Військове

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Військове
Країна Україна Україна
Область Дніпропетровська область
Район/міськрада Солонянський
Рада/громада Військова сільська рада
Код КОАТУУ 1225081901
Облікова картка Військове 
Locator Dot2.gif
Розташування села Військове
Основні дані
Населення 949
Поштовий індекс 52472
Телефонний код +380 5669
Географічні дані
Географічні координати 48°10′17″ пн. ш. 35°09′57″ сх. д. / 48.17139° пн. ш. 35.16583° сх. д. / 48.17139; 35.16583Координати: 48°10′17″ пн. ш. 35°09′57″ сх. д. / 48.17139° пн. ш. 35.16583° сх. д. / 48.17139; 35.16583
Середня висота
над рівнем моря
89 м
Водойми р. Дніпро
Відстань до
районного центру
24 км
Найближча залізнична станція Привільне
Відстань до
залізничної станції
35 км
Місцева влада
Адреса ради 54472, с. Військове, вул. Миронова, 9; тел. 7-71-31
Сільський голова Балахніна Г.М.
Карта
Військове is located in Україна
Військове
Військове
Військове is located in Дніпропетровська область
Військове
Військове

Військо́ве — село в Україні, в Солонянському районі Дніпропетровської області. Населення — 1071 чоловік.

Центр сільської ради, якій підпорядковані населені пункти Вовніги, Гроза, Калинівка, Петро-Свистунове.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Село Військове розташовується на правому березі Дніпра, вище за течією на відстані 0,5 км розташоване село Микільське-на-Дніпрі, нижче за течією на відстані 7 км розташоване село Вовніги. Знаходиться за 24 км від районного центру Солоного й за 35 км від залізничної станції Привільне на лінії Апостолове — Нижньодніпровськ-Вузол. На відстані

Археологія[ред.ред. код]

Місцевість, де розташоване Військове і довколишні села, була заселена ще у прадавні часи.

У сіл Військове, Вовніги і Микільського-на-Дніпрі знайдено крем'яні знаряддя праці епохи раннього палеоліту (100-40 тис. років тому).

Біля села Петро-Свистунове — поселення епохи пізнього палеоліту і мезовіта (25-10 тис. років тому тому).

Два родових могильника і чотири поселення епохи неоліту (V—IV тисячоріччя до Р. Х.) виявлено поблизу сіл Олексіївки, Вовніги й Військового. Особливе значення має дослідження Микільського могильника (Микільського кромлеху).

На території цих населених пунктів а біля них, а також біля села Звонецького знайдені й частково досліджено кілька поселень й курганних могильників епохи бронзи (III — початок I тисячоліття до н. Е..) {Археологія Української РСР, т. 1, с. 27, 28.}.

На території Микільського-на-Дніпрі виявлено ранньослов'янського поселення Черняхівської культури (III—VI ст.)[1].

Історичні відомості[ред.ред. код]

У Микільському-на-Дніпрі 972 року загинув київський князь Святослав Ігоревич від печенізької кінноти князя Курі. Місцина є історичною пам'яткою національного значення.

На початку XVI століття територія, де нині розташовані села Військове і Звонецьке, була заселена черкасами, українцями що рятувалися від польсько-шляхетського гніту. 1648 року сюди приїздив Богдан Хмельницький[2].

1737 року тут було створено укріплення — Ненаситецький ретраншемент, що отримало назву від одного з дніпровських порогів — Ненаситецького. Сюди стікалися утікачі-кріпаки з Лівобережної та Правобережної України, а також з Росії. 1741 року їх було тут вже «чимале число»[3].

Назва «Військове» вперше зустрічається в документах Коша Запорозького, датованих 1768 роком[4].

Після ліквідації Запорізької Січі царський уряд щедро роздавав ці землі поміщикам. 1780 року генерал-губернатор Катеринославського намісництва Іван Синельников отримав у власність Ненаситецький поріг з прилеглими до нього землями. Його дружині А. В. Синельниковій імператриця Катерина II подарувала село Військове.

За даними ревізії 1782 року, тут проживали 124 людини кріпаків (71 чоловік і 53 жінки), які обробляли поміщицьку землю. Навколо Військового Синельникову належало 3187 десятин землі, з яких 2820 було зручних для обробітку[5]. За чисельністю населення Військове серед довколишніх сіл поступалося лише Микільському і Звонецькому. Іван Синельников переселяв з Росії багатьох кріпаків у належні йому оела. У заснованій ним слободі Миколаївській (пізніше — Микільській), названній так на честь його сина Миколи, в 1794 році налічувалося 375 жителів, у тому числі 215 російських (35 дворів) та 101 українець (26 дворів), не рахуючи 59 «дворових людей» невідомого походження. За рахунок кріпаків, переселених у Військове, кількість населення села за 12 років збільшилося більш ніж у два рази. Так, в 1794 році тут було 58 дворів і мешкало 275 чоловік (141 чоловік і 134 жінки).

Кріпаки зазнавали жорстокої експлуатації. Особливо нестерпним стало їхнє становище незадовго до скасування кріпосного права, коли в гонитві за прибутком поміщики розширювали оранки земель, захоплюючи і селянські наділи. У цей період посилюються виступи селян, все більша кількість кріпаків тікає від поміщиків. Навесні і влітку 1856 року на півдні Україні почалося масове антикріпосницький рух селян, що виразилося в стихійному переселення їх у Таврію, в Крим. У ньому взяли участь і жителі Військового. Але цей рух було придушене царськими військами.

1860 року селяни Військового мали всього 424 десятини землі, тобто на ревізьку душу припадало в середньому по 2 десятини. Зі 113 господарств, наділених землею, лише у 9 були коні, у 43 — воли, а 61 господарство, тобто 54 відсотків, не мало робочої худоби взагалі[6].

У результаті реформи 1861 року поміщик пограбував селян, виділивши їм дарчі наділи в середньому по 1,6 десятини на ревізьку душу. Таким чином селяни втратили близько 25 відсотків землі.

Станом на 1886 рік у колишньому власницькому селі Микільської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії мешкало 720 осіб, налічувалось 131 дворове господарство[7].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1059 осіб (525 чоловічої статі та 534 — жіночої), з яких всі — православної віри[8].

1898 році поміщиці Леоновій (правнучці Синельникова) належало 3205,3 десятини, поміщиці Маламі — 6282 десятини, в той час як селяни мали лише 308,5 десятини надільної землі. У Військовому тоді налічувалося 185 господарств, наділи були у 178. По одній десятині мало 121 господарство, від однієї до трьох десятин — 53, від трьох до п'яти — три господарства й лише в одному господарстві було близько 10 десятин. Врожаїв з таких мізерних наділів не вистачало, щоб прогодувати сім'ю. Селяни змушені були купувати або орендувати землю у поміщика. Куркулі придбали у приватну власність 270,2 десятини. У більшості жителів села недостатньо було худоби та сільськогосподарського реманенту. У 57 господарствах не було ніякого інвентарю, в 84 — нерухомого і лише 17 господарств мали плуги і буккеро[9].

З розвитком капіталізму все більше посилювався процес обезземелення селянства. Обтяжена численними платежами і боргами, біднота змушена була за безцінь продавати свої ділянки. Значна частина жителів Військового наймитувала в господарствах поміщиків, куркулів, а також заможних німецьких колоністів з сусідніх сіл. Багато селян йшли на заробітки на лісосплав, що знаходився на річці Самарі, займалися рибальством. Однак дніпровські водойми біля порогів належали поміщикам, що здавали їх в оренду підрядникам, а ті в свою чергу на кабальних умовах здавали ділянки селянам-рибалкам, примушуючи останніх віддавати рибу за безцінь. Експлуатувала селян, накладаючи на них численні побори, і церква.

Про повне політичне безправ'я жителів села свідчить те, що з 939 осіб у 1864 році лише 154 мали право голосу на сході[10].

Майже всі будинки селян були зроблені з глини, покриті солом'яними дахами, а слюдяні віконця ледь пропускали світло. Навіть у порівнянні з мешканцями навколишніх сіл населення Військове, за винятком декількох куркульських сімей, відрізнялося бідністю, а село було відоме як «бідняцьке». Важке економічне становище, політичне безправ'я викликали глибоке невдоволення бідноти села існуючим ладом, особливо посилилося в роки, буржуазно-демократичної революції 1905—1907 рр.

Тут в бою загинув Герой Радянського Союзу Завірюха Миколай Андрійович

1989 року за переписом тут мешкало приблизно 1200 осіб.

Економіка[ред.ред. код]

  • ТОВ «Квазар 99»

Об'єкти соціальної сфери[ред.ред. код]

  • Школа
  • Дитячий садочок
  • Лікарня
  • Клуб

Пам'ятки[ред.ред. код]

Меморіальний комплекс «Дніпровський плацдарм» в селі Військове

Меморіальний комплекс «Дніпровський плацдарм» на південній околиці с. Військового відкритий в 1985 р на місці форсування Дніпра радянськими військами, які визволяли м. Дніпропетровськ від німецької окупації.

Постаті[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Короткі повідомлення Інституту археології АН УРСР, вип. 1. К., 1952, с. 74, 75; Археологічні пам'ятки УРСР, т. 1. К., 1949, с. 160, 161; Археологічні пам'ятки УРСР, т. 2, с. 265—270.
  2. Акти, пов'язані з історії Західної Росії, т. II. СПб., 1848 р., с. 352—354; Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії, вип. 1. Катеринослав, 1880, стор 146.
  3. Д. І. Яворницький. Джерела для історії запорізьких козаків, т. 2, с. 1386.
  4. ЦДІА СРСР, ф. 229, оп. 1, д. 52, арк. 26, 37, 48.
  5. Дніпропетровський облгосархів, ф. Р-4540, оп. 1, д. тисяча сорок чотири-а, л. 58.
  6. Дніпропетровський облгосархів, ф. Р-4540, оп. 1, д. 880, л. 277.
  7. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  8. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-59)
  9. Список земельних володінь Катеринославського повіту Катеринославської губернії. Катеринослав, 1899, с. 30, 118.
  10. ЦДІА СРСР, ф. 12906, оп. 4, д. 238, л. 9.

Джерела[ред.ред. код]