Фейсал I

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фейсал І
араб. فيصل بن حسين
Фейсал І
Король Сирії
11 березня — 25 липня 1920 року
Попередник: титул заснований
Наступник: титул ліквідований
Король Іраку
23 серпня 1921 — 8 вересня 1933 року
Наступник: Газі І
 
Народження: 20 травня 1883(1883-05-20)
Таїф, Мекка (провінція), Королівство Неджду і Хіджазу
Смерть: 8 вересня 1933(1933-09-08) (50 років)
Берн
° серцева недостатність
Релігія: сунізм
Династія: Хашиміти
Батько: Хусейн ібн Алі аль-Хашимі
Діти: принцеса Азза

принцеса Раджія
принцеса Раіфа
король Газі I

Нагороди:
Великий Хрест ордену Почесного легіону Орден Леопольда I лицар Великого Хреста ордена Лазні лицар Великого Хреста ордена Святого Михайла і Святого Георгія Grand Order of the Hashimites Honourable Order of the Two Rivers Королівський Вікторіанський ланцюг Вищий Орден Відродження Орден Пехлеві орден Мухаммеда Алі лицар Великого Хреста ордена Святого Михайла і Святого Георгія лицар Великого Хреста ордена Лазні knight grand cross of the order of the crown of italy

Медіафайли у Вікісховищі?

Фейса́л I ібн Хусе́йн (20 травня 1883 — 8 вересня 1933) — засновник і перший король сучасного Іраку, перший і останній король Сирії. У роки Першої світової війни командував арабськими частинами в складі експедиційного корпусу генерала Алленбі, що воював проти турків. Згодом став головнокомандувачем арабської армії. Фельдмаршал іракської армії і адмірал флоту.

Дитинство і юність[ред. | ред. код]

Фейсал народився в Мецці, яка тоді належала Османській імперії в 1885 році. Він був третім сином Хусейна бін Алі, Великого Шаріфа Мекки. У 1913 році Фейсал був обраний представником від міста Джедда до османського парламенту.

У 1916 році Фейсал двічі відвідав Дамаск, як представник Константинопольської місії.

Перша світова війна та Велике арабське повстання[ред. | ред. код]

23 жовтня 1916 року в Хамрі Фейсал зустрів капітана Т. Е. Лоуренса, молодшого співробітника британської розвідки в Каїрі. Лоуренс, який передбачав незалежну повоєнну арабську державу, прагнув правильної людини яка змогла б очолити хашимітські сили. У 1916-18 Фейсал став на чолі Північної армії повстанців, яка протистояла османам на заході Аравійського півострова, в Йорданії та Сирії. У 1917 році Фейсал, бажаючи імперії для себе, замість того, щоб завойовувати її для свого батька, намагався узгодити договір з османами, згідно з яким він б керував османськими вілаятами Сирії та Мосула як османський васал. У грудні 1917 року Фейсал звернувся до Джемаля-паші із пропозиціїю про перехід на сторону османів за умови, що вони дадуть йому державу для управління. Фейсал наголошував що угода Сайкса-Піко змусила його розчаруватися в союзниках, і тепер він хоче співпрацювати зі своїми друзями-мусульманами. Лише небажання Трьох Пашів укласти угоду між правлячою верхівкою Османської імперії та Фейсалом зберігало його вірність своєму батькові.

Навесні 1918 року після того, як Німеччина розпочала операцію «Міхаель» 21 березня 1918 р., якраз напередодні поразки союзників, Фейсал знову звернувся до Джемаля-паші з проханням про мир, за умови, що йому дадуть в управління Сирію як османському васалу, однак Джемаль упевнений в перемозі відмовився розглянути цю пропозицію. Після тридцятимісячної облоги він взяв Медіну, здолавши оборону, організовану Фахрі-пашою, та пограбував місто.

Емір Фейсал також працював із союзниками під час завоювання Великої Сирії та захоплення Дамаску в жовтні 1918 року. Згодом Фейсал став частиною нового арабського уряду в Дамаску, сформованого після взяття цього міста в 1918 році. Роль еміра Фейсала в арабському повстанні було описано Лоуренсом в «Seven Pillars of Wisdom». Проте правдивість цієї книги, зокреа роль Фейсала в успіху повстання, була піддана критиці деяким історикам, у тому числі Давидом Фромкіном.

Король Сирії та Іраку[ред. | ред. код]

У березні 1920 року на сесії Загального сирійського конгресу Фейсал був проголошений королем Сирії. Конгрес декларував повну незалежність Сирії, Лівану і Палестини. Однак спроба Фейсала закріпити владу Хашимітів над цією територією закінчилася невдачею. У липні 1920 року в Східну Сирію вторглися французькі війська. відкрито виступити проти них Фейсал не наважився. Він без бою здав Дамаск і після цього був висланий з країни. Але вже в наступному році доля дала йому можливість стати королем в іншій частині арабського світу — в Іраку.

У 1920 році на конференції в Сан-Ремо Велика Британія за згодою союзників отримала від Ліги Націй мандат на управління цією частиною колишньої Османської імперії. Однак перетворити Ірак в колонію Британія не змогла. У 1920 року тут почалося антианглійське повстання. Придушивши його, англійська адміністрація була змушена в жовтні створити тимчасовий національний уряд Іраку. У січні 1921 року це уряд прийняв рішення про організацію національної армії. У березні того ж року Ірак був проголошений підмандатним королівством. Зайняти трон англійський уряд запропонувало емірові Фейсалу, який був лояльним до англійців і здобув широку популярність під час великого арабського повстання. Фейсал погодився, і таким чином Хашиміти утвердилися в Іраку.

Коронація Фейсала І королем Іраку, 1921 р.

Фейсал прибув в своє майбутнє королівство в червні 1921 року. В наступному місяці тимчасовий національний уряд проголосив його королем. Фейсал набрав на референдумі 96 відсотків голосів і 23 серпня 1921 року офіційно зайняв трон. Відразу після коронації було сформовано постійний уряд королівства, а потім між ним і Англією був укладений союзний договір. Згідно з угодою, верховний англійська комісар залишався дуже впливовою фігурою, і король зобов'язався консультуватися з ним з найважливіших питань зовнішньої та внутрішньої політики. Протягом усього свого правління Фейсал саме так і чинив — він повністю орієнтувався на Англію і тому постійно стикався з потужною національною опозицією. У його країни були чіткі межі, але не було жодної «державоутворюючою» народності. На півночі опір арабському впливу чинили курди, яких підтримувала Турецька Республіка Ататюрка, на півдні шиїти не бажали підкорятися уряду сунітської меншини. З великими труднощами Фейсалу вдалося провести вибори до Установчих зборів, які почали свою роботу в кінці березня 1924 року. У тому ж році він прийняв іракську конституцію. Згідно неї король отримував право абсолютного вето на всі законопроекти, право розпуску палати депутатів і сенату, зміщення неугодних міністрів.

Ставши всесильним правителем, Фейсал зміг поставити себе в більш незалежне положення відносно своїх європейських покровителів. До кінця життя йому вдалося (принаймні формально) звільнитися від англійської опіки: в 1932 році англійський мандат був анульований, Ірак був офіційно проголошений незалежною державою і вступив в Лігу Націй.

Смерть[ред. | ред. код]

Король Файсал помер 8 вересня 1933 року у віці 48 років. Офіційною причиною смерті став серцевий напад, який стався у Берні, Швейцарія. На трон сів єдиний його син Газі. Раптова смерть Фейсала викликала багато питань, тому що швейцарські лікарі стверджували, що він здоровий, і нічого серйозного з ним не було. Його приватна медсестра також повідомила про ознаки отруєння миш'яком незадовго до його смерті. Багато його товаришів помітили в той день, що він страждає від болю в животі (ознака отруєння), а не в судинах (типова ознака серцевого нападу). Його тіло було швидко бальзамоване, до проведення медичного розтину, який був звичною процедурою в таких випадках.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]