Курка

Ку́ри сві́йські або дома́шня ку́рка (Gallus gallus domesticus) — свійські птахи, найпоширеніші птахи планети. На 2003 рік у світі налічувалося близько 24 мільярдів курей. За тривалу історію одомашнення людиною виведена велика кількість різних порід. Розводять їх заради м'яса та яєць, крім того, від них отримують перо і пух.

Назва

Назва «кури» походить від праслов'янського kurъ, утворене за допомогою суфікса -r- від звуконаслідувального вигуку *ku або *kur; пов'язання з перс. xurōs — «півень» і дінд. kúlālah — порода курей. лат. gallus — «півень», лат. domesticus — «сві́йський».

Історія одомашнення

Різні види диких птахів у різні часи виявляли на всіх континентах: глухар — в Європі, цесарки — в Африці, Туреччині та Америці і золотий півень — в Азії.

Вважається, що домашні кури походять від диких банківських півнів (Gallus gallus), що мешкають в Азії. Дика попередниця курки була дрібною, вагою не більше кілограма. Харчувалася насінням, комахами, равликами, вміла літати, гнізда робила на землі. Самка відкладала від 4 до 13 яєць. Окрім банківських або червоних джунгльових курей до роду Курка (Gallus) належать ще три види: Gallus sonnerati, Gallus lafayettei і Gallus varius. Диких представників роду і сьогодні можна зустріти в Індії, Індокитаї, південному Китаї, Індонезії та на Філіппінах.

Ранні свідоцтва, на які посилався в своїх працях і Чарлз Дарвін, вказували на одомашнення курки в районі Індії близько 2000 років до н. е. Пізніше дослідники стверджували, що це могло статися близько 3200 років до н. е. і навіть раніше в іншому регіоні Азії. Нині є ряд фактів, що свідчать про давнішу історію одомашнення курей — 6000—8000 років до н. е. в Південно-Східній Азії та Китаї.

Найбільшими виробниками курки є США (18,29 млн тонн за рік), Бразилія (13,6 млн тонн), Китай (12,7 млн тонн), Індія (4,2 млн тонн), Росія (3,75 млн тонн), Мексика (3,27 млн тонн).

Породи

У світі існує безліч порід курей, різних на вигляд, за забарвленням, особливостями розведення і напрямком використання. У різних порід яйця мають різний колір: білий, коричневий, зелений, блакитний, червоний тощо. Нині у європейському стандарті з птахівництва нараховується близько 180 порід курей, проте в цілому у світі їх понад 600. З господарської точки зору породи розділяють на три головні групи:

• яєчні породи,
• яєчно-м'ясні породи,
• м'ясні породи.

Породи мають свої особливості. Яєчні кури — невеликого розміру, швидко ростуть, рано дозрівають. Кури яєчно-м'ясних порід більші, з добре розвиненими м'язами, менш скороспілі. До давно відомих яєчних порід належать:

• Іспанська (англ. Spanish)
• Італійська (нім. Italiener) або леггорн (англ. Leghorn)
• Гамбургська (англ. Hamburg або Hamburgh)
• Червоношапкова (англ. Red Cap)
• Андалузька (англ. Andalusian)
• Мінорка (англ. Minorca)

Більшість з них, окрім леггорна, втратили своє значення в умовах сучасного великомасштабного виробництва яєць. У дрібних приватних господарствах ці і деякі інші з не насиджуючих порід вимагають великого простору для прогулянок, а взимку — гарно опалюваних приміщень.

У промисловому птахівництві, що включає м'ясну промисловість і виробництво яєць, використовуються гібридні породи і кроси курей. При цьому основними завданнями племінної роботи є виведення спеціалізованих яйценосних та м'ясних ліній, випробування їх на поєднання і схрещування для виведення гібридних несучок і бройлерів.

Зовнішній вигляд

Кури важать від 1,5 до 5 кг залежно від породи. При цьому півні зазвичай важчі за самок: різниця у вазі може складати до 1 кг. Крім того, існують карликові породи — від 500 г до 1,2 кг.

У курей яскраво виражений статевий диморфізм. Чоловічі особини відрізняються від жіночих в першу чергу яскравим оперенням, яке особливо виділяється на довгому пишному хвості і шиї. У півнів в нижній частині плесна утворюються кісткові вирости — шпори. І курка, і півень мають на голові виразно помітну борідку і гребінь. Вони є органами терморегуляції і дозволяють перенаправляти кровотік до шкіри. В більшості випадків гребінь у півня більший, ніж у курки. Розрізняють гребені:

• листоподібний (з декількома зубцями),
• трояндоподібний,
• стручкоподібний та інших форм.

У курчат є менш виражений гребінь і борідка тілесного кольору. Дзьоб злегка зігнутий. Забарвлення дзьоба і плесна у більшості порід однакове — жовте, біло-рожеве, чорне чи інше. Колір оперення різноманітний — білий, сірий, помаранчевий, рудий, коричневий, червоний, чорний.

Спосіб життя і утримання

Для курей потрібен незначний простір для життя і прогулянок. Вони не дуже чутливі до несприятливих погодніх умов, тому переважно добре зимують в звичайному сараї і хлівах. В умовах промислового птахівництва курей розміщають в пташниках (на підлозі або в клітках).

Серед курей можливі випадки канібалізму, якщо одна птаха починає клювати рану іншої особини, а також через стрес у зв'язку з переповненістю курників або через брак в раціоні білків, метіоніну чи певних мікроелементів (зокрема, сірки). У промисловому виробництві з метою запобігання подібним інцидентам (канібалізму, розкльовуванню) і для підвищення споживання корму застосовується метод обрізання дзьоба (дві третини верхньої і одна третина нижньої половини). Цей процес (дебекірування) болючий для курей, оскільки їх дзьоб пронизаний тонкими нервовими закінченнями.

Годування

Курячий шлунок має 2 відділи — залозистий і м'язистий. Основне перетирання і подрібнення їжі відбувається в м'язистому шлунку. Для цього птах повинен мати можливість ковтати гравій або гальку діаметром 3—5 мм, її можна додавати в годівницю разом з мінеральними кормами.

Кури всеїдні: вони харчуються дрібним насінням, травами і листям, черв'яками і навіть невеликими ссавцями, такими як миші. У домашніх господарствах основний корм курей — це різні види зернових культур, найпопулярніші з яких — овес, ячмінь, гречка і пшениця. Часто кури риють землю у пошуках комах, личинок і насіння. Додавання до зернового корму зелені і тваринної їжі взимку, коли птиця не може сама знаходити черв'яків та клювати траву, корисне. Це збільшує яйценосність.

Також куркам потрібні вітаміни, особливо яєчним породам. У наш час цю потребу задовольняють комбіновані корми. Постійну норму встановити не можна (взимку більше, ніж влітку на волі). Рахують в середньому близько 85 г зерна на одну курку. Взимку корм дається двічі: вранці і ввечері, влітку — один раз. Часте годування, у зв'язку з великою різноманітністю кормів, робить курей примхливими, вимогливими і призводить до ожиріння.

У промислових умовах кури зазвичай харчуються спеціалізованими кормами, в які додають білки і зернові культури. У раціон включають зерно 2—3 видів —— кукурудзу, ячмінь та інше (65—70 % від маси всіх сухих кормів), макуху і шроти (8—12 %), сухі тваринні корми — рибне і м'ясокісткове борошно (3—5 %), сухі дріжджі (1—3 %), коренеплоди, трав'яне борошно, мінеральні корми та вітаміни. У країнах з розвиненим птахівництвом для курей різного віку комбікормова промисловість випускає готові повнораціонні комбікорми.

Розмноження

В даний час загальноприйняте статеве співвідношення в племінному стаді — один півень на 8—12 курок. Статева скороспілість курок (вік до того, коли знесено перше яйце) — 5—6 місяців. Линька в хороших несучок продовжується 2—3 тижні, в поганих — два місяці і більше. Після неї яйцекладка за хороших умов годування і утримання відновлюється. Кури здатні нести яйця зазвичай протягом 10 років. У промислових господарствах економічно вигідно використовувати курей лише протягом першого року яйцекладки, оскільки яйценоскість з віком знижується на 10—15 % щороку, у племінних господарствах — кожні 2—3 роки, причому на 2—3-й рік залишають лише високопродуктивну птицю. Племінне стадо зазвичай на 55—60 % складається з молодих курок, на 30—35 % — з дволіток і на 10 % — з триліток. Півнів використовують до двох років, найцінніших — до трьох років.

Захворювання

Серед виявлених захворювань курей трапляється інфекційний бронхіт.

Кури в культурі

• Курка чи яйце?

• 

  «Золотий півень та курка» — розпис на вертикальному сувої авторства невідомого корейського художника.

Див. також

• Аям Цемані — абсолютно чорна порода курей

Джерела

• Авраменко И. М. Практические советы по содержанию всех пород кур. — М.: АСТ, 2002. — 304 с — ISBN 5-17-014580-2.
• Арефьев В. А., Лисовенко Л. А. Англо-русский толковый словарь генетических терминов / Науч. ред. Л. И. Патрушев. — М.: Изд-во ВНИРО, 1995. — 407 с. (Див. про курку в Додатку 1 «Животные, растения и микроорганизмы — наиболее распространённые объекты генетических исследований».)
• Горбачёва Н. С. Породы кур и их содержание в приусадебном хозяйстве. — М.: Искусство и мода, 1993. — 144 с — ISBN 5-87242-011-0.
• Сельскохозяйственная птица: В 2 т. / Под ред. Э. Э. Пенионжкевича. — М.: Изд-во с.-х. лит., журн. и плакатов, 1962.
• Сметнев С. И. Птицеводство. — 6-е изд., перераб. и доп. — М.: Колос, 1978. — 304 c.

Посилання

• Кури // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 797. — 1000 екз.