Перетц Володимир Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Миколайович Перетц
Peretz1.jpg
Народився 19 (31) січня 1870(1870-01-31)
Петербург
Помер 24 вересня 1935(1935-09-24) (65 років)
Саратів
Поховання Воскресенське кладовище Саратова[d]
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Alma mater Петербурзький університет
Галузь наукових інтересів Історія літератури, філологія
Заклад Московський університет, Київський університет
Вчене звання професор
Науковий ступінь академік
Науковий керівник В. І. Ламанський, О. М. Веселовський, О. І. Соболевський, Л. М. Майков
Відомі учні О. В. Багрій, Л. Т. Білецький, С. О. Бугославський, О. С. Грузинський, М. К. Гудзій, В. І. Маслов, С. І. Маслов, І. Огієнко, О. А. Назаревський, Варвара П. Адріянова-Перетц, В. П. Петров
Відомий завдяки: Академік УАН (1919)[1]
Нагороди Макаріївська премія

Володимир Миколайович Перетц (19 (31) січня 1870(18700131), Петербург — 24 вересня 1935(19350924), Саратів) — український філолог, дослідник і видавець численних пам'яток давньої і середньої української літератури і української творчості, історик й видатний теоретик літератури, текстолог, організатор українського наукового життя й ініціатор багатьох наукових починів. Один з авторів офіційної записки Російської АН до Кабінету міністрів Росії «рос. Об отмене стеснений малорусского слова» (1905) з вимогою прав на вільний розвиток української мови і літератури, свободи друку. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв. Академік УАН (1919). Лауреат Макаріївської премії.

Життєпис[ред.ред. код]

Меморіальна дошка Володимирові Перетцу у Києві (бульвар Тараса Шевченка, 14)

Закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету (1893).

Після цього працював у середніх школах Санкт-Петербурга. Був викладачем Археологічного інституту (1902) та приват-доцентом університету з 1897 р.[2].

В 1903 р. переїхав у Київ та був професором Київського університету на кафедрі історії російської літератури та мови[2]. Заснований 1907 р. і очолюваний ним «Семінарій російської філології» при Університеті св. Володимира в Києві об'єднав невеликий початково гурт студентів і дослідників, і вислідом їх наукової роботи була низка праць і доповідей, друкованих здебільшого в київських Записках Наукового Товариства. Вже тоді діяльність цього семінару викликала доноси й напади з боку російських чорносотенних кіл, що цей «семінар… був виконним органом української партії в Києві і розсадником для українізації російської студіюючої молоді». З найменуванням професора В. М. Перетца 1914 р. на академіка (дійсного члена) Російської Академії Наук і з переїздом його в Петербург туди ж був перенесений і згаданий семінар, продовжуючи там свою діяльність і підготовку дослідницьких кадрів. Учасниками цього семінару в різні періоди його існування був цілий ряд дослідників, видатних пізніших науковців, філологів і літературознавців, між ними: Варвара П. Адріянова-Перетц (дружина академіка В. М. Перетца), О. В. Багрій, С. Д. Балухатий, О. П. Баранніков, Л. Т. Білецький, С. О. Бугославський, О. С. Грузинський, М. К. Гудзій, І. П. Єремин (Єрьомін), В. І. Маслов, С. І. Маслов, І. Огієнко, В. Отроковський, О. А. Назаревський, А. І. Нікіфіров, С. Шевченко, С. О. Щеглова й інші.

Співробітничав з Миколою Лисенком — викладав історію драми в Музично-драматичній школі М. Лисенка у Києві.

Після створення Української Академії Наук в Києві академік В. М. Перетц був обраний в 1919 р. теж на академіка цієї Академії і включився в її наукову роботу.

З 1917 по 1921 р. брав участь у роботі з організації Самарського Університету. Був завідуючим підвідділенням охорони культурних цінностей та бібліотек Самарського ревкому з жовтня 1918 року до весни 1919 р.[2].

У 1921 р. В. М. Перетц повернувся у Петроград та почав читання лекцій у Петроградському університеті, яке припинив через хворобу у 1925 р.[2].

У 1920 р. обраний дійсним членом Всеукраїнської академії наук[2]. У 1921 р. заходами академіка В. М. Перетца постає Товариство дослідників української історії, писемності та мови в Ленінграді, яке об'єднує під його головуванням великий гурт осіб, зацікавлених цим досліджуванням. В 1926 році це товариство мало до 31 дійсного члена і 5 членів співробітників і, працюючи початково як комісія ВУАН, перетворилося згодом, в 1928 році, на філію ВУАН. Після припинення активної діяльності у Товаристві В. М. Перетц був його почесним головою[2].

конверт «Володимир Перетц»

Активними членами цього товариства, доповідачами і співробітниками видаваних ним Наукових збірників, (т. І, К., 1928, т. ІІ, К., 1929, т. III, 1931), були між іншим такі видатні вчені, як Іван Рибаков, Іван Фетісов, Іван Абрамов, Володимир Боцяновський, Володимир Данилов, Аркадій Лященко, Д. Абрамович, С. О. Щеглова, Павло Потоцький, Кость Копержинський, Варвара Адріянова-Перетц, Сергій Маслов та ін.

Працюючи у ВУАН й очолюючи в ньому з 1927 р. Комісію давнього українського письменства, академік В. М. Перетц об'єднав для праці над складанням бібліографії давнього письменства, розшуків в архівах і бібліотеках пам'яток давньої і середньої літератури, підготовки їх до друку і філологічного їх дослідження не тільки київських учених, але теж ленінградських і московських.

Вночі з 11 на 12 квітня 1934 р. В. М. Перетца було заарештовано НКВС та направлено для допитів на Луб'янку в Москву. Його було обвинувачено у справі контрреволюційної фашистської організації «Російська національна партія», як ключового члена цієї злочинної організації. Вину було «доведено» матеріалами слідства та очними ставками. Судили В. М. Перетца разом з М. Н. Сперанським 16 червня 1934 р., де їх було засуджено до заслання на 3 роки до Саратова. 26 червня дружина відвезла тяжко хворого, безпорадного чоловіка у Саратов, місто з протипоказаним для нього кліматом, з якого йому вже не було суджено повернутись[2].

22 грудня 1934 року В. М. Перетца було виключено з Академії Наук[2].

В. М. Перетц помер 23 вересня 1935 р.[2]

Реабілітований 9 липня 1957 роки Президією Ленінградського облсуду.

Праці[ред.ред. код]

Воднораз із цією організаційною роботою академік В. Перетц займався також наукою, публікуючи цілу низку важливих праць, між ними:

  • (рос.)«Современная русская народная песня», 1893;
  • (рос.)«Кукольный театр на Руси», 1895;
  • (рос.)«Скоморошьи вирши по рукописи XVIII века», 1898;
  • (рос.)«Малорусские вирши и песни в записях XVI—XVIII веков», 1899;
  • (рос.)«Из истории старинной русской повести. Слухи и толки о патриархе Никоне в изображении писателей XVII—XVIII столетий», 1900;
  • (рос.)«Заметки и материалы для истории песни в России», 1901;
  • (рос.)«Историко-литературные исследования и материалы», т. 1—3, СПб., 1900—1902;
  • (рос.)«Из истории развития русской поэзии XVIII века», 1902;
  • (рос.)«Новые данные для истории старинной украинской Лирики» СПб., 1903;
  • (рос.)«Очерки старинной малорусской поэзии», 1903;
  • (рос.)«Повесть о трех королях-волхвах по списку XV века», 1903;
  • (рос.)«Памятники русской драмы эпохи Петра Великого», 1903;
  • (рос.)«К истории польского и русского народного театра», 1905;
  • (рос.)«Очерки по истории поэтического стиля в России», СПб., 1905—1906;
  • (рос.)«Очерки старинной украинской лирики», СПб., 1907;
  • (рос.)«Старинный театр в России XVII—XVIII вв.», П., 1923;
  • «Нові дані до історії школярських братств на Вкраїні», ЗІФВ, II—III, 1923;
  • «Ще раз дума про Олексія Поповича», Записки НТШ, т. 141—143, 1926;
  • «Пам'ятка феодальної України-Руси XII віку», К., 1926;
  • (рос.)«Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI—XVIII вв.» (Сб. ОРЯиСЛ, т. 101, № 2, 1926; М.— Л., 1962);
  • (рос.)"К изучению «Слова о полку Игореве», Л., 1926;
  • «Слово о полку Iгоревiм». К., 1926;
  • (рос.)«Работы по русской и украинской литературе Академии Наук за десять лет — 1917 — 1927», Л., 1927;
  • «Ще одна вірша про Гетьмана Мазепу» (у Зб. на пошану акад. Д. Й. Багалія, К.,1927);
  • «До питання про літературні джерела давнього українського літопису» (у Зб. на пош. Акад. М. С. Грушевського, т. II., К., 1928)

та інші.

У своїх дослідах і працях акад. В. М. Перетц дотримувався панівної в українській науці і суперечної офіційним совєтським настановам тези про українськість пам'яток і літературних традицій княжого Києва і був рішучим противником будь-якого встрявання партійних чи урядових чинників у справи науки, перестерігаючи м. ін. акад. М. С. Грушевського перед непотрібними зверненнями чи відкликами до урядових кіл в таких чи інших справах академічного житгя цитатою із літопису: «Не наводити поганих на землю Руську». Все це і зробило особу академіка несприйнятною для режиму і призвело до його ліквідації. В 1933 році він був відірваний від наукової праці і засланий (1934 р.) до Саратова, де й помер 1935 року.

У 2010 році до 140-річного ювілею академіка Володимира Перетца за ініціативою дослідника життя академіка Перетца Артура Рудзицького «Укрпошта» випустила конверт «Володимир Перетц».

8 лютого 2013 року за ініціативи Артура Рудзицького, за його та інших спонсорів кошти, на будинку Інституту філології Київського Національного університету імені Тараса Шевченка у Києві (бульв. Шевченка, 14) було встановлено Пам'ятну дошку академіку В. М. Перетцу, авторства київських скульпторів — О. Ю. Сидорука та Б. Ю. Крилова.

Родина[ред.ред. код]

Мав дружину Варвару Павлівну Адріянову-Перетц та брата Льва Миколайовича.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Тонкаль В. Ю., Пелих В. М., Стогній Б. С. Академія наук Української РСР — за ред. І. К. Походні. — К.: Наукова думка, 1980, С.372.
  2. а б в г д е ж и к Ф.Д.Ашнин, В.М.Алпатов, Дело Славистов: 30-е годы, Издательство “Наследие", 1994, Москва. 

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]