Газова камера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Газова камера в Дахау

Газова камера — приміщення, призначене для умертвіння людей шляхом отруєння отруйним або задушливим газом.

Винахід[ред. | ред. код]

Перша спроба створити газову камеру була проведена в одній з в'язниць штату Невада в 1923 році, з ініціативи тюремного стоматолога на прізвище Тернер. Він пропонував впускати отруйний газ безпосередньо в камеру смертників, коли ті спали, але після невдалого експерименту, внаслідок якого отримали смертельне отруєння двоє наглядачів вирішено було сконструювати окрему прибудову в тюремному дворі. Тернер вважав, що якщо пустити отруйні речовини в камеру смертників під час сну, то вони помруть не відчувши нічого.

Винахідником «душогубки» — автомобіля, переобладнаного з фургона для перевезення хліба, у кузові якого душили вихлопним газом засуджених на смерть людей, вважається радянський працівник НКВС, лейтенант держбезпеки Берг Ісай Давидович. У кузов фургона, обшитого зсередини оцинкованим залізом, пророблявся отвір, через який за допомогою ґумового шлангу надходили вихлопні гази, від отруєння якими за 20-30 хвилин засуджені у фургоні помирали. Саме ці радянські автодушогубки, «очевидно, були взяті на озброєння гітлерівцями в роки Другої світової війни».[1][2]

Застосування[ред. | ред. код]

Газові камери використовувалися для страти засуджених злочинців у США починаючи з 1920-х років. Газові камери широко використовувалися нацистською Німеччиною як засіб вбивства в таборах смерті євреїв, слов'ян і тих, кого нацисти вважали «унтерменшами». Це підтверджується численними свідченнями, а також нацистськими документами. У газових камерах Освенцима і Майданека для масових вбивств застосовувався Циклон Б, а в Треблінці та деяких інших таборах смерті для масових вбивств використовувалися приміщення, в які закачувалися вихлопні гази дизельних двигунів. Відомі випадки використання автомобілів, обладнаних газовою камерою (газваген).

У червні 1941 року я отримав наказ встановити в Аушвіці обладнання для винищення євреїв. Коли я обладнав будинок для винищувань в Аушвіці, то пристосував його для використання газу «Циклон Б», який являв собою кристалічну синильну кислоту. Іншим удосконаленням, зробленим нами, було будівництво газових камер з разовою пропускною спроможністю в 2 тисячі чоловік, у той час як у десяти газових камерах Треблінки можна було винищувати за один раз тільки по 200 чоловік у кожній.

Рудольф Гьосс, свідчення на Нюрнберзькому процесі[3].

Аж до кінця XX століття газові камери застосовувалися також у Сполучених Штатах Америки для виконання смертної кари. Востаннє (станом на січень 2012 р.) газова камера використовувалися 4 березня 1999, коли в Аризоні був страчений Волтер Лаґранд. В даний час законодавства п'яти штатів допускають використання газової камери:

Штат Аризона: За вибором засудженого поряд зі смертельною ін'єкцією тільки якщо вирок був винесений до 15 листопада 1992.

Вайомінг: Якщо смертельна ін'єкція буде визнана неконституційною.

Каліфорнія: На прохання засудженого, за замовчуванням застосовується смертельна ін'єкція. Верховний суд Каліфорнії визнав газову камеру «жорстоким і незвичайним покаранням».

Міссурі: За вибором поряд зі смертельною ін'єкцією закон не пояснює, хто робить вибір — засуджений або судові органи.

Меріленд: За вибором засудженого поряд зі смертельною ін'єкцією, тільки якщо злочин було скоєно до 25 березня 1994.

Цей метод неодноразово піддавався критиці як досить болісний; смерть нерідко наставала далеко не відразу. Так, при страті вбивці двох людей Дональда Хардінга в Аризоні 6 квітня 1992 смерть наступила лише через 11 хвилин; присутнього при страті прокурора штату знудило. Для прискорення настання смерті засудженим зазвичай радили глибоко дихати, тобто брати активну участь у власній карі, що також вважається неетичним. Все це привело до того, що в даний час газова камера в США вже досить давно не застосовувалася і в осяжному майбутньому її використання на практиці малоймовірно.

Гази, що застосовуються в газовій камері[ред. | ред. код]

Нацистська Німеччина[ред. | ред. код]

У нацистській Німеччині в таборах смерті газові камери використовувалися для масового знищення в'язнів Циклоном Б Крім стаціонарних газових камер використовувалися також пересувні моделі на автомобільній базі, так звані «душогубки», де отруєння проводилося за допомогою чадного газу з вихлопної труби в непроникному кузові.

США[ред. | ред. код]

Gas chamber usage in the United States.
   Secondary method only
   Previously used, but not presently
   Never used

У США для страти застосовується синильна кислота, що готується на місці розчиненням ціанідів в сірчаній кислоті. У 1995 році Стюарт А. Крек (англ. Stuart A. Creque) запропонував використовувати для страти в газовій камері чистий азот, яким замінюється звичайне повітря. Перебування в атмосфері чистого азоту викликає втрату свідомості менш ніж за хвилину без будь-яких неприємних відчуттів. Оскільки азот є природним компонентом повітря, він не має смаку, кольору і запаху, простий в отриманні і, на відміну від синильної кислоти, не представляє небезпеки в разі витоку з газової камери. У наші дні газові камери як смертна кара використовуються тільки у штатах Арізона і Каліфорнія.

Застосування для евтаназії[ред. | ред. код]

Починаючи з 30-х років 20 століття в лабораторіях, які працюють з тваринами стали з'являтися евтанайзери. Тобто газові камери, розміром приблизно 0,5 м у всіх вимірах. Розмір такого евтанайзера не дозволяє туди помістити людину, але туди легко поміщаються миші, щури і кролики. В цю камеру впускається азот або вуглекислий газ в кількості, яка створює гіпоксію і тварини непомітно для себе задихаються в цьому апараті.

У 2017 році австралійський політик , затятий прихильник, лобіст і практик евтаназії Філіп Ничке спільно з голландським інженером Олександром Баннінком дали розвиток цієї ідеї, збільшивши цей евтанайзер до розмірів людини.

Більшість деталей даного виробу виготовлені на 3D-принтері, в камеру подається стиснутий азот в кількості 4-х літрів з балона, розташованого внизу, таким чином знижуючи відсоток вільного кисню з нормальних 20% до 2%, яке для самого евтаназанта відбувається практично непомітно. Газова камера активується евтаназантом зі смартфона через спеціальний додаток, який дає код активації, що діє протягом доби. В кінці 2021 року цей виріб отримав право на експлуатацію в Швейцарії, але задовго до того був отриманий шквал критики на адресу цього виробу, що став для нього чорним піаром, критики в один голос стверджують, що такий виріб це гламурна газова камера, яка може спричинити хвилю самогубств.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Жирнов Е. [[https://web.archive.org/web/20191210230457/https://www.kommersant.ru/doc/1265324 Архівовано 10 грудня 2019 у Wayback Machine.] «По пути следования к месту исполнения приговоров отравлялись газом» // Коммерсантъ Власть. — 2007. — № 44. (рос.) [недоступне посилання з травня 2019]; Петров Н. «Человек в кожаном фартуке» // Новая газета, спецвыпуск «Правда ГУЛАГа» от 02.08.2010 № 10 (31). [Архівовано 6 серпня 2010 у Wayback Machine.](рос.)
  2. Борьба за власть: Троцкий, Сталин, Хрущев, Брежнев, Андропов [Архівовано 8 червня 2021 у Wayback Machine.]. (рос.)
  3. Валерий Лебедев. Пепел (Ужас Холокоста) N194, 5 ноября 2000 года