Очікує на перевірку

Анна Франк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Франк, Анне)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анна Франк
Anne Frank
Ім'я при народженніAnnelies Marie Frank
Народилася12 червня 1929(1929-06-12)
Франкфурт-на-Майні, Веймарська республіка
Померлаберезень 1945 (15 років)
табір Берген-Бельзен, Третій Рейх[1]
·Епідемічний висипний тиф[2]
ПохованняБерген-Бельзен
ГромадянствоВеймарська республіка Веймарська республіка, Нідерланди Нідерланди
Місце проживанняФранкфурт-на-Майні
Merwedeplein 37-IId
annex Prinsengracht 263d
Франкфурт-на-Майні
Берген-Бельзен
Діяльністьавторка щоденника, письменниця
Галузьщоденник[3]
Alma mater6th Montessori School Anne Frankd
Знання мовнідерландська[4][5] і німецька
Роки активності19421944
Magnum opusЩоденник Анни Франк і Tales from the Secret Annexd
КонфесіяРеформістський юдаїзм
БатькоОтто Франк
МатиЕдіт Холлендер Франк
РодичіEva Schlossd
Брати, сестриMargot Frankd[6] і Eva Schlossd
Волоссячорне
Автограф
IMDbID 0290833
Сайтannefrank.org

А́нна Фра́нк (нім. Anneliese-Marie Frank; 12 червня 1929, Франкфурт-на-Майні — початок березня 1945, табір смерті Берген-Бельзен) — єврейська дівчинка-підліток, що народилася у Веймарській республіці. Від нацистського режиму в 1933 році її родина втекла до Амстердама[7]. Проте там їх застала німецька окупація, дівчинка протягом 25 місяців разом із сім'єю переховувалася в столиці окупованих Нідерландів. З часом притулок викрили, Анну та її рідних відправили до концтабору Аушвіц, а пізніше до Берген-Бельзена[7]. Упродовж всього часу перебування у сховищі Анна вела щоденник, який став згодом всесвітньо відомим.

На честь Анни Франк названо одну з малих планет у Сонячній системі.

Біографія

[ред. | ред. код]

Дитинство

[ред. | ред. код]

Анна Франк народилася 12 червня 1929 року у Франкфурті-на-Майні, в асимільованій єврейській родині. Батько Анни, Отто Франк, був офіцером у відставці, мати, Едіт Холлендер Франк, — домогосподаркою. Старша сестра Анни, Марго Франк, народилася 16 лютого 1926 року. Франки належали до євреїв-лібералів і не дотримувалися традицій та звичаїв юдаїзму. Вони жили в асимільованій громаді єврейських і неєврейських громадян, де їхні діти росли разом з католиками, протестантами.

Після приходу Гітлера до влади в країні й перемоги НСДАП на муніципальних виборах у Франкфурті в 1933 році, Отто Франк емігрував до Амстердама, де став директором акціонерного товариства «Opekta». У вересні того ж року в Амстердам переїхала мати Анни. У грудні до них приєдналася Марго, а в лютому 1934 року — і сама Анна.

До шести років Анна Франк ходила до дитячого садка при школі Монтессорі, потім пішла у перший клас цієї школи. Там вона провчилася до шостого класу, після чого перейшла до Єврейського ліцею.

Життя в сховищі

[ред. | ред. код]

У травні 1940 року Німеччина окупувала Нідерланди, і окупаційний уряд почав переслідувати євреїв.

У липні 1942 року Франкам прийшла повістка до гестапо на ім'я Марго[7]. 6 липня сім'я Анни Франк переселилися в сховище, влаштоване співробітниками фірми «Opekta», що виробляла джемові добавки, в якій працював Отто Франк, за адресою Принсенграхт 263. Оскільки квартиру Франки залишали в поспіху, то Отто Франк залишив записку, в якій написав, що вся сім'я поїхала до Швейцарії. Ранок 6 липня був дуже дощовим, що Франкам було на руку, тому що вони розраховували, що при такій погоді на вулиці буде мало гестапівців. Оскільки амстердамським євреям на той час вже заборонялося користуватися громадським транспортом, то Анна з батьками (Марго перебралася в сховище раніше) йшли кілька кілометрів під дощем. Щоб створити ілюзію, що вони без багажу, на всіх трьох було по кілька комплектів одягу.

Як й інші будівлі Амстердама, що стоять уздовж каналів, будинок номер 263 на набережній Принсенграхт складається з парадної і задньої частин. Офіс і приміщення сховища займають передню частину будови. Задня частина будинку — нерідко пусте приміщення. Саме його за допомогою своїх колег Віктора Кюглера, Йоханнеса Клеймана, Міп Гіз і Елізабет Фоскейл і пристосував Отто Франк під майбутнє сховище. Вхід був замаскований під шафу з документами.

13 липня до них приєдналася сім'я Ван Пельс з Оснабрюка у складі Германа ван Пельса, його дружини Августи і сина Петера. Незадовго до цього Менеєр ван Пельс, який був у курсі, що Франки пішли в сховище, розпустив серед усіх знайомих слух, що вони виїхали до Швейцарії.

16 листопада 1942 року в сховище прийняли восьмого мешканця, дантиста Фріца Пфеффера.

У сховищі Анна вела щоденник у листах нідерландською мовою (першою її мовою була німецька, але і нідерландську вона почала вивчати з раннього дитинства). Ці листи вона писала вигаданій подрузі Кітті[8]. У них вона розповідала Кітті все, що відбувалося з нею і з іншими мешканцями притулку кожен день. Свій щоденник Анна назвала Het Achterhuis (укр. У задньому будинку).

Запис від 19 листопада 1942:

Німці дзвонять у кожні двері і запитують чи не живуть в будинку євреї ... Увечері коли темно, я бачу колони людей з плачучими дітьми. Вони йдуть і йдуть, обсипані ударами і стусанами, які майже збивають їх з ніг. Нікого не залишилося-старі, діти, вагітні жінки, хворі — всі рушили в цей смертельний похід.

Перший запис у щоденнику Анна зробила в день свого народження, 12 червня 1942 року, коли їй виповнилося 13 років. Останню — 1 серпня 1944 року[8].

Спочатку Анна вела щоденник лише для себе. Навесні 1944 року вона почула по нідерландському радіо Орані (редакція цього радіо евакуювалася до Великої Британії, звідки віщала аж до кінця війни) виступ міністра освіти Нідерландів Херріта Болкештейна. У своїй промові він закликав громадян зберігати будь-які документи, які стануть доказом страждань народу в роки німецької окупації. Одним з важливих документів були названі щоденники.

Під враженням від виступу Анна вирішила на основі щоденника написати роман. Вона одразу почала переписувати і редагувати свій щоденник, паралельно продовжуючи поповнювати перший щоденник новими записами. Мешканцям сховища Анна, включаючи себе, дала псевдоніми. Себе вона хотіла спочатку назвати Анною Ауліс, потім Анною Робін. Сімейство Ван Пельс Анна назвала Петронеллі, Гансом і Альфредом Ван Даан (у деяких виданнях — Петронеллі, Герман і Петер Ван Даан). Фріц Пфеффер став Альбертом Дюселлем[9].

Арешт та депортація

[ред. | ред. код]

У 1944 році влада отримала скаргу на групу євреїв, які переховувалися, і 4 серпня будинок, де ховалася сім'я Франк, обшукала голландська поліція і гестапівці.[10] За книжковою шафою вони знайшли двері, де 25 місяців ховалися нелегали. Усіх вісьмох людей чотири дні утримували у в'язниці на вулиці Ветерінгсханс, а потім помістили в транзитний концентраційний табір Вестерборк. Там їх як людей, що ухилилися від повісток, помістили в «штрафне відділення» і спрямували на найважчі роботи. 3 вересня їх депортовано звідти до Освенцима. Цей 93-й склад, в якому було 1019 людей, став останнім ешелоном, що вивозив голландських євреїв до табору смерті, — після нього депортація євреїв із Вестерборка в Освенцим припинилася. До того ж мешканці притулку мали нещастя потрапити в Аушвіц у другій половині 1944 року, коли знищення євреїв у німецьких концтаборах досягло максимуму.

Після прибуття Анну разом з матір'ю і сестрою насильно відділили від батька, як і Августу ван Пельс відділили від чоловіка і сина. Всі були відправлені на відбір до лікаря Йозефа Менгеле, який вирішував, хто буде допущений до табору. З 1019 людей 549, зокрема всіх дітей, молодших 15-ти років, відправили в газові камери. Анна, якій виповнилося 15 кілька місяців тому, виявилася наймолодшою ув'язненою, яка не підпала під цей відбір через свій вік. Едіт, Марго і Анну направили до бараку 29, де вони три тижні провели на карантині. 7 жовтня в блоці, де містилися Франки, пройшов відбір жінок для роботи на збройовій фабриці. У числі відібраних були Едіт і Марго, однак у Анни до того моменту почалася короста, через що її мати і сестра відмовилися від цієї пропозиції, тому що не хотіли кидати Анну.

30 жовтня, коли радянські війська були приблизно за 100 кілометрів від табору, в жіночому відділенні Аушвіца-Біркенау була оголошена селекція. Все відділення пройшло огляд у Йозефа Менгеле, який відбирав ще здорових ув'язнених для відправлення в інший табір. Анна та Марго в складі 634 жінок були перевезені до Берген-Бельзена. У листопаді до них приєдналася пані ван Пельс. Там Анна на якийсь час зустріла двох своїх друзів — Ханну Гослар і Наннетт Блітц (обидві згадуються на початку щоденника Анни). Оскільки обидві містилися в іншій секції табору, то Анна спілкувалася з ними через паркан.

Пізніше Блітц описала Анну, як облисілу, виснажену і тремтячу, а Гослар згадувала, що їхні зустрічі припадали або на кінець січня, або на початок лютого 1945. Марго вони жодного разу не бачили, тому що та була дуже хвора і не могла злізти з нар. Пані ван Пельс Ханна бачила лише один раз, тому що весь інший час та дбала про Марго. Анна сказала своїм друзям, що вважає, що її батьки мертві, і тому вона не відчуває в собі бажання жити. Пізніше Ханна Гослар прийшла до висновку, що якби Анна знала про те, що Отто живий, вона б зуміла протриматися до звільнення. Сестри Янні та Лін Бріллеслейпер, які подружилися з сестрами Франк, згадували, що в останні дні життя Марго впала з нар на цементну підлогу і лежала там у забутті, проте ні у кого не було сил її підняти. У Анни ж була висока температура і вона часто посміхалася в маренні. У обох були явні ознаки епідемічного висипного тифу.

На початку березня 1945 року померла Марго, після чого у Анни остаточно зникло бажання чинити опір, і через кілька днів Лін та Янні виявили, що місце Анни на нарах пустує. Саму Анну вони знайшли зовні й насилу відтягли до братської могили, куди раніше віднесли Марго. Точні дати їх смерті невідомі. 15 квітня 1945 року британці звільнили Берген-Бельзен.

Єдиним членом сім'ї, хто вижив у нацистських таборах, був батько Анни Отто Франк. Після війни він повернувся до Амстердама, а в 1953 році переїхав до Базеля (Швейцарія). Помер 1980 року.

Відомий той, хто особисто знайшов, затримав і відправив до концтабору Анну Франк, її родину та ще кількох євреїв в Амстердамі — це есесівець Карл Йозеф Зільбербауер, що виділявся жорстокістю навіть у своїй організації.

Щоденник Анни Франк

[ред. | ред. код]
Оригінал щоденника Анни Франк, виставлений в Центрі Анни Франк у Берліні

Її історія та щоденник послужили за приклад поневірянь жертв Голокосту. Переживання, занотовані у її щоденнику, говорять більш ніж сама статистика мільйонних жертв трагедії, адже ближчі вони для підліткового розуміння.

Сумніви щодо справжності авторства

[ред. | ред. код]

Ревізіоністи Голокосту постійно ставлять під сумнів достовірність щоденника Анни Франк. Так ревізіоніст Робер Форіссон оголосив цей щоденник післявоєнною підробкою[11]. Але численні експертизи спростували припущення ревізіоністів. Так у листопаді 1980 року всі папери Анни Франк відповідно до заповіту Отто Франка були передані в Нідерландський державний інститут військової документації. Фахівці інституту виконали експертизу щоденника з використанням сучасних технологій. Їхній звіт, опублікований під назвою «Щоденник Анни Франк: критичне видання», налічує 719 сторінок. Державний інститут переконливо довів, що весь зміст було написано Анною Франк, що цей щоденник не є ні «новелою», ні «літературною фальсифікацією», а точно відтворює вихідні матеріали[12].

Переклади українською

[ред. | ред. код]

Щоденник Анни Франк вперше перекладено українською у 1995 році, коли на прохання директора Українсько-американського Бюро захисту прав людини, правозахисника Семена Глузмана,[13] переклад щоденника зробив мовознавець, перекладач і редактор Михайло Тупайло[14] (пізніше змінив ім'я та прізвище на гебрейське Міхаель Барад).[15] Перше та друге видання щоденника українською мовою здійснило видавництво «Сфера» відповідно у 1995 та 1999 роках за допомоги Українсько-американського Бюро захисту прав людини та американського Фонду розвитку єврейських громад в Росії і в Україні. У 2003 з'явилося третє видання перекладу, доповнене фрагментами листів, знайденими 1999 року. Це видання розповсюджувалося безкоштовно на виставці про Анну Франк в Україні у 2003 році.

Видання щоденника
  • Франк Анна Щоденник / Переклад з німецької: Михайло Тупайло (Міхаель Барад); редактор перекладу: Анна Шнайдерман, Володимир Жмир. — Київ: Українсько-Американське бюро захисту прав людини, 1995. — 264 с. — ISBN 5-86828-035-0 (1-е вид.)
  • Франк Анна Щоденник. Переклад з німецької: Михайло Тупайло (Міхаель Барад); редактор перекладу: Анна Шнайдерман. — Київ: Сфера, 1999. — 278 с. — ISBN 966-7267-80-6 (2-е вид.)
  • Франк Анна Щоденник / Переклад з німецької: Михайло Тупайло (Міхаель Барад); редактор перекладу: Анна Шнайдерман. — Київ: Сфера, 2003. — 282 с. іл. — ISBN 966-7841-60-X (3-тє видання доповнене й перероблене; містить матеріал, що раніше не публікувався)
  • Франк Анна Щоденник / Переклад з німецької: Михайло Тупайло (Міхаель Барад); редактор перекладу: Анна Шнайдерман. — Київ: Сфера, 2006; 2009. — 282 с. — ISBN 978-966-8782-61-9 (3-тє видання доповнене й перероблене; містить матеріал, що раніше не публікувався)
  • Франк Анна Сховище. Щоденник у листах. Переклад з німецької: Михайло Тупайло (Міхаель Барад); редактор перекладу: Анна Шнайдерман. — Харків: Віват, 2016. — 384 с. — ISBN 978-617-690-668-1.
Інші твори
  • Франк Анна Казки, написані на горищі / Переклад з німецької: Л. Гончар; малюнки: О. Михайлова-Родіна. — Київ: Веселка, 2000. — 47 с. — ISBN 966-01-0122-8.
  • Франк Анна Урок історії / Переклад з німецької: Олена Ділєман; редактор: Менно Метселаар, Руд ван дер Рол. — Амстердам: Товариство «Анна Франк», 2001. — 94 с.: фотогр. — ISBN 90-72972-67-8.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. У Польщі знайшли кулон, схожий на медальйон Анни Франк — BBC Україна, 16 січня 2017
  2. Révélations sur la mort d'Anne Frank [Архівовано 19 листопада 2016 у Wayback Machine.] — Le Point, 31/03/2015 (фр.)
  3. Чеська національна авторитетна база даних
  4. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. CONOR.Sl
  6. Catalog of the German National Library
  7. а б в Ніч на Венері, 2020, с. 323.
  8. а б Ніч на Венері, 2020, с. 325.
  9. Ніч на Венері, 2020, с. 324.
  10. 7 фактів, які необхідно знати про щоденник Анни Франк — Gazeta.ua, 15 квітня 2016
  11. Faurisson R. Is The Diary of Anne Frank genuine? // The Journal of Historical Review. — Institute for Historical Review, Spring 1982. — Vol. 3, iss. 2. — P. 147 (англ.).
  12. The Diary of Anne Frank is a Forgery (англ.) . Emory University. Архів оригіналу за 9 березня 2012. Процитовано 29 січня 2017.
  13. Проект «Виховання толерантності на прикладі історії Голокосту в Україні» — Інститут Юдаіки, Україна
  14. Тупайло Михайло — Видавництво «Віват»
  15. Інтерв'ю з перекладачем світового бестселера — з Михайлом Тупайлом - Видавництво «Віват», 25 червня 2016

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Анна Франк: Графічна біографія створена спільно з Будинком Анни Франк / С. Джейкобсон, Е. Колон ; пер. з англ. К. Диси. — Київ: Дух і Літера, 2019. — 160 с. — ISBN 966-378-704-6.
  • Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ : ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5.