його керівництва господарство займалось вирощуванням зернових культур, розвитком тваринництва. Вперше доярки досягли трьохсоттисячного надою молока. серед них Пост Марія Іллівна, Горбань Устина Степанівна, Петрик Тамара Василівна, Братко Галина Миколаївна, Буштрук Галина Павлівна.

У 1976 році головою правління став Савенко Дмитро Петрович, який укрупнив бригади (замість дільничих бригад з'явилися комплексні), створив мехдвір. Збудували єдиний у районі кормовий цех. На вісім колгоспів варили кашу - пійло для скота, подрібнювали корми.Але на повну потужність цех не працював. Для зберігання кормів звели п'ять сінажних башт. Розпочато закладку саду.

У 1985 році головою призначено Кириленка Івана Григоровича, який розпочав будівництво житла для робітників саду.

У 1987 році головує Дейкало Микола Олександрович, який скоротив тваринництво з 2000 до 300 голів і почав розвивати садівництво.

Колгосп неодноразово був учасником ВДНГ СРСР.

1989 року за переписом тут мешкало приблизно 1300 осіб.

Незалежна Україна[ред.ред. код]

У 1995 році колгосп реорганізовано в АВАТ "Петровське", а восени 1998 року на його базі створено ТОВ "Агрос"

Школа[ред.ред. код]

У селі є середня школа, де 18 вчителів навчають 270 учнів,

Будинок культури[ред.ред. код]

Інфраструктура[ред.ред. код]

Дві бібліотеки, книжковий фонд яких становить близько 15 тис. екземплярів,

Фельдшерський пункт, пологовий будинок, аптека,

Комбінат побутового обслуговування,

Дитячий садок на 90 місць "Ромашка",

у центрі села парк.

Працюють вісім магазинів та 5 кав'ярень ,

АТС,

Поштове відділення,

Ощадна каса.

Шановані люди села[ред.ред. код]

Лепеленко Ферес Захарович (12.01.1922 с. Башмачка - † 19.01.2014. м. Калуга) - пілот-винищувач, за війну провів 30 повітряних боїв, збив 6 німецьких літаків. Нагороджений медалями "За бойові заслуги", орденами Червоної зірки, та іншими.У лютому 1943 р. посадив свій літак на городах с. Башмачки на лижах, щоб провідати батьків. Під час служби в 2 АДОН (авіадивізії особливого призначення) ходив на супроводу у Черчілля, Василя Сталіна, Г. Жукова, Л.М. Кагановича. Воював на Другому українському фронті поруч з Покришкіним, ходив на прикриття генерала Івана Полбіна. Як ведений льотчик літав з Гореглядом[ru] та іншими [19]

Джерела[ред.ред. код]

Спогади селян с. Башмачка

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Інститут історії України НАН України. history.org.ua. Процитовано 2016-03-16. 
  2. С . А . Горбаненко О . П . Журавльов Г . О . Пашкевич. Сільське господарство жителів Пастирсько го городища. 
  3. Зуев В. Ф. Путешественныя записки Василья Зуева от С. Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 году / В. Ф. Зуев / подгот. текста, вступ. статья, коммент. М. Э. Кавуна; Ин-т укр. археографии и источниковедения им. М. С. Грушевского НАН Украины. — Днепропетровск: Герда, 2011. — XXVIII, 394 с., ил., карт. — (Серия «EDITIO PRINCEPS»). — ISBN 978-966-8856-43-3.
  4. Милорадович Лев Григорович (25.10.1808-08.02.1879). Дійсний статський радник, піклувальник Полтавської гімназії. Відомий як один із найбагатших поміщиків України, серед його власності був і великий кінський завод. Був одружений з графинею Єлизаветою Іванівною Милорадович (у дівоцтві Скоропадська), громадською діячкою і меценатом.
  5. ...Град ім'ям Пересічень" [Текст] : краєзнавчі нариси про пам'ятки Надпорожжя / В. В. Бінкевич, В. Ф. Камеко. - Д. : Пороги, 2008. - 343 с.:
  6. Козыбаев, Арман. Переселенцы в Кустанайский уезд: кто откуда- Костанай и костанайцы!. kostanay1879.ru. Процитовано 2016-03-26. 
  7. БЕРГМАН Герман Абрамович - народився в 1850 р Великий землевласник у Солонянській волості. Губернський секретар, Почесний громадянин м.Катерінослава, член Катеринославської повітової земської управи (з 1895 р) Депутат 3-й Державної думи від м.Катерінослава, член фракції "Союзу 17-го жовтня" в Державній думі
  8. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  9. Постановления Екатеринославского уездного собрания 1890 год. dlib.rsl.ru. Процитовано 2016-03-26. 
  10. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-59)
  11. Катерина - донька інспектора Катеринославської медичної управи Павла Никифоровича Бойченка (1813–1884), який до того ж був неабияким землевласником. У 1882 р. він володів маєтком площею 392 дес., який придбав ще у 1870 р. (ttp://ikp.nmu.org.ua/pdf/2014/21.pdf).
  12. Просмотр документа - dlib.rsl.ru. dlib.rsl.ru. Процитовано 2016-08-16. 
  13. Історія міст і сіл Української СРСР ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ОБЛАСТЬ. Київ. 1969. 
  14. ДАДО, фонд 6483, оп. 1, спр.23
  15. Із спогадів Ф. Лепеленка. 
  16. Свідчення очевидців про Голодомор 1932-1933 рр. 
  17. а б в г д «Реабілітовані історією». www.reabit.org.ua. Процитовано 2016-08-27. 
  18. "Універсал" трактор. 
  19. anilyin58 — «Качинец Лепеле…» на Яндекс.Фотках. m.fotki.yandex.ua. Процитовано 2016-03-24.