Скелі Довбуша (печерний комплекс)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Скелі Довбуша
Печерний комплекс «Скелі Довбуша»
Печерний комплекс «Скелі Довбуша»

49°02′32″ пн. ш. 23°41′00″ сх. д. / 49.042333° пн. ш. 23.683444° сх. д. / 49.042333; 23.683444

Висота 668 м над р. м.
Висота відносна до 80 м
Розташування Україна Україна
Івано-Франківська область,
Болехівська міськрада,
на південний захід від с. Бубнище
Система Сколівські Бескиди (Українські Карпати)
Тип пісковики
Маршрут з міста Болехова

Commons-logo.svg Скелі Довбуша (печерний комплекс) у Вікісховищі

Ске́лі До́вбуша — скельно-печерний комплекс, унікальна пам'ятка історії та природи. Розташована за 3[1] км від села Бубнища (Болехівська міськрада, Івано-Франківська область), в урочищі Бубнище, на території створеного 1996 року Поляницького регіонального парку.

Комплексна пам'ятка природи «Скелі Довбуша» лежить на висоті 668 м над рівнем моря. Це скелясті виступи пісковиків заввишки до 80 м, що утворились більше 70 млн років тому на дні палеогенового моря. Кам'яний лабіринт завширшки 200 м тягнеться серед буково-смерекового лісу зі сходу на захід майже на 1 км.

За переказами, у XVII–XVIII ст. тут таборували опришки, які використовували печери під сховище.

Унікальний скельний комплекс названий на честь легендарного опришка Олекси Довбуша. Це неповторне за своїми формами і розташуванням нагромадження гігантських скель, каменів, що нагадують дивовижних істот, покраяне глибокими, завжди темними ущелинами, ямами, потаємними ходами та стежками.

Про Бубнище свого часу писав Іван Франко у своєму творі «Бубнище», Михайло Грушевський визначив Скелі Довбуша як оборонний скельно-печерний комплекс. Першим дослідником скель був І.Вагилевич.[1]

Сакральне городище[ред.ред. код]

Вивчивши вибиті в каменях печери, зруби, пази, східці, вчені дійшли висновку, що скелі використовувалися людьми, які жили тут у Х ст., під помешкання та в ролі фортеці. Печерні приміщення мають чіткі геометричні форми, правильні пропорції, рівні поверхні вертикальних стін, досить точну прямокутність, чисту обробку стелі.

У X–XII ст. н. е. тут існувало язичницьке святилище — палеообсерваторія.

Городище з трьох боків оточене скелями, з четвертого боку обмежене валом і внутрішнім ровом завширшки 10 м. Діаметр майданчика 40 м. У скелі вибитий колодязь, до якого ведуть кам'яні сходи. Колодязь (2 х 2 м, сучасна глибина 5—6 м) не доходить до води. У скелях вибиті три печери зі збереженими пазами від колод. На скелях зображені солярні знаки, поглиблення у формі долоні, личини. Поруч розташований великий курганний могильник, що складається з насипів діаметром 5 м і заввишки до 1 м.

Залишки 80% слідів забудови дозволить відтворити комплекс у найвірогіднішому вигляді — створити єдиний комплекс дерев'яних наскельних укріплень, який, безумовно, вразить і захопить уяву туристів та екскурсантів, додасть привабливості унікальному природному явищу.

Хрест.JPG

Див. також[ред.ред. код]

Фотографії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Івано-Франківська область / Ред. кол. тома: Чернов О. О. (гол. редкол.), Бернацек Т. В., Васюта І. К., Владико Н. М., Гараць В. Й., Кайкан П. Ф., Калита В. Д., Кучеров М. К., Мельничук Я. С., Паркулаб В. М., Педашенко Г. М., Правдива Л. М., Синиця О. І., Столярчук В. Я., Сьома О. П., Федорів Є. В., Федорчак П. С., Хвостін М. П. (заст. гол. редкол.), Ясінський А. Л. (відп. секр. редкол.). АН УРСР. Інститут історії. – К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. – 640 с. Стор.: 16

Джерела[ред.ред. код]