Тямпа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тямпа
в'єт. Chăm Pa, Chiêm Thành
Хань (династія) Flag
192 – 1832 Династія Нгуєн Flag
VietnamChampa1.gif
Територія Тямпи (зелений колір) в 1100 році простягалася від берегів сучасного південного В'єтнаму до володінь Дайв'єту на півночі (жовтий) і кхмерської імперії на заході (синій).


Столиця Індрапура (875—978)
Віджайя (978—1485)
Пандуранга (1485—1832)
Мова(и) чамська мова, санскрит
Форма правління монархія

Тя́мпа або Чампа (в'єт. Chăm Pa, Chiêm Thành) — держава (об'єднання князівств), що існувала в VII — XVII століттях на території сучасного центрального і південного В'єтнаму, спадкоємеця відомого з II століття князівства Ліньї[vi] (Lin-yi або Lâm Ấp). Досягнувши розквіту в X — XI століттях, Тямпа в наступні століття зазнала з півночі навали в'єтів (Дайв'єт); близько 1470 року було завойоване головне місто Тямпа, Віджайя, а в кінці XVII століття — останнє князівство Тямпа, Пандуранга, стало васалом В'єтмионгських імператорів. В 1832 році Дайвв'єт поглинув останні території того, що було Тямпою. Найважливіші збережені пам'ятки культури Тямпа — «Тямські вежі» в Мішоні (знаходяться в списку світової спадщини) і вежі Понагар в Нячангі.

Географія[ред.ред. код]

Ядро колишньої території Тямпа — прибережні провінції сучасного центрального В'єтнаму: Біньдінь, Біньтхуан, Куангнам, Куангнгай, Кханьхоа, Ніньтхуан і Фуєн. Тямпа контролювала гірські провінції на захід від узбережжя і території сучасного Лаоса, але тями, основна народність Тямпа, залишалися приморським, торговим народом і рідко селилися далеко від берега. Тямпа утворювали 5 прибережних князівств, назви яких пов'язані з індійськими витоками культури народу тям:

  • Індрапура — з центром у нинішньому Данангі. Включала Хюе, стародавній центр князівства Ліньї.
  • Амаравати — з центром в сучасному Хойані (провінція Куангнам).
  • Віджайя — археологічний пам'ятник Чабан (в'єт. Chà Bàn) за 27 км на північний захід Куїнона (провінція Біньдінь).
  • Каутхара — нині місто Нячанг (провінція Кханьхоа).
  • Пандуранга — нині Фанранг-Тхапчам (провінція Ніньтхуан).

Головні міста князівств завжди розташовувалися в гирлах річок[1].

Історія Тямпи[ред.ред. код]

Історики Тямпи спираються в дослідженнях на три типи джерел: збережені предмети матеріальної культури, написи на пам'ятниках і спорудах, письмові джерела китайського та в'єтнамського походження. Джерела з історії кожного князівства неповні; так, в Індрапурі добре збереглися джерела X століття, в Віджайї — XII століття, в Пандуранзі, найбільш віддаленої від в'єтнамської держави і завойованною найпізніше загарбниками з півночі — XV століття. Усі дослідники визнають факт співіснування п'яти князівств, які по черзі зазнали періоди розквіту і занепаду, але щодо самої Тямпи існують дві полярні теорії: на одному полюсі знаходяться прихильники єдиної держави, політичний центр якої мігрував з північних міст в південні, на іншому — прихильники теорії про конфедерацію самостійних князівств, що не мала єдиного центру.

Доісторичні культури[ред.ред. код]

В 1909 році археологи виявили в селі Са-Хюінь поховання I тисячоліття до н. е.; в наступні роки було виявлено близько п'ятдесяти подібних поховань. Культура Са-Хюінь володіла виробництвом бронзи, скла, гончарних виробів; вироби цієї культури були також виявлені на Тайвані і Філіппінах, що свідчить про розвинену морську торгівлі. У I—II століттях н. е. на узбережжі з'явилися власне тями — народ малайського походження, можливо, переселенці з Борнео.

Ліньї[ред.ред. код]

Найстарші споруди Тямпи — «Тямські вежі» періоду Ліньї у міста Фантхьєт
Історія В'єтнаму Dien Thai Hoa.jpg
Доісторичні часи від 500 тис. років до н. е.
Стародавні В'єтські племена,
древні В'єтські царства
від 1 тис. років до н. е.
Аув'єти, лакв'єти,
династія Хонг-банг,
Королівство Ванланг
до 257 до н. е.
Держава Аулак 257–207 до н. е.
Династія Чьєу,

держава Намв'єт

207–111 до н. е.
Перше китайське завоювання держави в'єтів 111 до н. е.–39 н. е.
Сестри Чинг 40–43
Друге китайське завоювання держави в'єтів 43–544
Династія ранніх Лі 544–602
Третє китайське завоювання держави в'єтів 602–905
Династія Кхук 905–938
Династія Нго 939–967
Епоха дванадцяти шикуанів 966–968
Династія Дінь 968–980
Династія ранніх Ле 980–1009
Династія пізніх Лі 1009–1225
Династія Чан 1225–1400
Монгольські війни з Дайв'єтом та Тямпа 1257–1288
Династія Хо 1400–1407
Четверте китайське завоювання держави в'єтів 1407–1427
династія пізніх Чан 1407–1413


Династія Ле 1428–1527
Династія Мак 1527–1592
Відроджена династія Ле 1533–1788
князі Чинь 1545–1787
князі Нгуен 1558–1777
Династія Тейшон 1778–1802
Династія Нгуєн 1802–1945
французьке колоніальне правління у В'єтнамі 1887–1954
В'єтнамська імперія 1945
Серпнева революція,
зречення Бао Дая
1945
Демократична Республіка В'єтнам 1945–1946
Перша Індокитайська війна 1946–1954
Держава В'єтнам 1949–1955
Поділ В'єтнаму 1954
Північний В'єтнам 1954–1976
Південний В'єтнам 1954–1976
Друга Індокитайська війна 1957–1975
Війна у В'єтнамі 1957–1975
Третя Індокитайська війна 1975–1988
Об'єднання В'єтнаму 1976
Соціалістична Республіка В'єтнам з 1976
«Оновлення» В'єтнаму з 1986
Пов'язані поняття
Фунам, Ченла, Камбуджадеша I – XV вв.
Ліньї[vi], Тямпа 192–1832
Список правителів В'єтнаму
Доісторичні правителі В'єтнаму

Князівство Ліньї[vi] було засновано в 192 році н. е. в Хюе китайцями, що відкололися від імперії династії Хань, і зуміло відстояти свою незалежність від імперії. У III—IV століттях в результаті припливу переселенців з Індії в Хюе під впливом індійської культури на узбережжі зародилася нова культура — зародок Тямпи, що підтверджується численними знахідками написів на санскриті і появою написів на мові тям. Згідно з цими написам, перший індуїстський князь на території Хюе, Бхадраварман I, правив в 349361 роках, під ім'ям бога Бхадресвара він шанувався і в середньовічній Тямпі.

Жителі Ліньї, за твердженням китайського хроніста, були «одночасно войовничими і музичними, з глибоко посадженими очіма, прямими носами і кучерявим чорним волоссям». У другій чверті VI століття князь Ліньї Сабхуварман зробив невдалий похід на територію в'єтів; в 605 році Ліньї було розгромлено військами династії Сунь, які вирізали військо Ліньї і захопили його столицю. В 620 році мешканці того, що залишалося від Ліньї, визнали себе підданими Китаю династії Тан. Останній князь Ліньї загинув в 756 році, а назва «Тямпа» вперше з'являється в китайських джерелах з 877 року.

Розквіт VII — X століть[ред.ред. код]

Пам'ятники Мішона. Праворуч — кратер від бомби часів В'єтнамської війни
Статуя з Індрапури

Розквіт тямів VII—X століть був обумовлений їх контролем за морською торгівлею між Халіфатом, Китаєм, Індією та індонезійськими островами. Тями і самі промишляли торгівлею, і не гребували піратством; сусідні народи — кхмери і північні в'єтнамці — в цей час ще не становили небезпеки. За тямськими легендами, правителі князівств належали до двох кланів: гірського, «чоловічого», і прибережного, «жіночого». Цей поділ можна спостерігати і сьогодні: з двох храмових комплексів двох династій один (Мішон) знаходиться в гірській ущелині, інший По Нагар) — біля моря[2].

Перші храми в Мішоні, який вважається центром ранньої Тямської держави, були збудовані у VII столітті; в цей час панував індуїстський культ Шиви. Цю культуру також називають «Мішон Е1», по імені особливо характерної споруди — підставки лінгама. В VIII столітті політичний центр Тямпи перемістився з Мішона на південь, в Пандурангу і Каутарі; в цей час виникло храмове місто По Нагар на честь богині землі. В 774 році Па Нагар був вперше розгромлений індонезійськими піратами і незабаром відновлений тямським царем Сатьварманом; в 787 році послідував другий набіг, на храми Пандурангі.

В 875 році князь Індраварман II, який углубив свій рід до героя Махабхарати Бхрігу, об'єднав під своєю владою Тямпу і кхмерів і заснував в Індрапурі нову («північну») династію[3]. Він став першим тямським князем, який прийняв буддизм і розгорнув будівництво храмів буддистів. У наступні півстоліття розцвіла особлива культура буддистської скульптури, однак, починаючи з 925 року, історичні індуїстські культи взяли вгору, шляхи тямів і кхмерів знову розійшлися; в старому Мішоні відновилася будівля нових храмів (культура «Мішон А1»).

Іслам, з яким тями-торговці повинні були познайомитися ще на зорі Халіфату, проник в країну тільки в X столітті, проте масової релігією став тільки в XVI столітті.

Усобиці з кхмерами X — XII століть[ред.ред. код]

Похід кхмерів на Тямпу. Рельєф з Ангкор-Вата

Історія Тямпи X—XV століть багато в чому паралельна історії Камбуджадеша — держави кхмерів: вони досягли розквіту при династіях, заснованих в 875 і 877 роках, і після серії воєн (і з зовнішніми загарбниками, і між собою) розпалися протягом XV століття. Однак спочатку дві культури зіткнулися на полі брані в 944—945 роках, коли кхмери вторглися в князівство Каутарі. У 960—965 роках правителі Тямпи і кхмерів зуміли дійти згоди, і кхмери повернули в Каутарі викрадені святині.

У другій половині X століття князі Індрапури воювали з Дайв'єтом, який був об'єднаний династією Дінь лише у 968 році. В 979 році військовий флот Тямпи був знищений штормом, а в 982 році в'єтмионгський правитель Ле Хоан розграбував Індрапуру, яка назавжди занепала; центр культурного і політичного життя Тямпи перемістився на південь, в Віджайю.

Після зіткнень 1021 і 1026 років в'є зуміли захопити і Віджайю; князі Тямпи погодилися платити данину Дайв'єту. У 1065 році князь Тямпи Рудраварман III повстав і був розгромлений в'єтами, які сплюндрували місто. Князь потрапив у полон і заплатив викуп власними землями. За цим послідувала п'ятнадцятирічна смута в південних князівствах Тямпи, знову об'єднаних в 1074 році за князя Харівармана IV. Цей правитель встановив мир з Дайв'єтом, але спровокував напад кхмерів. Двічі, в 1080 і в 1140-х роках, вторгнення кхмерів ставили Тямпу на межу зникнення; в 1177 році войовничий князь Тямпи Джая Індраварман IV, домовившись про мир з в'єтами, побудував на Меконзі річковий флот і розгромив столицю кхмерів. У 1181 році кхмери вигнали загарбників, а в 1190 році самі захопили Віджайю, а князь Джая Індраварман IV виявився бранцем в Ангкор-Ваті. Кхмери посадили правити Тямпою маріонеткового князя, який зумів придушити громадянську війну і в підсумку оголосив себе незалежним правителем; він протримався до 1203 року, коли кхмери, придушивши опір, приєднали Віджайю до своєї держави.

Нашестя XIIIXV століть[ред.ред. код]

Південно-Східна Азія в 1400 році
темно-зелений: Лансанг
пурпурний: Ланна
помаранчевий: Сукхотай
фіолетовий : Аюттхая
червоний: Кхмерська імперія
жовтий: Тямпа
блакитний: Дай-в'єт

В 12821283 роках Віджайю розгромили монголи Хубілая, який правив у Пекіні; завдяки Дайв'єту, який перегороджував монголам шлях до Тямпи і активно чинив опір їм, справа обмежилася лише одним морським набігом. Монголо-китайська армія Сагату переправилася в Тямпу морем, в обхід Дайв'єта. Після тривалої облоги Віджайя впала, але здатні носити зброю тями пішли в гори. Посланий проти них загін монголів був винищений в засідці; у 1284 році монгольський воєначальник Хутухту був змушений укласти з Індраварманом V почесний мир і покинути країну[4].

Останнім сильним царем Тямпи був Че Банг Нга, що правив в 13601390 роках, «Червоний цар» в'єтнамських легенд. Об'єднавши землі тямів, він здійснив ряд успішних походів на Дайв'єт, але в 1388 році був розгромлений в'єтнамцями під керівництвом Хо Кюї Лі.

У 1446 році в'єтнамці організували чергове вторгнення, знову захопивши Віджайю. Через рік тями вибили їх з міста, але в 14701471 роках в'єтнамці, зібравши потужну армію, придушили опір тямів і знищили Віджайю[5]. Результатом розгрому стала перша масова еміграція тямів, які втекли на Філіппіни, острови Індонезії та Хайнань (див. Уцули).

Васальне князівство[ред.ред. код]

В'єтнам близько 1650 року. Автономне князівство Пандуранга відзначено зеленим кольором

До кінця XV століття від Тямпи залишилося тільки південне князівство, Пандуранга, — васал В'єтнаму. Династія князів Пандуранги користувалася певною часткою незалежності як корисна для В'єтнама буферна держава. У 1594 році загони Пандуранги брали участь у нападі Джохорського султана на Малакку. У 1692 році князь Пандуранги відколовся від В'єтнаму; після невдалого початку, в 1695 році південці здолали в'єтнамців і прийшли до мирової угоди, яка закріпила автономію Пандуранги під владою Дайв'єта, що було підтверджено договором 1712 року, формально діяло до 1832 року.

Карта Індокитаю XVIII століття, опублікована в Амстердамі біля 1760 року

У 1786 році в результаті громадянської війни у ​​В'єтнамі правитель Пандуранги, який підтримав сторону, що програла, був змушений втекти до Камбоджи. В'єтнамці встановили контроль над князівством, знизивши князів до рангу намісників провінції. У 1832 році в'єтнамський імператор остаточно ліквідував залишки самостійності Пандуранги, приєднавши її до власне В'єтнаму.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Trần Kỳ Phương, Cultural Resource and Heritage Issues of Historic Champa States: Champa Origins, Reconfirmed Nomenclatures and Preservation of Sites, University of Singapore, Sep.2006 [1]
  2. Trần Kỳ Phương, Cultural Resource and Heritage Issues of Historic Champa States: Champa Origins, Reconfirmed Nomenclatures and Preservation of Sites, University of Singapore, Sep.2006 http://www.ari.nus.edu.sg/showfile.asp?pubid = 582 & type = 2
  3. Історія Сходу (Схід у середні віки)., М .: «Східна література», 1997, гл. II
  4. Історія Сходу (Схід у середні віки — з XIII в. х. е.). , М .: «Східна література», 1997, гл. IV
  5. Історія Сходу (Схід у середні віки — з XIII в. Х. Е.)., М .: «Східна література», 1997, гл. V

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Jean Boisselier, La statuaire du Champa, Paris: École Française d'Extrême-Orient, 1963
  • David P. Chandler, A History of Cambodia, Boulder: Westview Press, 1992
  • Emmanuel Guillon Cham Art, London: Thames & Hudson Ltd, 2001 ISBN 0-500-97593-0
  • Hardy, Andrew (2009): «Eaglewood and the Economic History of Champa and Central Vietnam» in Hardy, Andrew et al.: Champa and the Archeology of My Son (Vietnam). NUS Press, Singapore
  • Jean-François Hubert The Art of Champa, Parkstone Press, 2005 ISBN 1-85995-975-X
  • Lê Thành Khôi, Histoire du Vietnam des origines à 1858, Paris: Sudestasie, 1981
  • Georges Maspero, Le royaume de Champa, Paris: Van Ouest, 1928. This work, perhaps the most thorough in the use of primary sources to reconstruct the history of Champa, has been translated into English by Walter E.J. Tips under the title, The Champa Kingdom: The History of an Extinct Vietnamese Culture, Bangkok: White Lotus Press, 2002.
  • Ngô Vǎn Doanh, Champa: Ancient Towers, Hanoi: Thế Giới Publishers, 2006
  • Ngô Vǎn Doanh, Mỹ Sơn Relics, Hanoi: Thế Giới Publishers, 2005
  • Scott Rutherford, Insight Guide — Vietnam (ed.), 2006 ISBN 981-234-984-7
  • D. R. Sardesai, Vietnam, Trials and Tribulations of a Nation Long Beach Publications, 1988 ISBN 0-941910-04-0
  • Michael Vickery, «Champa Revised» ARI Working Paper, No. 37, 2005, www.nus.ari.edu.sg/pub/wps.htm.
  • Geoff Wade, «Champa in the Song hui-yao» ARI Working Paper, No. 53, 2005, www.nus.ari.edu.sg/pub/wps.htm

Див. також[ред.ред. код]