ТУ1
| ТУ1 | |
|---|---|
.jpg) | |
| Основні дані | |
| Рік будування | 1954 |
| Країна будування |
 СРСР |
| Завод | Калузький машинобудівний завод |
| Разом побудовано | 2 |
| Країни експлуатації |
СРСР  Україна  Росія Узбекистан |
| Роки експлуатації | 1954–1992 |
| Ширина колії | 750 мм |
| Рід служби | Пассажирський |
| Технічні дані | |
| Конструкційна швидкість | 50 км/год |
| Осьова формула | 2О−2О |
| Робоча маса | 32 т |
| Порожня маса | 30 т |
| Зчіпна маса | 32 т |
| Навантаження від рушійних осей на рейки |
8 т |
| Тип дизеля | 1Д12 |
| Потужність дизеля | 300 к.с. (195 кВт) |
| Тип передачі | електрична |
| Тип ТЕД | ДК806А |
Тепловоз ТУ1 (Тепловоз вУзькоколійний 1; рос. Тепловоз Узкоколейный, тип 1) — прототип тепловоза ТУ2, побудований Калузьким машинобудівним заводом у 2 екземплярах 1954. Перший радянський вузькоколійний тепловоз.
Історія створення та випуску[ред. | ред. код]
На початку 1950-их років за «Планом реконструкції тяги» на Радянських залізницях і для роботи на споруджуваних вузькоколійних залізницях на цілинних землях проектно-конструкторському бюро Центрального управління машинобудівними заводами було надано розробку, а Калузькому машинобудівному заводу побудувати дослідний зразок вузькоколійного тепловоза. Окрім роботи в районах освоєння цілинних земель, тепловоз передбачалося використовувати на вузькоколійних залізницях Міністерства шляхів сполучення для заміни паровозів Гр, серії П24 К4 та інших. На той час на радянські залізниці широкої колії вже почали надходити серійно виготовлені тепловози заводу «Алко» (США) і вітчизняні аналоги ТЕ1 і двосекційні ТЕ2.
Електрична передача відмінно зарекомендувала себе на локомотивах широкої колії, тому за основу нового вузькоколійного локомотива взяли тепловоз з електропередачею. Вже до липня 1955 року Калузький завод виготовив перший екземпляр тепловоза, який отримав позначення МКУ-001, який пізніше отримав назву ТУ1-001. Незабаром було випущено і другий локомотив. Після випробувань стало зрозумілим, що тепловоз до серійного випуску непридатний. Зі суттєвими змінами в силовій установці та електропередачі тепловоз став випускатися під позначенням ТУ2.
Конструкція[ред. | ред. код]
Оскільки тепловоз створювався насамперед для керування поїздами, вирішено було застосувати кузов вагонного типу з двома кабінами керування, щоб не розгортати локомотив на кінцевих станціях. Кузов спирався на дві двовісні локомотивний візок з двоступеневим ресорним підвішуванням[1].
В якості силової установки було вирішено застосувати 12-циліндровий V-подібний дизельний двигун 1Д12-300 потужністю 300 л. с., який задовольняв усім вимоги потужних та масо-габаритних характеристик. Передача крутного моменту від валу дизеля через муфту здійснювалася головний генератор ПН-1750 постійного струму зі змішаним збудженням. На візках тепловоза були встановлені чотири тягові електродвигуни ДК806А м послідовним збудженням з індивідуальним приводом на кожну вісь[1][2].
Експлуатація[ред. | ред. код]
Тепловоз був направлений для випробувань на Гайворонське відділення Південно-Західної залізниці. Незабаром був побудований другий локомотив ТУ1-002. За результатами випробувань було виявлено погане узгодження в роботі тягового генератора ПН-750 з дизелями типу 1Д12-300 й інші дрібні зауваження.
Тепловози ТУ1-001 і ТУ1-002 після роботи на вузькоколійних залізницях Міністерства шляхів сполучення потрапили на дитячі залізниці — перший спочатку передали на Південно-Уральську дитячу залізницю, а потім на Київську дитячу залізницю, другий на Ташкентську дитячу залізницю, перший та другий пропрацювали до 1992 року, після чого були порізані на металобрухт.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Тепловози ТУ1 та ТУ2. caruzd. Архів оригіналу за 21 жовтня 2020. Процитовано 4 липня 2022.
- ↑ Тепловози серій ТУ1, ТУ2 та ТУ3 з електричною передачею. «Паровоз ІС». Архів оригіналу за 31 січня 2013. Процитовано 4 липня 2022.
{{cite web}}: Недійсний|deadlink=unfit(довідка)
Література[ред. | ред. код]
Кашин П., Боченков В., Балабін В., Москальов Л. Тепловоз ТУ1 // Наші вузькоколійні тепловози та електровози. — 1. — 2003. — Т. 1.
Посилання[ред. | ред. код]
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||