Турильче

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Турильче
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Борщівський
Рада/громада Турильченська сільська рада
Код КОАТУУ 6120888101
Основні дані
Населення 806
Територія 3.963 км²
Густота населення 203.38 осіб/км²
Поштовий індекс 48726
Телефонний код +380 3541
Географічні дані
Географічні координати 48°46′32″ пн. ш. 26°12′07″ сх. д. / 48.77556° пн. ш. 26.20194° сх. д. / 48.77556; 26.20194Координати: 48°46′32″ пн. ш. 26°12′07″ сх. д. / 48.77556° пн. ш. 26.20194° сх. д. / 48.77556; 26.20194
Середня висота
над рівнем моря
225 м
Водойми Збруч
Відстань до
районного центру
19 км
Найближча залізнична станція Скала-Подільська
Відстань до
залізничної станції
10 км
Місцева влада
Адреса ради 48726, с.Турильче
Сільський голова Ілєв Роман Володимиович[1]
Карта
Турильче. Карта розташування: Україна
Турильче
Турильче
Турильче. Карта розташування: Тернопільська область
Турильче
Турильче

Турильче у Вікісховищі?

Тури́льче — село Борщівського району Тернопільської області. Розташоване неподалік річки Збруч, на сході району. Центр сільради, якій підпорядковано села Вербі́вка та Підпили́п'я.

Від вересня 2015 року ввійшло у склад Скала-Подільської селищної громади.

Населення — 759 осіб (2007).

Географія[ред. | ред. код]

Село розташоване на відстані 362 км від Києва, 97 км — від обласного центру міста Тернополя та 12 км від районного центру міста Борщів.

Історія[ред. | ред. код]

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки давньоруської культури.

В 9 томі «История резиденций на давнишних кресах Речи Посполитой» Романа Афтаназі сказано, що Турильче - одне з найдавніших подільських поселень, хоча воно й не відігравало майже жодної ролі в історії краю аж до ХІХ ст.

Село входило до складу маєтків Сатанівського ключа, власниками якого були Сенявські, а згодом – Чарторийські і Любомирські.

Наприкінці XVIII століття перейшло до Потоцьких, які незабаром продали Турильче родині Івановських, у власності яких село перебувало до трагедії 1939 року.

До середини ХІХ ст. в селі жодного маєтку не було - лише фільварок (господарство). Тільки в серединні XIX століття Івановські спорудили в селі скромний двоповерховий палац, який був зруйнований за Першої світової війни. Його рештки ще можна було побачити напередодні Другої світової.

Перша письмова згадка — 1462 року М. Крищук пов'язує назву села зі словом тур — буйвіл, первісний бик, який проживав на цій території до кінця 17 століття[2].

У п'яту випуску науково-краєзнавчого збірника «Літопис Борщівщини» В. Бідулько опублікував «Найдавніший опис Турильча з 1753 року»[3].

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення села був таким[4]:

Мова Число осіб Відсоток
українська 98,01
російська 1,12
білоруська 0,12
вірменська 0,12
молдовська 0,12

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Церква Різдва Пресвятої Богородиці та костел, споруджений у 1871 р.

Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1974).

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Працюють ЗОШ 1-2 ступ., Будинок культури, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку. На виїзді з села Турильче, у напрямку до села Іванків, існує, так зване польське поселення, або по місцевому - кольонія. Тут проживають люди, які у 1947 році були примусово переселені з Польщі до України та розселені у будинки, що раніше належали полякам, котрі, в свою чергу, були виселені на територію Польщі. Ще й досі живі старожили, які мають свою мову, звичаї та культуру, це лемки.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Органи місцевого самоврядування в області станом на 2 квітня 2015р.
  2. Крищук М. Топоніміка Тернопільщини: навчально-методичний посібник. — Тернопіль, 2011. — С. 169.
  3. Borowski, Andy (середа, 4 липня 2018 р.). Літопис Скали: Найдавніший опис Турильча з 1753 року. Літопис Скали. Процитовано 2018-08-14. 
  4. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область
  5. а б Нестор Мизак. За тебе, свята Україно: Південне Надзбруччя у визвольних змаганнях ОУН-УПА / Н. Мизак. — Чернівці: Буковина, 1998. — С. 163. — ISBN 966-95385-3-Х

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]