Скандинавізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Плакат XIX століття з норвезьким, данським і шведським солдатами, що тиснуть руки
Мітинг скандинавських студентів в Уппсалі, Швеція, 1856.

Скандинавізм,  також Панскандинавізм,[1] Нордизм і Паннордизм,[2] - літературний і політичний рух за всебічне об'єднання скандинавських чи нордичних країн. Скандинавізм і нордизм є взаємозамінними визначеннями літературного, лінгвістичного і культурного руху, який спрямований на поширення ідеї спільних нордичного минулого, культурної спадщини, скандинавської міфології, одного мовного кореня  — давньоскандинавської мови; рух викликав створення спільних періодичних видань і спільнот для підтримки скандинавської літератури і скандинавських мов.[3]  Разом з тим, політичний скандинавізм і політичний нордизм — це два різні політичні рухи, що діяли у різні часи. 

Політичний скандинавізм[ред. | ред. код]

Політичний скандинавізм виник у XIX столітті паралельно з рухами за об'єднання Німеччини й Італії.[4] На відміну від німецького та італійського рухів, скандинавський проект побудови спільної держави виявився невдалим і нетривалим. Рух досяг свого піку в середині 19-го століття, коли виступав за ідею Скандинавії як єдиного регіону чи єдиної нації на основі спільної етнічної, мовної, політичної і культурної спадщини скандинавських країн Данії, Норвегії та Швеції. (Ці три країни згадуються як "три брати" у шостій строфі національного гімну Норвегіїi.)

Рух ініціювали студенти данського і шведського університетів у 1840х роках, з центром у Сканії. Спочатку політичні верхи двох країн, включно з абсолютним монархом Кристіаном VIII і Карлом XIV, з недовірою ставилися до руху.[5] Тому данська поліція тримала прибічників скандинавізму під пильним наглядом.

Ганс Крістіан Андерсен став прихильником руху після відвідування Швеції у 1837 році і пообіцяв собі написати вірш, який би продемонстрував зв'язок шведів, данців і норвежців.[6] У липні 1839, під час візиту на острів Фюн, Андерсен вперше написав текст поезії Jeg er en Skandinav ("Я скандинав"), яка стала національним скандинавським гімном і в якій Андерсон спробував передати "красу північного духу, шлях, яким три сестринські нації йшли, зростаючи разом". Композитор Отто Ліндблад  поклав поезію на музику і композиція була опублікована у січні 1840 року. Вона набула піку своєї популярності в 1845 році, після чого рідко згадувалася.[7]

Коли Оскар I став королем Швеції і Норвегії у 1844 році, відносини з Данією покращилися і рух почав здобувати підтримку ліберальних газет на кшталт Fædrelandet й Aftonbladet, які бачили в ньому можливість протистояти панівним у Європі консервативним силам. Під час війни між Данією і Пруссією у 1848 році,  Швеція (на той час у союзі з Норвегією) запропонувала підтримку норвезько-шведської експедиційної армії. Рух не зміг оговтатися після другої дансько-німецької війни за Шлезвіг,  коли шведський уряд відмовився долучитися до союзників проти зростаючої на континенті німецької сили.

У 1872 році містечко Даневирке у Новій Зеландії заснували данськінорвезькі і шведські поселенці. Вони назвали своє нове поселення на честь Даневирке, великої фортифікаційної лінії часів вікінгів, яка мала велике емоційне і символічне значення для данців 19-го століття і була захоплена німцями у 1864 році, і для чиєї оборони панскандинавський альянс так і не зміг об'єднатися.

Політичний нордизм[ред. | ред. код]

Політичний нордизм виник з подачі Північної асоціації, яка почалася зі шведської ініціативи в 1919 році. Рух охоплює також Фінляндію, Ісландію, данські території Ґренландії і Фарерських островів й ідеологічно ґрунтується на скандинавському економічному співробітництві та інтеграції за підтримки Північної Ради. Рух визначається як "спільний націоналізм".[8] Значення Північної ради почало зменшуватися після приєднання Данії до Європейського економічного співтовариства в 1973 році. Після того, як Швеція і Фінляндія вступили до Європейського Союзу (ЄС) у 1995 році, асоціація втратила колишнє значення. Хоча Норвегія на референдумах 1972 і 1994 років не підтримала вступ до ЄС, вона має низку договорів з ЄС та входить до Шенгенської зони, як і Ісландія.

Поточний стан[ред. | ред. код]

Після Другої світової війни за десятиліття скандинавської інтеграції створено низку ініціатив і міжурядових органів, таких, як Скандинавський паспортний союз, Північна рада і Скандинавські авіалінії. Менше з тим, співпраця північних країн була підірвана під час холодної війни, оскільки Швеція і Фінляндія не були членами НАТО. Європейська інтеграція і вступ Швеції, Фінляндії і Данії в ЄС, без Норвегії та Ісландії, підірвали скандинавську інтеграцію.

Скандинавістичні організації[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. "Pan-Scandinavianism". (2007). In Encyclopædia Britannica. Retrieved April 29, 2007, from Encyclopædia Britannica Online.
  2. Політичний рух нордизм не слід плутати з нордицизмом, расистською ідеологією, згідно з якою представники нордичних народів належать до найвищої раси.
  3. The Literary Scandinavism Архівовано 2007-06-23 у Wayback Machine.. Øresundstid, 2003. Retrieved 6 May 2007.
  4. Ola Tunander (1999). "Nordic cooperation", UDA085ENG. In Nytt fra Norge, ODIN – Information from the government and the ministries, Ministry of Foreign Affairs, Norway. See also Tunander, Ola (1999). "Norway, Sweden and Nordic cooperation". In The European North – Hard, soft and civic security. Eds. Lassi Heininen and Gunnar Lassinantti. The Olof Palme International Center/Arctic Centre, University of Lapland, 1999. pp. 39–48. ISBN 951-634-690-1.
  5. The Students Архівовано 2007-08-13 у Wayback Machine.. Øresundstid, 2003. Retrieved 6 May 2007.
  6. I am a Scandinavian. Hans Christian Andersen and Music. Процитовано 2007-01-12. 
  7. Bredsdorff, 1975, с. 169
  8. Wæver, Ole (1992). "Nordic Nostalgia: Northern Europe after the Cold War". International Affairs, Vol. 68, No. 1 (Jan., 1992), pp. 77–102.